Ми помічаємо це час від часу на вулицях: там, де ще вчора світилася вивіска, сьогодні можуть вже бути закриті ролети або напис на вікні «Оренда». Закриття магазину чи закладу, до якого ми всі звикли, завжди викликає сум і враження, ніби місцевий бізнес занепадає, і загалом справи дедалі гірше. Та чи дійсно все так безнадійно, і як виглядає бізнес-картина громади насправді?
Мінус на плюс: що говорить статистика
Економічна реальність станніх років на Одещині виглядає, як кардіограма. Торік область посіла четверте місце в Україні за кількістю фізичних осіб-підприємців, які припинили діяльність. Загалом за 11 місяців у регіоні закрилися понад 18 тисяч ФОПів, причому третина з них — у сфері роздрібної торгівлі. Для Одещини, економіка якої значною мірою тримається на торгівлі та туризмі, це більш відчутно.
За даними аналітиків, середній термін життя такого бізнесу зараз складає лише трохи більше двох років. Причини комплексні й болючі: повномасштабна війна, міграція, мобілізація, падіння попиту, стрибки цін на електроенергію, обов'язкові податки та касові апарати. Працювати «в нуль» чи мінус багато хто просто не витягує.
Проте криза поступово змінюється. Вже за перше півріччя 2026 року Одеська область увійшла до п'ятірки лідерів за чистим приростом фізичних осіб-підприємців. За шість місяців чистий приріст тут склав 2955 ФОПів.
Що відбувається на місцях: ситуація у Біляївській громаді
За інформацією відділу планування та аналізу дохідної частини фінуправління Біляївської міської ради, у відділі ведуть внутрішній облік платників не лише для звітності, а й для власного розуміння та прогнозування.
— Якщо говорити саме про платників єдиного податку — фізичних осіб, то останні роки ми бачимо приріст, — зазначає керівниця відділу Дарія Кравченко. — Звісно, є і ті, що закриваються, але тримається баланс. Буму закриттів не спостерігається, бо в той момент, коли одні згортають діяльність, інші відкриваються, дехто навіть повторно.
Що говорять цифри по громаді:
- На 1 січня 2022 — було працюючих 750 платників єдиного податку-ФОП;
- На 1 січня 2023 — 758;
- На 1 січня 2026 — 852;
- На 1 серпня 2026 - 894.
За перше півріччя цього року (2026) припинив підприємницьку діяльність 41 ФОП платники єдиного податку, а от почали платити єдиний податок 73 нових зареєстрованих підприємці.
— За кожною цифрою стоять людські долі. Нам завжди сумно, коли закриваються ФОПи, особливо ті, які працювали по 20 років, — зазначає Дарія Кравченко. — Водночас ми радіємо, коли відкриваються нові підприємці. Це показує, що попри всі труднощі, люди вірять у свій успіх тут.
Про те, що кількість ФОПів у загальному масштабі не стає меншою, зазначають і у відділі економічного розвитку та публічних інвестицій Біляївської міської ради. Там пояснюють, що Біляївка — місто невелике, тут кожен заклад — це не просто сухі цифри статистики, а чиясь улюблена справа, яку місцеві добре знають. Тому люди так гостро реагують саме на візуальний фактор: закриття знайомого магазину, зникнення вивіски. Натомість відкриваються нові послуги та заклади. Наприклад, у 2026 закрилася “Сімейна пекарня” у центрі, точка мережі «Галя Балувана», але з'явилися заклад «Піца на дровах», новий магазин косметики, тренажерний зал, магазин ортопедичних виробів та інші. Тобто ринок не падає, він трансформується.
Аби допомогти підприємцям втриматися на плаву та знаходити нові можливості, у міськраді намагаються працювати не як контролери, а як навігатори для бізнесу.
