Свято-Миколаївський храм у Біляївці — православний храм Одеської області, який вже 125 років є духовним центром місцевої громади. Якщо вас цікавить історія храму в Біляївці, ця стаття відкриє найважливіші сторінки: від моменту заснування до сьогоднішнього святкування 125-річчя. Свято-Миколаївський храм Біляївка зберігає архітектурну цінність і релігійні традиції, що передавалися поколіннями. Дізнайтесь більше про його минуле, сучасність і значення для жителів регіону.
Інформацію Біляївка.City зібрали з різних джерел: спогади прихожан, інформація з історичного нарису Володимира Резніка. Також тут багато раніше неопублікованих архівних даних з Херсонських єпархіальних відомостей, документів з державного архіву Одещини, якими з нами поділився одеський краєзнавець, дослідник історії храмів Одещини Олександр Чилей.
Як все починалося
У книзі Володимира Резніка «Біляївка. Історичний нарис» йдеться про те, що у Біляївці на початку 19 століття вже була Свято-Успенська церква. За 90 років село настільки виросло, що один храм вже не задовольняв духовних запитів мешканців. У збірнику Херсонського відомства за 1883 рік йдеться, що у Біляївці на той час проживало 3172 православних християнина і шість жителів єврейського віросповідання.
Тоді мешканці вирішили побудувати ще один православний храм в іншій частині села, посередині великої просторої вулиці. Рішення про його будівництво приймали на сході громади.
За словами краєзнавця Олександра Чилей, це рішення прийняли ще на початку 1890 року і почали збір пожертв, який тривав декілька років. У 1897 році відбулася закладка храму.
Будували храм за кошти землеробів і від продажу зерна. Звели його з червоної цегли і білого каменю, будівля мала хрестоподібну форму. Розписаний він був живописом, а дерев’яний іконостас пофарбований у колір слонової кістки і розписаний фарбами. Мав храм дзвіницю з сімома дзвонами різних розмірів. Знадобилось три роки, щоб завершити будівництво. У 1900 році у часи владики Юстіна Охотіна храм освятили на честь Святителя Миколая Чудотворця.
Щодо цього є запис в церковних документах:
«С.Беляевка, той же волости, 1 стана, церковь кирпичная, построена въ 1900 году на средства прихожан, однопрестольная, въ честь перенесения мощей св. Николая. Приход, попечительство съ 1901 г. отъ Одессы 45 верств, прихожане: 1109 м, 1075 ж.»
В одній з газет Херсонської губернії у 1900 році надрукували навіть знімок храму з підписом: день освячення Свято-Миколаївського храму у селі Біляївка. Копія цього фото зберігається в Одеській науковій бібліотеці. Його знайшов Олександр Чилей, коли вивчав історію храмів Одещини. За його словами, фотокопія дуже поганої якості, але дає чітке уявлення, який вигляд мав храм.
Архівне фото храму у Біляївці початку XX століття
У 1906 році біляївці відзначали 100-річчя заснування Свято-Успенського храму. Того дня вперше два православні приходи Біляївки – Успенський та Миколаївський взяли участь у хресній ході до центру села, де відбулась перша спільна молитва двох православних приходів.
Такий вигляд Свято-Миколаївський храм мав у 2014 році
Гоніння та закриття храму
У 1922 році храм зазнав гонінь. Радянська влада почала вилучати з храмів церковні цінності нібито на допомогу голодуючим. Не минула ця участь і Микольский храм. Забирали срібні богослужебні чаші, посуд, золоті речі, дорогоцінні камені.
На початку 1930-х років з храму вилучили церковні дзвони. Їх мали направити на індустріалізацію.
За словами Олександра Чилей, ще до вилучення дзвонів з середини 20-х років влада забороняла дзвонити в них під час служби. Щоб отримати дозвіл, треба було звертатися до москви.
У 30-ті роки Свято-Миколаївський храм закрили, його тривалий час використовували, як зерносховище. Успенський храм також не працював.
Дивовижне збереження храму
За спогадом однієї зі старожилок, нині покійної Любові Довженко (спогад передав біляївець Ігор Антошків), площа Миколаївської церкви була у рази більша, ніж зараз. Вона займала приблизно усю ширину нинішньої дороги вулиці Шевченка, далі до майданчика і в бік другої школи. Тоді територія була огороджена великим парканом, збудованим з такої ж червоної цегли, як і сама будівля храму.
Весь цей квітник та дорога були частиною храмової території
У 30-ті роки, коли почалося масове закриття церков, радянська влада вирішила Миколаївську церкву розібрати на цеглини. Їх планували використати для будівництва іншого об'єкту.
