Архітектурний шедевр Одеси: лютеранська кірха. 10 причин, чому вам обов'язково відвідати її

Лютеранська кірха Св.Павла в Одесі - це вінець творіння німецьких колоністів, які понад одне століття знайшли нову домівку на півдні України. Збудована у 1827 році для німецької лютеранської громади, вона пережила кілька трагічних сторінок в своїй історії. Вона тричі могла зникнути, але відродилася, у радянські часи її перетворили на спортзал та пральню, а на місці вівтаря були вбиральня та душові, її священників репресували, але зараз вона не лише відроджується, а й стала одним з осередків культурного життя Одеси.

Для довідки:

Кірха (нім. Kirche, швед. kyrka; походить через прагерм. *kirik від грец. κυριακόν — «Божий дім») — храмова споруда в християнстві.

Лютеранство - (лат. Lutheranismus, англ. Lutheranism) — християнська течія, напрямок протестантизму, започаткований у XVI ст. німецьким католицьким священиком Мартіном Лютером із Віттенберга, який закликав до радикальних перетворень в Церкві, чим спричинив Реформацію. Мартін Лютер (1483—1546) 31 жовтня 1517 р. виголосив у Віттенберзькій церкві 95 тез проти всевладдя римського папи і торгівлі індульгенціями.

Історичний екскурс у будівництво одеської кірхи

Будівля, яку можна побачити на найвищій точці центральної частини Одеси – всі вулиці від неї розташовані по схилу - знаходиться по вулиці Новосельського, 68.

Лютеранська громада Одеси була створена у 1803 році, а у 1804 році на прохання Дюка де Ришельє російський імператор затвердив для неї лютеранського священника. Німецька громада отримала свого пастора - Йоганна Генріха Пферцдорфа, а в 1811, звернувшись до міської Думи з проханням про виділення ділянки землі для будівництва кірхи, отримала і його. Щоправда, бюрократи існували й тоді — дозвіл було надано лише 1821 року.

Німецька громада південної України була настільки великою, що території розселення були більшими за деякі європейські держави. Тож постало питання про будівництво головного собору. До речі, у багатьох населених пунктах Одещини є залишки, руїни старих кірх, які збудувала тут німецька громада.

Спроєктувати головний собор запросили архітектора Франческа Боффо, який пізніше проектував одеську мерію, Воронцовський палац та Художній музей. Храм був першим великим проектом тоді ще недосвідченого архітектора. Будівля вийшла невдалою. Влітку 1824-го у Кірсі обрушилися дзвіниці та десять колон, розташованих на фасаді. Та й зовні ця будівля була не настільки гарною, як ми можемо побачити її зараз.

Після Боффо Кірху доручили досвідченішому архітектору - Георгію Торічеллі. Визначними творами архітектурного мистецтва Торрічеллі стали Музей Одеського товариства історії та старожитностей (1836), сходи до моря — найбільші в Європі, Англійський клуб з анфіладою парадних залів (нині Музей морського флоту України; 1842), гостиний двір Пале-Рояль, Свято-Покровський собор (1836), Архангело-Михайлівський і Свято-Успенський монастирі.

Церемонія відкриття була проведена 9 жовтня 1827 року. Ця дата вважається датою заснування церкви Святого Павла.

З освяченням кірхи пов'язана ще одна цікава історія. Кірху збудували на найвищій точці центральної частини Одеси. І хрест на колокольні височив над хрестом православного собору. Під час проектування врахували той момент, щоб лютеранський храм був нижчим за колокольню православного храму (47 метрів), але не врахували різницю у рельєфі.

Хрест над кірхою багатьма мореплавателями сприймався як символ Одеси, його зображали на картах. Все це змусило православних священиків перебудувати колокольню та підняти хрест. Вони не хотіли стати ближчими до Бога, а хотіли показати, хто головний на цій землі.

1850 рік

З часом німців ставало все більше. Маленький храм не міг вмістити всіх бажаючих. І було ухвалено рішення збільшити будівлю. Окрім того, у 1838 році, після сильного землетрусу, храм знову потребує капітальної реконструкції.

Громада вирішила зекономити та залишити частину фундаменту. Однак виявилося, що одеський камінь-вапняк - не найкраще рішення для будівництва довговічних споруд. У багатьох місцях він осів, дав тріщини. Тому використати його змогли лише для частини стін.

У "тендері" на будівництво нової Кирхи брали участь 4 архітектори. Проект нового храму виконав архітектор німецького походження Герман Карлович Шеврембрандт, одним з його помічників був майбутній архітектор А. Б. Мінкус, а підрядні роботі і консультацію здійснював архітектор швейцарського походження Християн Якович Скведер. Вони надихнулися храмами Німеччини.

