Цього чоловіка з баяном та на сцені ви точно бачили на заходах у Біляївській громаді. Володимир Парандюк - музикант, працівник культури, керує в Майорах вокальним ансамблем "Свято" та популяризує українську пісню. Усі учасниці колективу - його односельчанки, яких він з гордістю називає "майорівський лісапетний батальйон". У такому творчому тандемі "Свято" і Володимир Васильович існують вже більше тридцяти років. Не розлучаються з творчістю й сьогодні. Попри війну, збираються на репетиціях, виступають, щоб заряджати людей силою української пісні.
З "вінницьких Карпат" у Майори
Володимир Парандюк багато років живе у Майорах. Однак батьківщина його знаходиться на Вінниччині. Народився він у селі Стіна, яке називають маленькими Карпатами. Таке порівняння, каже чоловік, село отримало завдяки мальовничим гірським краєвидам та лісам, які його оточують. І чесно зізнається, що переїжджати звідти спочатку не хотів, а сьогодні вдячний долі, що привела його саме у Майори. В селі, до речі, багато людей з Вінниччини і серед вокалісток колективу теж є його землячки.
Володимир Парандюк
За словами Володимира Васильовича, хист до музики проявився у нього ще у дитинстві.
- У шкільні роки я виступав у духовому оркестрі, співав, брав участь у всіх концертах, які у нас проходили. Самостійно навчився грати на гармошці та баяні. І досі граю на слух, а не по нотах, - каже чоловік.
Музичний талант став у нагоді й у армії, там пану Володимиру довірили керувати духовим оркестром. А після строкової служби вже стало зрозуміло, що захоплення поступово перетворюється на справу життя.
За освітою та знаннями він вступив до Тульчинського культурно-освітнього училища. А потім деякий час працював художнім керівником у сільському клубі, де ще нещодавно виступав юнаком.
У Майори Володимир Васильович приїхав у 87-му році. Про таке село на Одещині він дізнався від родичів дружини, які першими переїхали сюди і кликали молоду сім'ю до себе. Через деякий час й вони наважилися на переїзд. Жінка влаштувалася у школу вчителем, він спочатку працював у будівельній бригаді.
- А потім в селі дізналися, що я культпрацівник, побачили записи у документах. І сказали - приймай клуб. Тоді у будинок культури потрібен був директор. Я дуже вагався, бо нікого у селі не знав. Але мені пообіцяли допомагати, і, зрештою, я погодився.
Виступ у Майорівському будинку культури
Жодне свято не обходиться без "Свята"
Чоловік згадує, що тоді культурне життя у Майорах кипіло, а клуб був магнітом для сільської молоді. Працювали танцювальний та вокальний гуртки, кіно, дискотека. Музичними керівниками тоді були Галина Влаєва та Василь Бабічик. Потім вони створили сімейний вокальний колектив, який з часом трансформувався в ансамбль народної пісні.
- У 1992 році колектив здобув звання "Народний", і ми вирішили його назвати "Свято", - згадує чоловік.
З того часу Володимир Васильович є незмінним керівником колективу, готує його до виступів, акомпанує на сцені. За тридцять років ансамбль став невід'ємною частиною майорівських свят, а у громаді та поза її межами - культурною візитівкою села.
Співають у колективі місцеві жінки, професії яких не пов'язані з музикою, але талант не приховаєш. Хтось прийшов з власної ініціативи, а когось керівник запросив сам.
- От дізналися, що в селі хтось гарно співає, і кличемо людину до себе, - пояснює він. - Так до нас приєдналася жінка, яка нещодавно переїхала у Майори. А її сусідка, моя кума, зателефонувала та й каже, що це наша землячка з сусіднього села на Вінниччині, гарно співає. І тепер вона з нами.
У 2017 році колектив "Свято" став героєм популярної програми "Надвечір’я. Долі". Зйомки проходили в Києві. Один із випусків був присвячений ансамблю та його творчості. А коли сюжет вийшов в ефір, то вся Україна дізналася, які талановиті та голосисті люди живуть у Майорах.
Під час зйомок програми "Надвечір’я.Долі", 2017 рік
На посаді директора будинку культури Володимир Васильович пропрацював до кінця 2019 року. Але сьогодні він продовжує вболівати за культурне життя у селі та керує вокальним колективом.
- Попри все, я дуже вдячний і учасницям, і їх родинам, що вони з розумінням ставляться до такого захоплення. Зі свого боку, я намагаюся назначити репетицію на такий час, щоб жінки могли зробити свої справи і без поспіху попрацювати над вокалом та піснею. А часом і просто відпочити душею.
Бажаємо колективу натхнення, заряджати силою мистецтва та пісні, бо народ, який співає, - не перемогти!
