Патологоанатом Ян Ігнатенко працює в морзі Біляївської лікарні. Його історія — це репортаж про життя поруч зі смертю, медицину, гумор, який рятує, і відверта розповідь, чому ця робота важливіша, ніж здається.
Ян Ігнатенко – патологоанатом з майже 20-річним стажем. Родом з села Вигода, що на Одещині. З квітня 2025 він працює у морзі Біляївської лікарні. Жартома говорить, що за цей час морг почав оживати, в сенсі – робота є. Зізнається, що є місце вигоранню, хотів би вже на відпочинок та розуміє, що цю роботу має хтось виконувати.
— Так і напишіть: репортаж з моргу на тему "так жити не можна", — жартує лікар при зустрічі з нами. Гумор, каже, допомагає йому і в роботі, і по життю.
Мав стати педіатром або лікар від бога
Навчався Ян в Одеському медині. Закінчивши його у 2005 році, не знав, що стане патологоанатомом, бо мав бути педіатром. Під час інтернатури працював у дитячій поліклініці і одразу зрозумів, що то не його сфера. Дітей, пояснює, любить, втім спілкування з деякими їхніми батьками чи родичами інколи винести йому було дуже важко.
— Якось, пам’ятаю, привела бабуся онуку на прийом. Я запитую: які скарги. І чую, що вони йшли з базару повз і просто вирішили зайти. Так хотілось інколи вийти і сказати, що ті, хто просто йшов повз, можуть йти з богом і поступитись чергою людям, які прийшли не просто так, — згадує лікар.
Пізніше, після інтернатури Ян закінчив курси Патанатомії і вирішив працювати патологоанатомом. Сподівався, буде менше пересікатися з людьми.
— Я вважав, що це престижно. Це вузька спеціалізація, там своя тусовка. Нас мало. Наприклад, зі 100 студентів на нашому потоці в університеті, лише двоє стали патологоанатомами, —розповідає наш співрозмовник.
Мама, говорить він, була проти його вибору, бо вважала, що в нього добре виходило бути педіатром. Але згодом звикла. Діти також ставились до цього нормально, їм все пояснювала їх мама, вона — лікарка.
— Якось донька писала у школі твір на тему, ким працюють батьки. В мене й досі десь зберігається фото цього твору. Вона написала: мама працює педіатром, лікує людей, а тато – лікар від бога. Що саме вона хотіла цим сказати, не знаю, але я їй дуже дякував за таку асоціацію, — ділиться Ян.
Боятися треба живих
Страху перед мертвими, говорить лікар, в нього немає, бо, переконаний, боятися треба живих. Не пригадує, щоб хтось з відвідувачів моргу втрачав свідомість, але були ті, хто "вилітав" з будівлі, коли бачив кілька тіл у холодильнику.
— У людей різні упередження, що, мовляв, душі мертвих можуть ходити моргом. Я кажу так: нехай та душа йде туди, де їй не допомогли. А у нас тут ходити не треба, ми нічого поганого не зробили, — з посмішкою говорить лікар.
Він пояснює, що це робота, і тут емоційна складова повинна бути виключена. Коли людина лежить у труні одягнена, це можна сприймати як смерть. А коли тіло на столі або у холодильнику, це — біологічний матеріал. До останків людини, тіл вони ставляться з повагою. Але якщо кожного мертвого оплакувати, надовго лікаря не вистачить.
Секційна кімната у морзі
Від чого помирають люди
Довгий час Ян працював у дитячій патанатомії. Це морг, але дитячий, він знаходився на території 11-ої лікарні в Одесі.
— Ми обслуговували усі пологові будинки Одеси, обласний, дитячі стаціонари. Було чим займатися.... — згадує лікар.
Каже, що ніколи не розділяв роботу на дорослі/діти, вона була для нього однакова, просто виконував те, що повинен. Хоч, зізнається, були випадки, які торкали душу і засмучували.
— Мені було дуже шкода одного 16-річного хлопчика. Він вилікувався від лейкозу. В нього була чудова динаміка, йшов на виписку. Робив вранці зарядку і… помер. Серце, патологія була там. На жаль, це наслідки лікування раку, яке в цьому випадку дуже токсичне. Важко передбачити, де проявиться побічний ефект.