1910 рік

12 (24) червня 1985 відбулася урочиста закладка храму. Саме цю будівлю зараз ми бачимо в Одесі. Храм є яскравим прикладом еклектики кінця XIX ст.: обсяг будівлі близький до готики, план і декор фасадів — до романської архітектури.

Найтемніші часи в історії Одеської кірхи

Після перемоги совєтов, кірху пограбували. Викрали все, що представляло якісь цінність.
У жовтні 1921 року спеціальна комісія вилучила метричні книги, які були у церкви, які велися з 1820 року. Голод, що почався, послужив приводом для вилучення 3 травня 1922 року комісією губвиконкому церковних цінностей - загальна вага срібних виробів склала 2 фунти 70 золотників.

У м'ясорубці тридцятих майже всі священики церкви були розстріляні, у тому числі й музикант Теофіл Ріхтер, який чудово грав на органі, батько геніального піаніста Святослава Ріхтера. Останнього пастора приходу німецьких лютеран Карла Фогеля арештували у 1937 році і стратили працівники НКВС. Вірян церкви вислали до Сибіру та Середньої Азії, звідки на батьківщину повернулися одиниці.

Хрест із кірхи зняли за радянських часів — 1938 року, тоді ж у храмі було припинено богослужіння.

У період румунської окупації Одеси церква Св. Павла була відкрита 7 грудня 1941 року і служила аж до кінця грудня 1943 року. Духовне служіння в Одеському приході здійснювали лютеранські пастори з німецьких громад у Румунії. Усього за цей період понад 20 пасторів з німецькомовних громад Трансільванії взяли участь у відновленні церковного життя в Одесі.

Після війни церква Св. Павла десятиліттями використовувалася як спортивний зал і склад Інституту зв'язку. У вівтарній частині кірхи були влаштовані туалети та душові для спортсменів, а зовні до будівлі була прибудована пральня, що призвело до руйнування фундаментів через попадання води та стічних вод.

У 1973 році було навіть рішення про знесення кірхи, шляхом підриву, а на її місці хотіли збудувати гуртожиток. Зупинити це варварство вдалося завдяки небайдужій позиції студентської громадськість міста.

«В одеській консерваторії (знаходиться напроти будинку кірхи – авт.) працював професор Юрій Борисович Дикий. Студентом він очолив ініціативну групу, яка виступила проти знесення кірхи, — згадує історію старший церковний радник у відставці й «хрещений батько» відродженої кірхи Клаус Юрген Рьопке, — Проти руйнування будинку виступали багато одеських діячів культури. Вони поїхали в Москву, де домоглися зустрічі з міністром культури того часу Катериною Фурцевою. І Фурцева сказала – ні зносу».

У 80-тих кірху передали на баланс міста та навіть намагалися реставрувати. Ремонт розпочали, хоч і не так багато потрібно було ремонтувати (кілька отворів у даху), але у ніч з 9 на 10 травня 1976 р. сталося загоряння. Є припущення, що це було зроблено, щоб приховати розкрадання бюджетних коштів, які мали витратити на ремонт будівлі.

Кірха палала, як смолоскип, в ній поставили спеціально відкриті бочки з фарбою, а потім у вікно запустили ракету для феєрверку. Полум'я було на кілька метрів вищим за верхню точку дзвіниці. Рятували Кірху вісім пожежних машин, які не могли приступити до роботи, бо поруч був непрацюючий гідрант.

Попри цінність споруди, тоді преса проігнорувала (скоріш за все, під тиском влади) пожежу. Лише 18 травня у "Вечірці" з'явилася коротенька замітка про те, що сталося. Замість кірхи залишився обгорілий кістяк, який височив над містом майже 30 років.

Обгоріла кірха, ОдесаАвтор: Думская

Відродження одеської кірхи

Плюндрування кірхи закінчилося разом з срср, у 1992 році Синод лютеранської церкви вибрав Одесу як центр Української єпархії. Церкву Святого Павла обрали як кафедральний храм єпархії. Члени церкви, відвідувачі і Лютеранська громада Баварії зібрали на ремонт Кірхи 6,5 мільйона євро. Церкву змогли не просто відремонтувати за такі гроші, а заснувати дзвіницю на 4 дзвони.
«Пожертвування на Одеську кірху збирали, що називається, всім світом. Понад 300 тисяч євро поступило від простих одеситів, німців і американців», — розповідав старший церковний радник у відставці Клаус Юрген Рьопке.

