20 лютого у просторі закладу "Родинне коло" в Біляївці відбувся поетичний вечір "Поезія без броні", який зібрав місцевих поетів та поціновувачів художнього слова. Захід став щирою розмовою про війну, любов, втрати, віру — своєрідною сповіддю про особисті емоції та переживання. Організатор події — "Центр культурних послуг" Біляївської міської ради. На вечорі звучала поезія Дарії Кравченко, Лілії Жуковської, Галини Руденко, Наталії Блінової, Анни Аніщенко, Кіми Левкович та Анатолія Попова.
Дарія Кравченко
Для Дарії поезія стала голосом після 24 лютого 2022 року. За фахом вона фінансистка, багато років працює у фінансовому управлінні Біляївської міської ради. Зізнається, що з початку повномасштаного вторгення просто не могла мовчати — її думки, тривоги, хвилювання почали виливатися у римовані рядки.
Цей вірш Дарія написала напередодні другої зими повномасштабної війни.
Знаєш, а завтра вкотре зима.
Така, що за календарем, знову.
Навколо нас темрява і війна,
А в душах є світло і віра в Бога.
І віра в наших хлопців й дівчат,
Які серед снігів і вітрів воюють.
І в тих, які на весь світ кричать,
І душі інших любов'ю лікують.
Знаєш, а завтра буде знов бій
І так триватиме тут усю зиму.
Ти бачиш, хто ворог, хто свій,
І боротимешся далі за Україну.
Лілія Жуковська
Лілія Жуковська пише вірші з десяти років. Свою поезію вона називає затишною та чутливою, переважно це інтимна лірика. Натхнення, зізнається, приходить спонтанно, як імпульс.
Любов до слова у родині Лілі передається поколіннями: вірші писали її мама та бабуся, а сьогодні цей талант проявляється і в старшого синочка.
"Я не пишу про події. Моя поезія народжується з переживань, відчуттів, емоцій. Це тиха гавань моєї душі", — говорить поетка.
Ти відпустив мене, як я того й хотіла.
Я чула плач, або мені здалося.
Любов у серпні перша пожовтіла
І розпустила по плечах волосся.
Журба холодна ще далеко нині,
У мене час є встигнути до ладу .
Найважчі сльози для мене — осінні ,
Змивають з губ гранатову помаду.
Бажав мені зустріти когось краще
Відтінком тону повним хрипоти.
Мене не треба гріти. Я гаряча
Мені б одне: це все перенести.
Скоро пройде. Накупляться букети
І буде вітер рвати на шматки
Усі листи з моїм питанням: де ти
І серцю ненависні цигарки.
Вже шарудить. Я буду невгамовна,
Неправильна, нескромна, не свята.
Хай не людина, а безлика вовна
Мене обійме на усі свята.
Я звикну прокидатись і лягати
Гуляти димним одиноким садом,
Дощі замиють всі болючі втрати,
Самотність перебродить з виноградом.
І я тебе й у снах не запитаю,
Чого мене так легко відпустив?
Тебе простила осінь й я прощаю
І вірю, що і ти мене простив….
Галина Руденко
Галина Руденко не корінна біляївчанка, але говорить, що закохалася у Біляївку 14 років тому і вже шість років живе тут. П'ять років є учасницею народного вокального ансамблю "Від серця до серця".
Писати вірші почала після пережитої клінічної смерті у 37 років. А з початком повномасштабного вторгнення її поезія наповнилася болем за Україну, гнівом до ворога та непохитною вірою в перемогу. Її рядки — емоційні, прямі, сповнені сили та глибоких переживань.
Вже рік, вже цілий рік жаху і страху
В домівки наші нам навів цей "русскій мір".
Нема вже сліз, лиш злість до ката,
бо стали ми не ті, коли колись були.
В ті дні, коли завжди все було добре,
в домівках пахло свіжим хлібом, молоком,
І прокидався світлим, щирим,
і дійсно знав, що буде мир, добро.
Та не судилось бути миру і добру,
Жесткокий кат прийшов на нашу землю,
не було в ньому жалю і болю,
воно ущент палило нашу неньку Україну.
прекрасні міста, села і мости
Безжалісно вистрілює із танків.
Тепер на місці, де було добро,
лиш ллються горькі сльози на могилах,
Розплата вже не за горами, кате.
Вона крокує день за кроком, по п'ятах.
і треба починати вже тікать,
Бо не судилось бути тут тобі, господарювати.
Вся наша міць піднялась, мов велика глиба
Із полонин, із гір, з малого й дідуся,
Щоб нашу рідну неньку захищати.
