З вересня 2022 року Німецька євангелічно-лютеранська громада села Петродолинського Великодальницької громади на постійній основі опікується 1260 пенсіонерами з восьми сіл Одеського району, які входять до колишньої "німецької балки". Це села, які були засновані німецькими колоністами. Два з них знаходяться на території Біляївської громади: у Мирному (перша назва Фрейденталь) та Широкій Балці (перша назва Карлсталь). Біляївка.City поспілкувалась з Президентом Синоду НЄЛЦУ у Німецькій євангелічно-лютеранській церкві України Олександром Гросс, який поділився деталями соціального проєкту.
Війна нещадна до літніх людей
– Як маленька, і умовно не зовсім традиційна для нашого населення, церква (хоча це історична церква регіону, лютерани з'явилися одним з перших на теринах Одещини, про що свідчать залишки церков у селах, якими опікується церковна спільнота – прим.ред.), ми вважаємо за привілей служити людям від імені Бога в цей важкий військовий час, – говорить Олександр Гросс, – Для нас цей проект є надзвичайно важливим, але й непростим, адже він вимагає багато часу на пошук коштів і звітність, організацію волонтерської праці, закупівлю, формування та доставку продуктів харчування. За ці неповних три роки у нас не було жодного постійного спонсора, це постійні перемовини, комунікація, пошуки, адвокація гуманітарних потреб.
Старші люди громад сіл колишньої "німецької балки", якими опікується церква
Для реалізації цього проєкту, німецька євангелічно-лютеранська церква затруднила соціальну працівницю, яка щодня відвідує вдома 70 осіб. Вони організували машину, закупають продукти, формують набори, а для найбільш нужденних та одиноких людей, закупають ще й ліки. Списки, кому найбільше потрібна допомога, сформували старости сіл, які постійно інформують про зміни в житті найбільш нужденних людей своїх громад.
Щоб відвідати кожного, потрібно 18 тижнів. За півтора року служіння в рамках проєкту організатори вже здійснили чотири повних кола відвідувань вразливих мешканців сіл. Для того, щоб привозити допомогу, вони звертаються за допомогою до інших церковних осередків. Гроші надходять від американської, швейцарської, німецької, словацької, польської, естонської, литовської, румунської, чеської та інших церковних осередків лютеран з усього світу.
Продукти закуповують в Україні, в мережі "Метро". Це важливо, аби були сертифікати, терміни придатності, можливість надавати звітність людям, які робили пожертви. Запас коштів на соціальну акцію є на 3-4 місяці, тож пошук коштів не припиняється ні на місяць, щоб виконувати покладені на себе зобов'язання.
на фото: Президент Синоду НЄЛЦУ у Німецькій євангелічно-лютеранській церкві України Олександр Гросс
– Про це нам часто кажуть самі старости в селах, що у них немає фінансової змоги підтримувати самотніх людей продуктовими наборами, – говорить пастор. – А ця допомога для літніх самотніх людей є життєво необхідною. Уявіть собі, що за не повних три роки з життя пішла десята частина наших підопічних – 109 людей. Вони не витримують випробування не лише віком та хворобами, а й погіршенням умов життя, постійним стресом, самотністю та турботами. Тому для когось ми фактично продовжуємо їхні роки на землі.
Пастор підкреслює, що це проєкт виключно гуманітарний. Вони ніколи не займалися тим, щоб запрошувати людей до своєї церкви чи використовувати допомогу з цією метою. Це один із основних принципів їхньої конфесії: якщо ти прийшов людині допомогти, то роби це без жодних умов і маніпуляцій. Вони не використовують допомогу як спосіб вплинути на людину чи змусити її прийти до церкви. Їхня мета — надавати допомогу безкорисливо і з християнською любов'ю, незалежно від того, чи стане людина частиною їхньої громади чи ні.