— Ми надаємо підприємцям інформаційну підтримку, оперативно повідомляємо через офіційну сторінку та мережу Facebook про нові грантові пропозиції, можливості або пільги, — розповідає начальниця відділу економічного розвитку та публічних інвестицій Марина Підмазко. — Є спільнота у Telegram «Підприємці Біляївської МТГ», де ми розміщуємо більш детальну інформацію про нововведення, роз'яснення щодо кредитування, про вебінари для навчання, програми фінансової допомоги малому і середньому бізнесу тощо. Хто зацікавиться деталями — ми завжди готові перенаправити до профільних спеціалістів, також самі надаємо необхідні консультації. Ми не створюємо штучних перепон, уникаємо зайвої бюрократії і даємо людині, яка хоче працювати, зелене світло.
За лаштунками цифр: або невидимий бік місцевого бізнесу
Статистика — це лише одна сторона медалі. За кожним закритим ФОПом стоять безсонні ночі, підрахунки збитків і важке рішення поставити крапку.
Знайти у невеликому місті підприємців, які б охоче погодились розповісти про закриття свого бізнесу під час війни — нелегко. Більшість закривається мовчки, не бажаючи публічно ворушити цей болючий досвід. Та деякі поспілкувалися на умовах анонімності.
«Ми просто перестали витягувати»: ціна зачинених дверей
Його продуктова крамниця, де ще недавно гучно працювали холодильники і були покупці, тепер стоїть порожня. Чоловік зізнається: тягнути цю лямку стало просто неможливо, адже витрати, які залишаються поза увагою звичайних людей, з'їли весь дохід.
— Ліцензії коштують дорого, акцизи, касові апарати... Якщо ти торгуєш ліцензійними товарами, то треба платити середню зарплату, яка з податками виливається у суму близько 13 тисяч гривень на людину. А у магазині мають бути змінщики. Тобто двом людям треба заплатити ці гроші, — ділиться колишній підприємець Сергій. — Додайте сюди перевірки, які повернулися знову, штрафи, які ніхто не відміняв. Оренда, генератори, бо світло вимикають, а холодильники з продуктами мають працювати постійно. Ми просто перестали витягувати.
Свої корективи внесла і гостра кадрова криза. Колишній підприємець згадує, що знайти працівників було вкрай складно, адже дехто не міг офіційно вийти на роботу через мобілізаційні обмеження, інших не влаштовувала зарплатня.
— У знайомих була мережа з семи магазинів в Одесі — зараз залишили працювати лише два. Бо скоротився попит, і немає вантажників, постачальників, продавців, просто бракує робочих рук.
В якийсь момент, зваживши всі «проти», чоловік прийняв рішення — зачинити двері магазину. Хоч не залишає думки, що колись вони знову можуть відчинитись.
«Допродуємо. Шкода покинути»
Складна ситуація — у дрібної торгівлі на ринках. Між торговими промисловими рядами гуляє вітер. Опівдні тут тихо. Пані Надія — пенсіонерка, яка щодня приїздить на роботу із сусіднього села Мирне. На Біляївському ринку вона торгує одягом уже понад 15 років. Жінка монотонно поправляє вішалки з товаром і розповідає:
— Ви бачите людей на ринку? Багато хто виїхав, — вона обводить рукою майже порожні ряди. — А ще податки. Я хоч і пенсіонерка, ЄСВ не сплачую, але ж є єдиний податок, ще й військовий збір додали, комунальні, комусь ще оренда, ринковий збір нещодавно підняли. Як з цим всім заробляти?
Надія озирається на сусідні ряди і рахує, скільки її колег закрились. Це з десяток контейнерів, їхні металеві двері чи ролети тепер наглухо опущені. Згадує, хтось інший пробував винаймати, брав продавців, але коли треба сплатити оренду і зарплату реалізатору при нульовому виторгу, ці точки просто знову закривалися.
— На весь довгий ряд сьогодні працює від сили шість точок, та й то з натяжкою — буває, що дівчата просто не виходять на роботу, бо не бачать сенсу.
Жінка згадує, що коли тільки починала працювати у 2010-му, за вихід в день платила 5 гривень. І заробляла тоді, можна було навіть щось відкласти. А зараз вторгувала за місяць 8 тисяч, з них треба половину, навіть більше, віддати.
