Дізнайтеся, чому назви українських річок, як Дніпро та Дністер, не змінювалися століттями, а чому Чорне море називається так, хоча воно синє.
Дивіться відео на культурно-освітнього каналі Біляївка.City "Земля О'Деса"
Гідроніми як найдавніші свідки історії
Різні частини топонімії України досліджені дуже нерівномірно. Обставини історії більшості географічних назв не діставши за віки необхідної письмової фіксації, назавжди втрачені.
Проте є назви, котрі вважаються найстаршими, це гідроніми. Назви річок, як правило, давніші за будь-які інші топоніми. Український мовознавець Богдан Грицевич пояснює, що якщо якийсь населений пункт і річка називаються однаково або їхні імена мають спільний корінь, то гідронім завжди первинний – навіть, якщо річка дуже маленька, зникла взагалі чи змінила назву.
Кодима: походження назви
Наприклад, місто Кодима яке засноване 1754 року, назву взяло від річки Кодими, яка тут бере свій початок. Про походження назви річки є кілька думок. Слово кодима в турецькій мові означає «мочар». Існує думка, що це слово походить ще з половецьких часів, тоді кодим означало «схід». А разом виходить, що Кодима — це «вода (мочар), річка, що тече на схід».
Ще одна думка: удмуртське діалектне куд означає «болото», тоді Кодима — це «річка, що протікає болотистою місцевістю».
Існує ще й народний переказ: у цьому краю поселився запорізький козак Кодимка і заснував разом з іншими козаками зимівник — козацьке господарство, а навколишні люди назвали цей зимівник Кодимою.
Інший приклад з Одещини: селище Сарата стоїть на річці Сарата. Засноване воно 1822 р. німецькими колоністами на місці татарського поселення Гура-Курудер. Назва річки — Сарата — утворена від молдавського сари — «гіркий», «солоний» (ґрунти навколо селища солончакові). Назва річки начебто попереджає: «Не пийте! Вода гірка й солонувата!».
Яка інформація закодована в місцевих гідронімах Одещини?
Враховуючи, що на території України жили дуже різні народи — кімерійці, фракійці, скіфи, сармати, алани, готи, даки, гуни, авари, хозари, тюрки, кельти, балтійці, фіни, угорці, греки, словʼяни та багато інших, — назва кожної конкретної річки могла бути дана будь-якою з їхніх мов.
Рятувало від одноманітності назв те, що мови цих племен були неоднакові, а тому й назви річок різнилися. Здавна люди пересувалися вздовж рік. Наявність води — найважливіша умова при виборі місця для поселення. Тому так багато поселень дістало назву від річки, якщо вона вже була названа. Чи є якась закономірність між розміром річки та її найменуванням?
Виявляється, що є: чим менша річка, тим частіше вона змінювала свою назву, тим примхливіша доля цих назв. Вона залежала від багатьох подій і явищ, які навколо неї відбувались, а насамперед, від власника землі, де річка протікала. За існуючими в давнину законами, власникові належала не лише земля, а й усе, що на ній знаходилося (ліси, луки, гори, долини, річки, струмки). Зі зміною власника могли змінюватися назви річок і поселень на них.
Величезний пласт гідронімів залишається нерозгаданим. Частину з них залишили невідомі чи малодосліджені мови. Або їх перекручено так, що докопатися до первісної форми вже неможливо.
Більшість назв річок все ж вдалося розшифрувати. Виявилося, що чим давніша назва, тим більше шансів, що в основі її лежить поняття «вода», «текти», «річка». Також серед гідронімів часто фігурують корені, що означають «потік», «перешийок», «злиття», «рукав», «швидка», «глибока», «тиха», «темна», «світла», «бурхлива», «холодна», «вигнута» тощо.
"ДН" — сакральний корінь у назві річок
Неозброєним оком видно, що дуже часто в назвах наших річок фігурує співзвуччя звуків «дн» - Дніпро, Дністер, Донець, Десна тощо. Чому? Сотні, а можливо, й тисячі назв іранського походження роззосереджені по всій Україні.
Приклади: назви з тур- («швидкий, стрімкий»); дон- дн- («вода»), плт-, прт- («потік, річка»), слав-, слов- («річка, потік»), руд- («річка, струмок»), дар- («річка, велика вода, паводок»), тереб- («текти») та ін.
Історик Йордан, який жив у 6 ст. н.е., залишив для нас надзвичайно цікаве свідчення: «Анти, славні з обох племен, розповсюджуються від Данастра до Данапра, там де Понтійське море утворює закрут. Ці річки віддалені одна від одної на відстань багатьох переходів».
Здогадуємося, що Данастра це Дністер, котрий завершує свій біг на Одещині, а Данапра – Дніпро. Понтійське море — це Чорне море, а «закрут» - це Дніпро-Бузький лиман. Ми звикли, що Дніпро, Буг чи Дністер чоловічого роду, а тут Данастра і Данапра – жіночого роду, на що чітко вказує перша частина – ДАНА.