Немов ту пісню мати до дитя,
Я знаю, скоро буде мир, добро і спокій,
і ненька Україна запанує знов.
Анна Аніщенко
Анна Аніщенко працює вихователькою у дитсадку "Капітошка" та здобуває освіту вчителя початкових класів. Писати вірші почала ще зі шкільних років. Каже, що любов та повагу до України їй прищепили вчителі. Натхнення Анна знаходить у дітях та у всьому, що її оточує, а іноді навіть там, де інші цього не помічають.
Врятуй мою країну, Боже,
Врятуй від зла і ворогів,
Хто, як не ти, їй допоможе
Пройти достойно скруту днів.
Допоможи солдату молодому не втратити надії
Та поверни його додому,
Хай знову матінка зрадіє.
І витри лагідной рукою
з лиця згорьованих людей
сльозу, що потекла щокою,
Даруй спокійних їм ночей.
І буде мир, і буде світло, і заспіває соловей.
Я хочу, щоб країна квітла.
Врятуй усіх її людей.
Наталія Блінова
Наталія Блінова — відома у Біляївці та громаді художниця і мисткиня. Вона створює картини, авторські ляльки, шаржі, проводить для дітей заняття з образотворчого мистецтва.
Писати почала ще в дитинстві. Її батько, скульптор і художник, автор пам’ятника "Скорботній матері" в Біляївці, часто спілкувався з донькою у віршах. Саме від нього Наталія навчилася бачити світ особливим — глибоким і символічним.
Не спиться. Чую шепіт за вікном.
Встаю і слухаю,
А там посеред ночі,
Земля співає пісню для синів,
І я від болю закриваю очі.
Це колискова матері-землі,
Що сповиває їх раніше строку,
Приймає назавжди, сини мої, сини...
Могили у землі - печаль моя глибока.
Їй сиві коси вітер запліта,
А ніч укриє чорним покривалом.
Дощ сльози ллє за згублені літа,
Що вороги без сорому покрали!
А вранці стихне все, і сонечко зійде,
Земля умиється прозорою росою,
І нелюдів навіки прокляне.
Криваві сльози не змиваються водою!
Кіма Левкович
Кіма Левкович — журналістка, багато років працювала у районній газеті "Південна зоря". З перших днів повномасштабного вторгнення її чоловік став на захист України. Саме війна знову повернула Кіму до поезії, яка колись дарувала щастя творчості, а сьогодні стала способом порятунку від страхів та розпачу.
"Творчість відкривається або в моменти великого щастя, або великого болю. У моєму випадку — це другий варіант", — зізнається авторка.
За останні два роки Кіма видала чотири поетичні збірки: "Дівчинка танцює під дощем", "Ненароджені для війни", "Спів душі", "Крізь призму серця" та збірку художніх оповідань "Притворниця".
А сказати хотілося стільки, що змовчала.
Є теми надто тонкі, що не варто їх рушити.
Можна поглядом, доторком, диханням мовити
І без слів передати погане й хороше все.
Можна серцем відчути на відстані біль чужий,
А можна дивитися в рідні очі роками й не бачити,
Коли ззовні здається - несправедливо погляд злий,
То не погляд злий, просто душа плаче так.
І буває не треба казати зайвого - зрозуміло все.
Просто дару немає забрати весь біль, щоб втішити.
Просто треба мати терпіння й смиренно поруч іти
Й сумний погляд колючий в якусь мить потеплішає.
Анатолій Попов
Поет не зміг бути присутнім на вечорі, однак його твори прочитали ведучі — Олена Руденко та Людмила Шумлянська.
За фахом Анатолій токар, у різні роки працював машиністом, ремонтував телевізори, служив в охороні. Але саме поезія завжди була його віддушиною.
Писати Анатолій почав ще у шкільні роки. Через нерозуміння частину віршів того часу він знищив, однак деякі з них усе ж збереглися. Поет багато писав для дітей — з теплом, щиро, по-батьківськи. Останнім часом у його творчості переважає тема війни.
На завершення творчого вечора до присутніх звернулася секретар Біляївської міської ради Людмила Борисенко. Вона подякувала поетам за сміливість і силу слова, яке сьогодні підтримує, лікує та об’єднує усіх нас у цей непростий час, а також вручила учасникам подяки.
Нагадаємо, незабаром у Біляївці відбудеться великий ювілейний концерт народного вокального колективу "Від серця до серця".
Фото у публікації Ігоря Будівського, Біляївської міської ради
Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.