Почали розбирати з паркану. Але він був зроблений настільки якісно і з такого міцного будівельного розчину, що жодної цілої цеглини з нього вилучити не вдалося. За розповіддю нині покійного мешканця цього мікрорайону Володимира Калініна, секрет міцності розчину був у... яйцях. Начебто, під час будівництва церкви, кожен двір давав по кілька десятків яєць, які додали у будівельний розчин.
Цеглу доводилось розбивати вщент, вона вже не була придатна як будівельний матеріал. Зрозумівши, що неможливо буде розібрати і храм, його вирішили не чіпати. Таким чином храм зберігся. Втім розбитій цеглі з паркану знайшли використання. Нею засипали дорогу однієї з головних вулиць, яка вела від храму до центру. За словами старожилів, під щебнем і асфальтом ділянки сучасної вулиці Отамана Головатого лежить червона цегла з церковного паркану.
Ікони не дали спалити
Ще одну історію розповіла Ігорю Антошків біляївчанка, багаторічна прихожанка і нині покійна Варвара Романюк.
Мати розповідала їй, що у 30-х роках, коли храм закривали, вирішили всі церковні ікони спалити. Дізнавшись про це, люди почали таємно забирати образи і ховати їх у своїх хатах. Після відродження храму їх повернули. Завдяки цьому у храмі й досі є ікони, яким по 100 і більше років.
Одна з них — ікона Божої Матері «Скоропослушниця». За словами Олександра Чилей, це унікальна ікона, написана на святій горі Афон. Нею Афон благословив парафію Свято-Миколаївського храму. Є у храмі й інші ікони з Афону.
Старовинна ікона з Афону у Свято-Миколаївському храмі Біляївка
Ще одна збережена 100-річна святиня — храмова ікона "Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця". Теперішній настоятель храму отець Віктор розповів, що ця ікона за роки почала втрачати вид, її вирішили капітально реставрувати. До 125-річчя храму вона знову посяде своє чільне місце в ньому, як і багато років тому.
Ліворуч фото ікони до реставрації, праворуч - після
Храм під час війни і окупації
Майже 10 років храм був у забутті — зачинений. У 1941 році, під час окупації Біляївки, румунська православна місія дала дозвіл знову проводити богослужіння у православних приходах Біляївки. Два храми знову запрацювали.
Старожили розповідали, що у часи окупації у Миколаївській церкві служив румунський священник, служби проводили постійно, правила були суворі.
Після відкриття румунами церкви жителі почали повертати збережені ними від знищення ікони до храму. Але багато образів привезли до храму румуни. Більшість з них зберігаються в храмі і зараз.
В ті часи румунська церква використовувала саме латиницю, на багатьох цих іконах надписи зроблені латинськими літерами.
Зокрема, зазначали старожили, всі образи сучасного іконостасу привезені румунами. Сам іконостас кілька разів реставрували за кошти благодійників, останній раз у 2009-2010 роках. Втім образи на ньому залишили ті самі.
Інтер’єр храму в Біляївці: іконостас та розписи
Краєзнавець Чилей припускає, що дзвони могли бути куплені також за часів румунської окупації, можливо, привезені з Бухаресту.
Кладовище на території храму
На території храму знаходилось масове захоронення. Варвара Романюк розповідала Ігорю Антошків, що кладовище з’явилось саме за часів окупації, у 41-44 роках. Там хоронили загиблих румунських солдатів. Спочатку — у трунах. Коли ж бої за визволення посилились, загиблих солдатів ставало значно більше, навколо храму вирили рій, тіла збирали, замотували і хоронили всіх разом.
У наші часи, за словами прихожан, приїздила комісія, яка проводила розкопки біля храму і на його території, проводили ексгумацію. Останки, які знайшли, забрали.
Є також архівне підтвердження, що на території храму було захоронення.
Отець Віктор розповів, що у 2017 році до храму надійшов лист з Румунії. Чоловік у листі запитував про останки свого дідуся, який, за його відомостями, був похований на території храму у 42 році. Він надав копію архівної карти кладовища, зазначивши ім’я дідуся та приблизне місце його захоронення.
У верхньому куті карти надпис румунською: Нова церква у Біляївці, 28 серпня 1942 рік. У нижньому куті напис — могила Аурелія.
Карта захоронень на території Свято-Миколаївського храму
Історія зниклого священника
На території храму є ще одне захоронення, це могили двох священиків, які свого часу служили тут. Один з них — Іосіф, служив у післявоєнний період. Другий — Георгій, прибув до Біляївки у 1920 році. Щодо отця Георгія старожили переповідали історію, яку називали містичною, мало хто в неї вірив. Розповіла її Варварі Романюк мама.
