11 березня у Мінську відбулась зустріч Тристоронньої контактної групи. 13 березня стало відомо, що у Мінську підписано домовленості про створення консультативної ради, в якій ОРДЛО будуть представлені як суб'єкт, а Росія в статусі гаранта-спостерігача опинилася на рівні з Німеччиною, Францією та ОБСЄ. Це викликало хвилю обурення не тільки у представників громадськості та проукраїнської опозиції, а й частини парламентської монобільшості, партії "Слуга народу". Вони підписали лист-звернення до Президента України. Серед підписантів немає народного депутата Сергія Колебошина.
Усього в переліку було 61 підписант, але частина видалили сторінки, на яких була розміщена заява.
У відкритому листі вони зазначили:
Ми, народні депутати України – представники політичної партії «Слуга народу» не можемо не звернути увагу на низку подій навколо переговорів з Російською Федерацією.
Поділяємо стурбованість громадськості триваючими заявами різних посадових осіб щодо можливості відновлення постачання води до окупованої Автономної Республіки Крим; неприйнятними заявами про те, що на сході України відбувається внутрішній конфлікт та ін. Не можемо також не помітити схвалене представниками України в рамках Тристоронньої контактної групи рішення про створення Консультативної ради в рамках політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи.
Тривогу викликає той факт, що до утворюваної Консультативної ради увійдуть на рівних правах представники України та окремих районів Донецької та Луганської областей України, як сторони консультацій.
У зв’язку з цим вважаємо за доцільне заявити, що згідно з положеннями Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268 від 2018 року Російська Федерація здійснює тимчасову окупацію територій в Донецькій та Луганській областях.
Відповідно до законодавства України на тимчасово окупованій території України, узурпувавши виконання владних функцій, діють окупаційні органи влади Російської Федерації.
Відтак, українське законодавство унеможливлює визнання в будь-якій формі будь-яких органів влади так званих ЛНР, ДНР, ОРДЛО і таке ін. Усі переговори щодо забезпечення прав та інтересів громадян України, а також щодо припинення збройної агресії повинні вестись винятково з Російською Федерацією та її представниками. Легітимність представників так званих ОРДЛО може бути визнана лише в тому разі, якщо вони призначені законними представниками України чи законними органами влади нашої держави.
Ми усвідомлюємо, що створювана Консультативна рада є лише дорадчим органом без права прийняття рішень. Разом з тим, на наше переконання, реалізація на практиці оприлюдненого українськими ЗМІ положення про згадану Консультативну раду закладає основу для того, щоб поставити під сумнів закріплену в законодавстві України позицію нашої держави про те, що на сході України відбувається збройна агресія з боку Російської Федерації, яка тимчасово окупувала Автономну Республіку Крим, місто Севастополь та території в Донецькій та Луганській областях.
Такий підхід може поставити під сумнів продовження санкцій наших західних партнерів. Крім того він жодним чином не вирішує безпекову складову конфлікту на Донбасі.
У зв’язку з цим ми звертаємось до Президента України Володимира Зеленського щодо необхідності, в умовах суперечливої громадської реакції на останні Мінські ініціативи, надання доручення представникам України в Тристоронній контактній групі та усім переговірникам України повернутися в рамки законодавства України та не допустити реалізації оприлюднених рішень щодо створення Консультативної групи у спосіб і формах, які не знаходять підтримку народу України, протирічать діючому законодавству держави та національним інтересам.
Також закликаємо Президента України Володимира Зеленського зобов’язати делегацію України на переговорах з Російською Федерацією проводити на регулярній основі консультації та інформувати Верховну Раду України щодо підходів та стану переговорів.
Свою точку зору Сергій Колебошин, якого немає серед підписантів, пояснив на сторінці у Facebook. Він написав (правопис та пунктуація збережені - прим.ред):
- Вважаю за необхідне особисто прокоментувати дискусію останніх днів навколо Мінських угод. Дискусію, яка не закінчена і не закінчиться доки Україна не переможе і в країні не запанує мир.
Спочатку мої аксіоми, те з чого я виходжу при формуванні позиції.
А. В нас НЕ внутрішній конфлікт. В нас гібридна війна.
Б. РФ – країна-агресор, яка підступно скористалась ситуацією в країні (багато в чому підготувавши її), анексувала Крим та де-факто керує всіма процесами в так званих ДНР, ЛНР.
В. Чи винна тільки РФ в тому, що сталося? Звісно ні, інакше в нас не було «навіки легітимного» у вигнанні. Величезна доля провини є і на тодішній українській владі.
Г. Перемога для мене – це мирне повернення територій (всіх) та довгий і складний, але результативний процес адекватного порозуміння всередині країни. Одним з найважливіших факторів якої (перемоги), безумовно, є сильна та потужна армія. Від аксіом до думок.
Як досягти миру? В мене (особисто в мене) точної відповіді немає (було б дивно, якби була і я мовчав, хоча в нас в політикумі багато тих, хто монополізує за собою «єдино вірну точку зору на те, як досягти примирення»). Але я точно розумію, що мета не може бути досягнена, якщо забувати про комунікацію.
І не тільки з мешканцями тимчасово окупованих територій (формат якої і є камінням зіткнення). Треба комунікувати із різними політичними силами в середині України. В тому числі, із різними парламентськими фракціями – як фракцією монобільшості, так із іншими. Із громадським суспільством.
І бути свідомими того факту, що цей діалог простим точно не буде.
Чи в достатній мірі відбулася така комунікація? Вочевидь, ні. Інакше не було б приводу для дискусій останніх днів.
Ще раз. Необхідно прозоро та заздалегідь доносити базові позиції чи принаймні прогнозувати наслідки.
Я розумію те, що досягнення миру та перемоги це «ювелірна» складна робота, яка іноді потребує тиші. Але після підписання документів краще (на мій погляд) брати ініціативу на себе і спілкуватись із людьми. І чути їх. Інакше цю ініціативу перехоплюють ті, хто із шокуючим мене цинізмом в прямому ефірі заявляють «а підписати не означає виконувати» (я про вчорашній ефір в Шустера та фразу шановної колежанки з однієї з фракцій). Тепер про лист-пост, який опублікували в себе на ФБ багато моїх колег. І про те, чому цей пост не опублікував я, хоча зазначав, що із багатьма тезами згоден.
Не опублікував, тому що мені не потрібні посередники в донесенні моєї точки зору. І, оскільки ця моя точка зору цікавить багатьох (а запитань в приваті та в інших публікаціях до мене багато), я її публікую.
Я є гарячим антагоністом концепта «публічних листів із підписами». Ще з дитинства, коли вперше прочитав про історію із Нобелівською премією Пастернака та фразою з подібного листа: «Я Пастернака не читал, но гневно осуждаю».
Ще раз: в мене суттєві претензії до форми донесення. Яка є, певною мірою, недовірою/неповагою до політичної сили, частину якої колеги уособлюють. Але ніяким чином не до змісту (чи, скажемо так, до найбільш вагомої його частини).
І в мене немає сумнівів в тому, що всі учасники дискусії останніх днів бажають миру. І Президент із командою. І всі депутати від різних політичних сил. І, найголовніше, - все наше суспільство.
Просто давайте спілкуватись. Чути один одного. І хоча б трохи довіряти. Розумію, скільки іронічних посмішок з’явиться в тих, хто читає ці слова. Тим не менш, щиро впевнений, що без довіри і поваги не буде справжнього результату.
P.S. Позицію виклав майже вичерпно. Коменти закривати звісно не буду. Читати і сприймати буду все крім переходу на особистості (такі коменти будуть зникати).