– Більше скажу, люди, яких відвідує наша соціальна працівниця, часто перебувають у вкрай тяжкому стані. Вони маломобільні, часто прикуті до ліжка, не в змозі вийти за поріг свого дому, не кажучи вже про відвідування церковних служінь. Але саме в таких ситуаціях ми бачимо справжнє покликання християнина — допомагати тим, хто опинився в скруті. Це не лише обов’язок, але й велике благословення — мати можливість бути ближнім до того, хто потребує допомоги.
Людина, яка взяла на себе відповідальність за відвідування людей на дому, — це Катерина Христіна. "В кожному селі, коли мова йде про наше служіння, — говорить представник релігійного осередку, — я чую вдячні слова на адресу Катерини за її увагу до людей, відкритість, здатність співпрацювати та терпіння. Велике значення має не лише сама допомога, але й слово підтримки, відношення та повага до людини. Це дуже складна праця, адже люди часто бажають поділитись своїми переживаннями та не стримують емоцій".
Посланиця добра – Катерина Христіна, соціальна працівниця, яка працює не коштом громад Одещини, а завдяки підтримці релігійного осередку
На запитання, чи не стало менше бажаючих допомогти українцям в цій складній та виснажливій війни, пастор Олександр каже, що в середовищі лютеранських церков, він такого не помітив. Просто змінюються люди, осередки, країни, які протягують руку українцям, однак їх кількість не стала меншою.
– Ми з вами говоримо лише про один напрямок, однак на рахунку Німецької євангелічно-лютеранської громади десятки інших акцій та соціальних компаній: ми перестали рахувати, скільки ми передали допомоги воїнам України – це щонайменше кілька вантажівок з кавою, старлінки, це багато гуманітарної допомоги для лікарень у вигляді памперсів для дорослих, апарати УЗД для сільських громад, меблі для шкіл, вантажівки одягу для "гуманітарних кімнат" місцевих рад тощо. Наше вірування ґрунтується на тому, що християнин має допомагати іншим, турбуватися про інших, не шкодуючи для цього часу та сил. В деяких селах ми готуємо гарячі обіди для нужденних людей. Всього – не перерахувати.
Більше 200 упаковок памперсів передано до медичних пунктів Мирного, Петродолинського, Йосипівки, Мар'янівки, Новоградківки та Доброолександрівки на Одещині
Україна стала толерантнішою від початку війни
Ми також обговорюємо з пастором Олександром ситуацію з лютеранською церквою на окупованих територіях і те, як війна змінила українців. Він переконаний, що вона зробила представників різних релігій набагато толерантнішими один до одного. Були часи, коли церква зазнавала гонінь, постійних претензій, зокрема, й на Одещині. Однак зараз багато місцевих рад переглянули своє ставлення, визнаючи значущість співпраці з нею у гуманітарній сфері.
– Колись, ще до війни, років десять тому, у нас була одна цікава історія, – згадує пастор. – Ось ми їхали 24 грудня, щасливі, радісні, адже Різдво. І тут нас зупиняє співробітник Державної патрульної служби і запитує: "А чого це ви, хлопці, такі радісні?" Ми відповідаємо: "Так Різдво ж! Свято!" А він: "Ааа, так ви мусульмани?" Уявляєте, наскільки ми жили в одному суспільстві, але були так далекими один від одного? Зараз же вже нікого не здивуєш святкуванням Різдва 25 грудня і розумінням, що це цілком християнська традиція.
Зокрема, Німецька євангелічно-лютеранська громада в селі Мирному Біляївської ОТГ часто об'єднується з місцевим релігійним осередком Православної церкви України. Долучаються вони до підтримки воїнам гуманітарною допомогою, разом будували еко-майданчик для дітей села.
– Варто пам'ятати, що всі церкви — це ж люди, і там, де є люди, там завжди будуть проблеми. Немає якоїсь ідеальної чи єдиної «правильної» церкви, окрім тієї, яка є невидимою — церква Христа, що об'єднує всіх віруючих, незалежно від конфесії. Все інше — це людські організації, які, хоча й мають свої недоліки, відіграють важливу роль у житті віруючих і в суспільстві загалом. Тому для нас важливо просто вчиняти, перш за все, по-християнські.