— В мене є зошит, де я всі роки записувала свої доходи і витрати. І було таке, що записала в зошит — нуль заробітку. Дехто з сусідів-продавців уже кинув рахувати, аби зайвий раз себе не травмувати. — ділиться жінка. — От цей тиждень взагалі «голяковий», за п'ять днів нуль, лише у неділю люди прийшли і трохи скупилися. Що ми тут робимо? Допродуємо. Шкода залишити, рятує невеличка пенсія. Торгувати зараз — це чистий альтруїзм.
Надія зізнається, що ринкову торгівлю відчутно добиває і зміна звичок покупців. Багато хто зараз замовляє речі через інтернет, не виходячи з дому. До того ж, почали відкриватися мережеві магазини одягу, з якими дрібним підприємцям конкурувати у ціновій політиці практично неможливо.
— Ми намагаємося брати якістю, — зітхає Надія. — Але в нинішніх реаліях це не завжди працює. Людям часто не до якості — вони шукають те, що дешевше, і їх можна зрозуміти.
Саме тому Надія переконана: щоб остаточно не втратити ринок, який роками був живим осередком місцевої торгівлі, потрібна увага та інший підхід від його керівництва.
— З цим треба щось робити. Не ринковий збір підвищувати, а змінити підхід, піти назустріч підприємцям, хоча б частково зменшивши фінансове навантаження, щоб дати людям можливість вижити, — ділиться жінка.
За її словами, щоранку люди відчиняють свої контейнери вже швидше за звичкою. Вони тримаються за свої робочі місця з надією, що колись між цими рядами знову стане людно.
Надія акуратно заносить товар у контейнер і закриває його зі словами: "Все сьогодні вже тут нічого робити".
"Оренда та генератор з'їдали все»
Зараз у цьому приміщенні вже тихо, але Ліля Жуковська досі пам'ятає, на якій хвилі ентузіазмі вони з чоловіком відкривали дитячу ігрову кімнату, мріючи створити затишний простір для малечі.
— Я творча людина, не бізнес-стратег, і до фінансових питань підходила емоційно, романтизувала цю справу, — зізнається Ліля. — Зараз багато сімей, зокрема саме з дітьми, живуть на дві країни, діти виїжджають з батьками, постійних клієнтів стало менше, та й фінансово людям складно часто відвідувати такі заклади. Ми б протрималися довше, якби не оренда.
Найскладнішим, пояснює Ліля, було також відключення світла, це дуже било по фінансовій частині. Вони купили генератор, пальне, але дохід не покривав витрат. Вихідні дні просто не перекривали будні, підприємці працювали в мінус. Крім того, вони зрозуміли, що не можуть собі дозволити найняти працювати людину.
Коли для заробітку довелося йти на другу роботу, прийшло усвідомлення: продовжувати далі — це залізати в борги та кредити.
— Бізнес у чужому приміщенні під час війни, коли ти не можеш нічого прогнозувати через тривоги чи блекаути — це шлях до розчарування, — резюмує підприємниця. — Я абсолютно не шкодую про все, ми отримали такий досвід, який, мабуть, не купиш ні за які гроші. Діти досі з теплом згадують це місце, там було багато дитячих днів народжень, сімейних свят. Але якщо колись ми відновимо роботу — це буде виключно власне приміщення, щоб виключити хоча б великі розходи на оренду.
«Ризикнула — і вийшло»: від ідеї до гранту
Проте є й інша реальність — коли люди наважуються починати все з нуля, маючи надійну підтримку. У просторому кабінеті в селі Градениці на столах охайно розкладені яскраві фарби, аркуші та все необхідне для занять, на які ось-ось мають прийти діти.
Цей «Простір для дітей і мам» майже рік тому відкрила Юлія Борумбей. До цього вона десять років пропрацювала в місцевій сільській школі. Здавалося б, хороша робота, стабільність. Але внутрішній порив створити щось своє, зізнається жінка, виявився сильнішим. Щоправда, від ідеї до втілення лежав непростий шлях.
— Я тоді працювала в Червоному Хресті і вже проводила творчі заняття для дітей як волонтерка, — розповідає Юлія. — Але цю програму закрили, а я дуже хотіла продовжувати. Тож почала сама шукати, хто б міг із цим допомогти.
