Миколі Ройченко, а серед колег просто і поважно — Антоновичу, 76 років. 33 з них він віддав міліції. Останні сім працює наглядачем на Шевченківському кладовищі в Біляївці. Там, за його словами, за рік ховають до двохсот людей.
— Антонович у нас людина надійна та свідома, — характеризує його директор комунального підприємства Олександр Тьоса.
А порівнювати є з чим. За словами керівника, до Антоновича тут працювали різні "товарищи", які частенько дозволяли собі порушувати трудову дисципліну.
Наш герой стверджує, що до спиртного байдужий. Бо то гріх – упиватися. Але є й інші причини. Виявляється, Антонович — старший лейтенант у відставці, ветеран МВС. Починав дільничим. А з 1984 по 1991 роки працював черговим у біляївському витверезнику. При ньому його відкрили, при ньому — закрили.
— Там надивився, що з людьми спиртне робить і до чого доводить, — говорить чоловік.
Тому краще пити священну воду. Так він називає звичайну біляївську воду з крану, яка відтепер є і на території кладовища.
Роботу цю Антоновичу запропонував знайомий — Іван Шамотій. Аргументував, що потрібна людина, на яку можна буде покластися. З того часу залишав наглядач свій об’єкт лише на десять днів — через хворобу.
Микола Ройченко
— Думав, що все, піду на відпочинок. Немає здоров’я, — говорить. — Та хандра пройшла і повернувся, бо краще бути при ділі.
На роботу наглядач приходить о восьмій ранку. Робочий день триває до четвертої. Вихідний — неділя. Але коли в цей день похорон, то приїздить і у вихідний. Замість офісу — старенький вагончик, в якому можна сховатися від дощу, зігрітися під час морозу або охолодитися у спеку. В одному з кутків — ікона Ісуса Христа та молитва Отче наш:
— Я пропоную, нехай, кому треба, помоляться, — каже Антонович.
Молитовний куточок у вагончику на кладовищі, створений Антоновичем
До обов’язків наглядача входить видавати носилки для труни, канати, цвяхи, лопати, слідкувати за порядком на території кладовища.
— Щоб тварини шкоду не робили та сторонні не бігали, — пояснює чоловік.
Хоча такого, за його словами, не було. Жартує:
Бачити людське горе Антонович вже звик.
— Нічим тут вже не зарадиш, всі там будемо, — каже.
На території кладовища тиша та спокій. Згадував, що коли тільки прийшов, воно не було таким великим. А зараз аж два ряди вийшли за колишню огорожу. Місць для поховання залишилось небагато.
— В середньому за рік тут ховають від 150 до 200 людей. За тиждень може бути один-два покійних, а може і більше.
Чоловік помітив, що рідко тепер хоронять літніх людей, кому за 80. Помирають переважно молоді: від 45 до 60 років. Більше серед них — жінки.
— Молодь просто падає, — ділиться. — Легені, печінка, усі швидко згоряють. А все рак.
Запевнив, що занедбаних могил на кладовищі (ну, таких, щоб зовсім) мало. Здебільшого усі доглянуті і прибрані.
— Люди приходять, квіти саджають, сапають, прибирають.
Та трапляються інколи на кладовищі відвідувачі, які дивують наглядача. Антонович розповів, що одна жіночка поховала свого чоловіка. А потім прийшла збентежена, бо забула покласти йому до кишені мобільний. Мовляв, він їй наснився і нагадав про це. Вона вирішила виконати наказ покійного. Розкопала невеличку ямку на могилі і встромила туди мобілку. А згодом прийшла і не знайшла її там. Впевнена, що її викрали, і навіть має підозри, хто саме.
Розповів також, що є на кладовищі декілька могил представників романської діаспори. Вони ховають своїх за певними традиціями у спеціальних склепах. Викопується широка яма, обкладається до середини каменем. На низ стелять килим. Коли труну поклали на килим, зверху накривають залізом, кладуть гроші, коштовності і засипають могилу. До речі, роблять це не копачі, а самі чоловіки-роми.
На кладовищі можна простежити звичаї.
— Кладовище це довоєнне. Я пам’ятаю, як був малим, і ми бігали тут з хлопцями. Тоді на могилах стояли скрізь дубові хрести. Лише десь наприкінці 60-х років з’явилась тенденція встановлювати пам’ятники. Зараз звичайний хрест на могилі — рідкість.
Дуже непрактичні на кладовищі, за словами Антоновича, огорожі навколо могил. Бо вони лише загромаджують територію і заважають іншим захороненням. Якби їх усі прибрати, можна було б зробити гарні стежинки, клумби. Тоді кладовище стало б схожим на європейське.