1920 рік — церква стоїть, але часи смутні, йде громадянська війна. Священники у Біляївці змінювались часто. До Миколаївського храму прислали молодого священника, з ним приїхала матушка та двоє маленьких дітей. Жили вони у сторожці, яка знаходилась одразу при вході до храму ліворуч.
В один з осінніх вечорів до цієї хати під’їхали коні і тачанка, вийшли люди, постукали у вікно. Священник вийшов. Якийсь час його не було, потім коні поїхали, а священник вже в хату не повернувся. Матушка думала, що він поїхав когось терміново сповідати. Втім він не повернувся ні наступного рану, ні за тиждень, його пошуки не дали результату. Через деякий час прислали нового служителя.
Історія мала продовження навесні. У Біляївці в ті часи були великі пасовиська, куди виганяли череду корів. Одне з пасовиськ знаходилось приблизно в районі теперішнього газового господарства. Одного дня корови, які там паслися, почали голосно, страшенно і одночасно мукати. Так, що це привернуло увагу всіх, хто жив неподалік. Коли люди почали приходити, побачили, що корови збились в одне місце, вони не слухались пастухів і продовжували разом мукати. Коли їх вдалося відтягнути, у центрі побачили прикопаний підрясник священника.
На тому місці знайшли тіло священника. Стало зрозуміло, що його вбили, за що і хто це зробив – невідомо. Але точно відомо, це священник отець Георгій, який зник восени. А навесні його тіло містичним чином знайшли тварини. Священника поховали на території храму.
Могили двох священиків на території Свято-Миколаївського храму
Два престольних свята в одному храмі
Після звільнення Біляївки у 1944 році Успенський храм знову закрили, але Миколаївський дивним чином людям вдалося відстояти. Він продовжив працювати і з того часу більше не зачинявся.
За словами Олександра Чилей, архівні документи свідчать, що після закриття Успенського храму у 1944 році приход Миколаївського храму прийняв рішення про облаштування в церкві додаткового бокового престолу (вівтаря) на честь Успіння Божої Матері. З 44-го по 90-ті роки там також проводили службу. До відродження Успенського храму у Миколаївській церкві відзначали два православних престольних свята: Святителя Миколая Чудотворця і Успіння Пресвятої Богородиці.
Храм і сучасність
З 2016 року настоятелем Свято-Миколаївського храму є отець Віктор. За цей час в храмі зроблено багато роботи. Всі зміни, зазначає священник, які і раніше, відбулися і відбуваються завдяки підтримці прихожан, благодійників та дарувальників.
У 2018 році вперше за довгі десятиліття після будівництва у храмі знову з’явився розпис на стінах. Зокрема, розписали притвор. Там зображені сюжети з Біблії — дні створення світу, далі образи ветхозавітних пророків.
Розпис у притворі Свято-Миколаївського храму Біляївка 2025 р
Зробили розпис у вівтарі. Там зображена Божа Матір на престолі зі своїм Сином, а також рідкісна ікона, де Христос дає божественні дари апостолам.
Розпис в олтарі Свято-Миколаївського храму, 2025 рік
Розписували храм два іконописця з міста Біла Церква та Полтави. Прикрасив розписний орнамент і деякі віконні арки храму.
Над храмом наразі височіють два оновлених куполи і хрести. Змінився і зовнішній вигляд храму.
Старожили припускають, що від початку будівництва храму цегла не була нічим покрита і мала свій природний червоний колір. З роками вона почала тмяніти. Щоб освіжити фасад, цеглу покрили якоюсь сумішшю, яка надала храму яскравого червоного кольору. Саме таким пам’ятають його декілька поколінь біляївців.
Свято-Миколаївський храм Біляївка
Останні роки, під час реставрації частини фасаду, цей шар з цегли довелося зняти, щоб побачити стан кладки і зрозуміти, як її можна укріпити. Наразі храм зовні має вигляд наближений до первозданного. Попереду чекає велика робота — ґрунтування цегли і покриття лаком, щоб зберегти фасад ще на десятиріччя.
Незмінним за 125 років залишається одне — храм є святинею і окрасою Біляївки, а його двері відчинені для всіх, хто іде з щирою молитвою і просить Бога у непрості часи наповнити серця силою і вірою, дарувати нашій країні та Біляївці мир, спокій і достаток.
Подякувати авторці за цікавий текст можна 👉 за цим посиланням, і вона напише для вас ще більше. Також у нас можна замовити рекламу: подробиці.
Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber, Telegram та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.
