Дарія Кравченко: я просто не могла мовчати, і почали народжуватись вірші. Поезія, як відповідь війні

Писати поезію біляївчанка Дарія Кравченко почала після 24 лютого, коли на українську землю прийшли російські окупанти. Говорить, що просто не могла мовчати. І її думки, погляди, хвилювання почали виливатися у віршах. Вона ніде не навчалася їх складати, не замислюється над віршованими розмірами: ямб це чи хорей, не думає про строфи, рими, метрики, а просто записує те, що лине з самого серця.

За фахом Дарія фінансистка. Після закінчення університету прийшла працювати до Біляївської міської ради, до фінансового управління. Працює там і зараз. Її діяльність пов’язана з цифрами, аналізом, плануванням, точними розрахунками і формулами. Разом з цим вона тонка натура, творча особистість, яка проявляється у віршах. Особливо зараз, під час війни.

- Мене виховували у любові до України, вчили шанувати і берегти наші культурні цінності, свободу. І коли росія вирішила все це відібрати, я просто не могла мовчати, - розповідає Дарія. - І не мовчати виходить саме у такій формі, у віршах. У прозі чомусь не так формулюються думки.

Знаходити рими – це, мабуть, генетика

За словами дівчини, мама розповідала їй, що римувати слова в неї виходило, коли вона ще не могла читати. Це були коротенькі рядочки, як реакція на якусь ситуацію. Намагання писати вірші були і у підлітковому віці. Це були проби пера романтичного характеру - вірші про дитячі почуття, емоції, але вона їх ніде не публікувала.

Дарія КравченкоАвтор: з архіву Дарії

- Я думаю, що моє віршування – це генетика. Цим дуже гарно володів тато. Йому вдавалося писати такі влучні вірші-гуморески. Він міг помічати щось незвичайне у кожній події і переводити це миттєво у рими. Для нашого класу для КВК він написав пісню. Склав мені гумореску у школу, бо було завдання. Коли мені було 4 роки, він навіть написав байку і про мене. Татові вірші ніде не записані, я їх ношу у своєму серці і завжди пам’ятаю.

Расскажу я вам сейчас

О девочке, которая живёт у нас.

Эта девочка, бывает, плохо кушает,

А, бывает, никого не слушает.

Как нам девочку такую наказать?

Надо крепко в щёчку целовать,

Надо сникерсов побольше накупить

И любить, любить, любить, любить!

Як народжуються вірші

Війна, говорить Дарія, стала тригером, який посилив в ній жагу до написання поезії на такі важкі теми. Вірші, це як відповідь на жахливі події.

- Я не ставлю за мету написати конкретно про те чи про інше. Всі слова приходять самі, в процесі. Вони наче виливаються з середини. І буквально за десять хвилин народжується вірш. Буває, я потім правлю якісь рядки, але рідко.

Нещодавно переглянула роботи Бенксі, дочитала книгу Доржа Бату «Коко 2.0». А ввечері, лягаючи спати, народився вже вірш.

Тебе надихають роботи Бенксі,

Теплі люди і книги Доржа Бату.

Ти шукаєш й знаходиш сенси

І не маєш бажання робити тату.

Ти вдягаєш яскравий светр,

Знов виходиш у темний день.

Ти крокуєш, і кожний метр

Наближає до світлих людей.

Сьогодні знову зима, уявляєш?

Подолати ми темряву зможемо.

Головне, що в серці ти маєш.

Разом, звісно, ми переможемо!

Може спонукати до написання вірша поетесу подія, те, що вражає, і на що хочеться дати відповідь. Так, один з перших віршів, який вона написала після початку війни – «Життя між повітряними тривогами».

- Я настільки була приголомшена наслідками ворожих ракетних обстрілів, сигналами тривоги, які у нас лунали, і весь цех жах, біль, вилився у вірш.

Життя між повітряними тривогами...

Ти бачиш, вже й березень майже минув...

З кимось поруч, з кимось - різними дорогами...

Хтось став близьким, а хтось забув...

Між рядками, написаними долею,

Ти знайдеш щось, від чого тепліше...

Ти пишаєшся тими, хто боронить волю

І співаєш Гімн все гучніше...

Чуєш, знову сирена поряд,

Не чутно від неї співу пташиного...

Ти так сильно хочеш до моря...

І щоб більше ніхто не загинув...

Серед поетів, які надихають, і якими захоплюється дівчина, легендарна Ліна Костенко. Її збірку «300 поезій» вона перечитала не один раз, ця книга стала для неї настільною. Подобається також поезія Юрія Іздрика. Справили враження вірші Павла Вишебаба. За словами Дарії, то поезія, яка пробирає до мурах.

Читачі – для кого вірші

Свої вірші Дарія публікує на сторінці у Facebook. Тому її читацька аудиторія – це, перш за все, друзі у соцмережі, рідні та близькі люди.

Дарія Кравченко Автор: з архіву Дарії

- Для багатьох моя творчість стала несподіванкою. Адже раніше мої пости були більше як факти про себе. Я не писала, що в мене болить, які мої уподобання, що цікавить. А зараз я стала рішуча, я пишу про свої відчуття, у віршах.

Ти знаєш, як це надихати й надихатись,

Для когось ти здаєшся дивиною.

Ти можеш бути різною, та завжди залишатись

Крізь подив і нерозуміння, але все ж собою.

- Дуже приємно, коли люди реагують на мої вірші, пишуть коментарі, свої враження. І хоч у віршах я висловлюю свої переживання, розумію, що багатьом це відгукується. Тому це проекція і на тих, хто переживає щось схоже, хто мене зрозуміє. Я ніби звертаюся до усіх них і прошу триматися.

Знаю, як тобі важко, дівчинко.

Іноді навіть просто бракує слів.

Хочу допомогти тобі видихнути

й вгамувати цей пекучий біль.

Знаю, ніколи не зможеш забути

Вибухів і ракет страшні звуки.

Спекотне літо та досі лютий

і ти тремтиш уся від розлуки.

Скільки всього подолала ти...

Стала ще сильнішою, знаю.

Тримайся, люба, ти вистоїш.

А поки подумки тебе обіймаю.

Кожен відгук – це велика цінність

Віршами Дарія прагне щиро підтримати тих, кому дуже складно.

- У моєї подруги загинув батько на фронті. Я теж його знала, він пішов на війну добровольцем. Так сталося, що в той день на бойове завдання випала черга йти молодому хлопцеві. Але батько подруги взяв на себе цю місію, бо знав, наскільки це небезпечно. Пішов замість нього і вже звідти не повернувся. Загинув Героєм, - згадує Даша.

- Мені так захотілося підтримати подругу. Я раніше до цього написала вірш-звернення до загиблих героїв і вирішила скинути його їй. Виявилось, що кожен рядок цього вірша був для неї про батька. І вона написала відгук, що це пройняло її до сліз, і що ми обов’язково переможемо.

Стільки болю в холодному квітні...

Мало так тут промінчиків сонця...

Хай знайдуться живими всі рідні

І постукає мир у віконце.

Цінний для дівчини був також відгук від письменника Доржа Бату. Вона скинула свій вірш під одним з постів на його сторінці у Facebook. І він поставив реакцію. А потім зайшов на її сторінку і постав сердечко вже там, під постом з віршем, написав «Дякую».

- Були відгуки від людей, від яких я їх навіть і не очікувала. Одна просто знайома людина написала в особисті повідомлення, що вірш душевний, щоб я писала побільше і побажала удачі у творчості. Це дуже приємно.

Загалом кожен відгук для мене – це велика цінність. Вони утверджують моє рішення, що не треба мовчати.