Щодо окупованих територій, то з приходом росії на них, там не залишається жодної церкви, окрім московської, розповідає пастор. Їхні релігійні осередки також постраждали. У Донецьку та Макіївці, які окуповані з 2014 року, релігійні осередки давно припинили роботу.
Під час великої війни, три лютеранські громади опинилися під окупацією. Дві з них вже звільнили, але одна, у Бердянську, залишається окупованою. Одна громада в Херсонській області перебувала в окупації 8,5 місяців. Вони часто діляться своїми переживаннями з міжнародними гостями, які приїжджають. Розповідають про те, як важко їм було виживати, як їх намагалися переконати прийняти російські паспорти і брати участь у референдумах, але жодна людина не голосувала.
Було дуже важко з хлібом: перші три місяці його взагалі не було, потім вдалося налагодити виробництво в Бориславі, але все одно його не вистачало. Одна вірянка розповідала, що її донька одного ранку прокинулася і сказала: "Мені приснився хліб, і його було так багато, що їж скільки хочеш". Зараз це село, Зміївка Херсонської області, більше не існує, воно повністю знищене, бо стало лінією фронту. Вся інфраструктура, включаючи церкву, зруйнована, люди виїхали, хто встигнув врятуватися.
Що стосується Бердянська, то перший рік релігійна громада намагалася підтримувати своїх людей там, пересилаючи гроші на українські картки. Люди могли якось отримувати ці гроші, міняти, купувати їжу на ринку. Проте через рік ця можливість зникла, і близько 70-80% членів церкви виїхали, але на їх місце прийшли нові люди, оскільки шукали прихистку та гуманітарної підтримки в церкві. В Бердянську ситуація дуже складна, пастора викликали "на підвал". Інформації звідти надходить дуже мало. Там панує тотальний страх та переслідування.
Коли бракує оптимізму
Пастор Олександр розповідає, що на початку вторгення Німецька євангелічно-лютеранська громада Одещини була потужним голосом адвокації України. В цьому теж є її залученість до підтримки України.
Олександр Гросс на Генеральній Асамблеї Протестантських церков Європи
– Я роздавав інтерв'ю англійською, німецькою різним західним радіо та телевізійним каналам, а також газетам, це допомогло привернути увагу до ситуації та отримати допомогу. Однак завжди наголошував на тому, що зброї недостатньо і що жертвам не можна відмовляти в праві захищати себе від агресора. Однак зараз кількість таких інтерв'ю зменшилася, і вони трапляються рідко, можливо, раз на місяць. Іноді запрошують на великі конференції, чи виступити через через Zoom або особисто.
Олександр Гросс зазначає, що і на Заході, і в Україні люди втомилися від війни. Західні країни також стикаються з власними проблемами через війну і змушені враховувати настрої своїх виборців. Зокрема, популізм та радикалізм набирають популярності в деяких країнах. Проте він не вірить, що Захід залишить Україну без підтримки, навіть якщо ситуація в США зміниться через вибори. Він вважає, що Європа, можливо, стане більш незалежною у питаннях безпеки, оскільки раніше завжди покладалися в цьому на США.
Попри складну ситуацію, він залишається оптимістичним і вірить, що Україну не залишуть на одинці з ворогом. Хоча питання повернення всіх окупованих територій бачить дуже складним завданням.
Разом з тим, переконаний, що війна зміцнила українську громаду, стерши багато протиріч, які були тут раніше. Вона змусила багатьох переосмислити стосунки в межах громад, показати, хто зацікавлений у взаємопідтримці та взаємодопомозі, зокрема й змінила ставлення до різних релігійних осередків. "Хоча ми постійно і все життя займалися соціальною працею, це не те, що ми тільки зараз почали робити. Просто об'єми стали більшими, а соціальну працю ми робили стільки, скільки існуємо. Це частина нас, нашої богословії, нашої історії, це завжди так було".
🔔Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.
А ще можна підписатися на наш сайт у розділі Google News. Просто натисніть на повідомлення, що під цією статтею 👇
Будемо разом 🤗!