Найчастіше, за словами лікаря, діти помирали від вад розвитку, інфекційних ускладнень, онкології, були недоношені немовлята. Дорослі – це, переважно, ішемічна хвороба серця, онкологія.
Інструменти, якими працюють патологоанатоми
Патологоанатоми рятують живих!
Професія патологоанатома, говорить лікар, має багато стереотипів. Один з них, що вони займаються лише покійниками. Насправді, ця робота займає лиш 10-15%.
— Дехто думає, що ми тут сидимо і мертвих лише розтинаємо. Наша головна задача — врятувати живих, як би дивно це не звучало, — пояснює лікар.
Патологоанатоми займаються прижиттєвою діагностикою, дослідженням біопсійного, операційного матеріалу. Ці дослідження, наголошує Ян, – велика відповідальність, це необхідно для діагнозу і призначень, а за кожним діагнозом стоїть чиєсь життя.
Раніше він був спеціалістом Одеського обласного патологоанатомічного бюро. Це була абсолютно незалежна організація, з думкою якої рахувались, довіряли, не сперечались.
Наразі, в силу невідомих обставин, це бюро припинило роботу. Його функції частково передали відділенням у лікарнях.
Пояснює також Ян, що патологоанатом й судмедексперт – це дві різні професії. Останніх часто можна побачити у фільмах-детиктивах-розслідуваннях. Патологоанатом досліджує тіла людей, які померли від якогось захворювання у лікарні. Судмедексперт – тіла людей, які померли поза лікарнею: від насильства, нещасного випадку або будь-яких інших випадків, коли до з'ясування обставин залучаються правоохоронці. І патологоанатом, і судмедексперт працюють у лабораторії.
Холодильники у морзі
Про війну, смерть і гумор
У 2023 році Яна мобілізували до війська. Служив у військовому шпиталі на Донеччині. Той період лікар згадує неохоче. В силу своєї професії він мав імунітет до сприйняття смертей, втім, говорить, війна не може не залишити відбиток на людині.
У 2025 році за станом здоров’я його перевели до Одеси. Ян переніс на війні інсульт, наразі лікар звільнений зі служби.
— Казав мамі, хлопці їдуть додому без рук, без ніг, а я везу — наслідки інсульту, — з самоіронією говорить лікар.
Загалом, зазначає, почуття гумору завжди було своєрідним запобіжником, яке рятувало, допомагає і в роботі. Інколи гумор чорний, не всі його розуміють, тому доводилось потрапляти у незручні ситуації.
— Була дівчинка-покійниця з двійні, померла від лейкозу. Її мати чекала довідку і запитала мене, що ж буде з іншою дівчинкою. Я пояснив, що генотип у них різний, тому вірогідність хвороби зводиться до нуля, хвилюватись не треба. Але не завадить періодична консультація у гематолога, бо не можна виключати "несповідимість шляхів Господніх". Ця остання фраза жінку розсмішила, вона посміхнулась і подякувала за це.
Вихід завжди є, поки живий
Очікування, що у цій сфері доведеться менше пересікатися з людьми, не дуже виправдались, зізнається лікар. Спокійніше, але по всякому буває. Родичі можуть ставити цікаві або дивні питання, одне й теж питання по десять разів, бути не в гуморі.
— Якось жінка кілька разів на день приходила і дивилась, як там лежить тіло її родички. Як зашили: правильно чи ні. Хоч, звідки їй знати, як правильно. Люди можуть телефонувати ввечері, запитувати, чи все там нормально з тілом. Намагаємось ставитись до таких ситуацій з розумінням, бо для нас смерть – це повсякдення, а для людей – трагічна подія, — зазначає лікар.
Якщо повернути час назад, говорить Ян, навряд чи він пов’язав своє життя з медициною.
— Як би ти не відгороджувався і не захищав себе від емоцій — вигорання, втома, розчарування дають про себе знати. Той випадок, коли професія здоров’я не додає. Я, мабуть, став би ландшафтним дизайнером. Люблю квіти, рослини, створювати красу з них. Що усвідомив за роки роботи, кожен може змінити своє життя, знайти потрібний вихід. Не може лише тоді, коли вже лежить на секційному столі. Це не чорний гумор, а правда життя.
Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.