Юля згадує, що обійшла всіх, кого знала, стукала в усі двері, аж доки не вийшла на зовсім незнайому людину, яка порадила податися на п’ятиденний тренінг «Розпочни та вдоскональ свій бізнес» від ГО «Десяте квітня».
Зізнається: спочатку навіть не вірила, що сільська вчителька без жодного бізнес-досвіду має хоч якісь шанси. Але ризикнула.
— Знаєте, там таких «чайників», як я, сертифіковані тренери від Міжнародної організації праці вчили тому, про що я раніше лише чула: основам підприємництва, маркетингу, побудові бізнес-планів. І все це безплатно. Я сиділа там і думала: боже, куди я взагалі потрапила, це все для мене темний ліс, настільки все складно! — згадує Юлія тепер уже з усмішкою. — Але відступати я не звикла і вирішила довести справу до кінця.
Програма передбачала після навчання подати власний проєкт на грант у 3 тисячі доларів. Юля написала бізнес-план про омріяний освітній простір і увійшла до двадцятки переможців серед 120 учасників.
Першим етапом і умовою, згадує вона, стало відкриття ФОПу, на рахунок якого згодом надійшли кошти. На них Юлія придбала все необхідне для простору: ноутбук, телевізор, меблі, канцелярію та зарядну станцію, яка неодноразово рятувала під час блекаутів. Вона зазначає, що на відміну від державних грантів чи банківських кредитів, у міжнародних програмах ризики мінімальні — ти просто чітко звітуєш за кожну витрачену копійку і це безповоротна допомога.
Ще одним бонусом проєкту став особистий ментор, який супроводжував і допомагав розбиратися з усіма нюансами. Згодом за його рекомендацією Юлю запросили до Києва особисто представити свій проєкт на великій презентації, де вона ділилася досвідом з іншими підприємцями.
Зупинятися на досягнутому підприємиця не збирається. Зараз вона продовжує навчатися на проєктного менеджера і вже створила громадську організацію, через яку планує залучати кошти на соціальні ініціативи. Благодійна ідея не залишає її: Юля прагне знайти нові можливості, аби діти з родин, які не мають фінансової спроможності, могли відвідувати заняття безплатно.
— Я хочу, щоб діти, які проживають у селі, мали доступ до таких же можливостей і послуг, як і їхні однолітки у великих містах, — пояснює вона.
Окрім дитячих занять, у просторі працює й «жіноче коло» — тут проводять арт-терапевтичні зустрічі для місцевих жінок, яким сьогодні теж вкрай необхідна психологічна підтримка.
Юля каже, що хоче ділитися власним досвідом, де і як шукати гранти, фінансування, аби люди не витрачали місяці на сліпі пошуки, як це колись довелося робити їй.
Серед рекомендованих Юлею платформи, які варто моніторити: Твій космос можливостей, Гранти UA, Grant Up, Гранти та можливості, Дія.Бізенес|Одеса, Об'єднання роботодавців, Можливості та інші.
— Головне — працювати зі своєю мотивацією: розібратися, треба воно тобі чи ні, адже внутрішні сумніви завжди намагатимуться тебе зупинити, — підсумовує Юлія. — Якщо тобі це серйозно потрібно, реальні можливості є. Моя позиція проста: краще працювати тут, в Україні, підтримувати економіку і створювати щось корисне для своїх людей.
Замість післямови
Сьогодні економіка Біляївської громади, як і Одещини, тримається на простому балансі. Одні ФОПи закриваються, бо не витримують викликів часу та навантаження. Інші — відкриваються, освоюють нові ніші, пишуть бізнес-плани і знаходять грантову підтримку, щоб працювати далі.
Тут немає легких рецептів чи гарантій. Є лише люди, які щоранку піднімають ролети своїх магазинів, приймають відвідувачів, запускають нові послуги та шукають можливості. Кожен такий відкритий бізнес — це вже успіх і доказ, що життя в громаді триває попри всі труднощі.
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю медіа Біляївка.City і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