Дана є богинею води у слов’янській міфології, покровителькою річок, струмків і водойм. Земля, вода жіночого роду, які під дією чоловічого начала – дають життя.
Данастра: Дана – це вода, другий склад «на» вказує на землю, а «стра» — що річка стрімка. Данапра: Дана це «вода», а «пра», як у словах «прадід» чи «прабаба», що річка головна, перша, найбільша.
Дністер у різні часи та епохи мав різні назви, які давали річці народи та племена, які жили на її берегах, або використовували під час судоплавства. У працях старогрецьких учених вона згадується під назвою Тірас або Тіріс. У римлян вона відома під назвами – Данастріс, Данаструс. За ще одною теорією, назва річки походить зі скіфськосарматських часів і означає «південна річка». А найбільше на Одещині місто на Дністрі – Білгород-Дністровський можна розшифрувати як «біле місто біля південної річки».
Українська народна етимологія пов’язує назву річки Дністер зі словосполученням «дні стер». У сиву давнину, коли на берегах жило плем’я тиверців, вони вели літочислення свого проживання на піску берегового плеса позначками у формі паличок. Так відзначали прожиті дні. Легенда каже, що однієї ночі, коли всі заснули, почався сильний вітер, річка розлилась, затопивши береги своїми водами, і стерла надписи на піску. Прокинувшись всі були здивовані. Адже не стало їхнього календаря.
Дністер: походження назви
- Хто дні стер? Це річка дні стерла! – крикнув хтось з юрби. З того часу і стали називати річку Дністер.
Мовознавець Костянтин Тищенко все ж радить бути обережним щодо народних легенд. Вони, на його думку, хоч і містять зерна істини, але належать до фольклору.
Між Дністром і Дніпром знаходиться Південний Буг, що ще сто років тому називався Бог, а в санскриті згадується як Бага, знов-таки жіночого роду. Цим підкреслюється, що на берегах річки були надзвичайно гарні умови для проживання. Інша версія, що Буг – з мови печенігів і половців – це зерно пшениці, яке вирощували в лісостепах України.
Назви річок дуже часто повторюються. Це повʼязано, по-перше, з шаблонним підходом до йменування. По-друге, переселяючись у нові місця, люди несли з собою старі, «рідні» назви. Крім того, повтор кореня може відображати уявлення про спорідненість річок (зливаються, впадають одна в одну), або про зовнішню подібність.
Часом одна й та сама або спільнокоренева назва в різних місцях звучить по-різному, адаптуючись до іншомовного середовища. Існує кілька назв Дон, ще є Донець; кілька Дунаїв, також Дунаєць.
Дунай — назва європейської ріки, корінь якої — дана, дуна, дон — означає «вода», «річка» (вважається, що це ще праслов’янське запозичення з готської мови, а готи взяли цю назву з кельтсько-латинської назви верхньої течії річки — Danubius). В українських народних піснях та думах слово «дунай» вживається в значенні «розлив», «великий потік», «глибока ріка, далека й невідома».
В топонімії Одещини впадає в око велика кількість назв тюркського походження. Це пов’язано з тим, що тривалі століття тут панувала Османська імперія, а в степах кочували Єдисанська і Буджацька орди ногайців.
Для прикладу, назва річки Чичиклія походить від турецького слова «çiçek», що означає «квітка». За легендою, одного разу повз ці квітучі береги пропливав корабель з турецьким ханом на борту. Захоплений красою степових квітів, він вигукнув «Чичиклія», що перекладається як «долина троянд». Відтоді ця річка носить таку назву.
Кучурганський лиман
Або ж: Кучурган – річка в Роздільнянському р-ні, дослівно з тюркського «річка що пересихає». Турунчук – рукав Дністра, означає «швидка річка». Одним із найцікавіших об’єктів українського Причорномор’я є озеро Сасик або Кундук. Незалежно від звучання, обидва слова з тюркської перекладаються, як «смердюче».
Цікавим є питання, чому назви географічних об’єктів, пов’язаних із доросійським періодом історії Північного Причорномор’я, не були змінені під час хвиль радянських перейменувань, що буквально стерли такі відмінності та особливості у назвах населених пунктів.
Вочевидь, вважалося що річки, озера чи узвишшя не несуть такого ідеологічного навантаження, як назви сіл і містечок, в якому населення проживало більшість життя, чи назви колгоспів і радгоспів, у яких все життя працювалося за копійки.
Втім, у керівника Інституту стратегічних чорноморських досліджень, головного редактора BlackSeaNews Андрія Клименка є своє пояснення: сталість географічних топонімів є важливою для навігації, мореплавства – річка що впадає в море, гора чи мис, що нависає над морем, має зватися так, як звалася і сто років тому.
Подумаймо: чи всі з нас почали називати Мексиканську затоку Американською, після того, як її «перейменував» Дональд Трамп? Ми можемо повернути історичну назву чи надати нову декомунізованому селу в Буджаку, але сталість назви Дунаю, Ялпуга чи Сасика залишиться незмінною.