У 1997 році напівзруйновану будівлю повернули вірянам. Архітектурне відродження цього пам’ятника, зруйнованого на 80 %, далося нелегко – зазначають фахівці. Насамперед підсилили фундамент, після чого стіни укріпили залізобетонними стовпами. І тільки тоді почали збирати церкву. Буквально по цеглинці.

Якщо раніше кірха була оздоблена дубом (дубовий вівтар, дубові сходи на хори тощо) і була досить темною, то нині прихожан зустрічає «осучаснене» світле просторе приміщення, з елементами сучасного стінного розпису. Перед кожною людиною, що переступає поріг храму, гостинно відчиняються скляні двері, на яких українською, російською, англійською, німецькою, ідишем, грецькою та арабською мовами виведено чудові слова: «Мир вам».
Урочисте відкриття та освячення євангелічно-лютеранської церкви Святого Павла відбулося 17 квітня 2010 року. Торжество розпочалося із загальної молитви за Одесу, одеситів і відновлену кірху.

Автор: Андрій Зелвак

Десять причин відвідати кірху в Одесі

1. Кірха Святого Павла славиться своїм органом. Його виготовили для іншої церкви, але знайшов своє місце саме тут. Цей орган є одним з найкращих в Україні і має 1674 труби, створюючи чарівну музику, яка зачаровує і надихає слухачів. Громада лютеранської церкви Св. Хреста в Нюрнберзі подарувала одеській кірсі свій орган, який був виготовлений у Баварії відомою фірмою Steinmeyer у 1964 році. ​​Тут проходять органні вечори. Дізнатися про дати можна за посиланням. ​
2. Фрески, виконані німецьким художником Тобіасом Камерером, блакитна смуга над вівтарем, що переходить ніби у сріблясте джерело на підлозі, означає таємницю хрещення, а червоні кола – причастя та кров Христову.
3. Чудові вітражі, виконані у помаранчевій гамі, що робить денне світло, яке потрапляє до храму, більш м’яким та чаруючим. До речі, чим ближче вікна до вівтаря, тим колір вітражів світліший.
4. Експозиція старовинних речей. У лівобічній галереї можна оглянути цікаву виставку, так чи інакше пов’язані з лютеранством. Наприклад, антикварне церковне начиння, рукописну Біблію, старовинні документи. Одним із найцікавіших експонатів є алебастрове розп’яття, що належало німецькій імператриці Вікторії Прусській і зберігалось в її домашній каплиці (1840-1901 р.).
5. Насичена культурна програма, слідкувати за заходами можна тут.
6. Передзвін церковних дзвонів. Дзвони Кірхи Святого Павла були виготовлені на стародавньому заводі "Пернер" у місті Пассау на річці Дунай. Найважчий з них є дзвін Христа із вагою 1 тонни, який був подарований партнерською громадою міста Регенсбург. Другий дзвін, присвячений апостолу Павлу, має вагу 690 кг, третій дзвін, присвячений апостолу Петру, важить 480 кг, і, нарешті, найменший четвертий дзвін, присвячений Богоматері Марії, має вагу 280 кг.
7. Дерев'яні скульптури Петра та Павла, вік яких понад 200 років. Дві старовинні дерев'яні скульптури апостолів – Петра та Павла в одеській Кірсі оселилися у 2009 р. Встановлені вони на задній вівтарній стіні, біля великого розп'яття Ісуса Христа, датованого XVIII ст., яке спочатку знаходилося у римо-католицькому храмі м. Венценбаха. Фігури апостолів виявили реставратори в єпархіальному музеї Регенсбурга, які датуються тим самим XVIII ст. Директор музею та представник католицького Єпископа Регенсбурга – міста-побратима Одеси – вирішили передати в дар Одеси і ці дві постаті. Храм отримав церковні лави в подарунок від двох німецьких церков, що лишилися усіх вірян. Кількість сидячих місць сягає 500.

   Поруч з кірхою є мурал, який присвяченийпобратимству Одеси та німецького Регенсбурга

8. Велика ікона Богоматері, яка годує немовля Ісуса. Цю ікону церкви подарувала жінка, в будинку якої сталася пожежа. Цій жінці вдалося винести ікону з палаючого будинку. Проте під час пожежі сильно постраждала її дочка. Дівчинку вдалося вивезти на лікування до Німеччини, де її здоров'я вдалося повністю відновити. На вдячність за те, що дитині вдалося повернути до нормального життя, жінка подарувала врятовану ікону німецькій громаді і, зокрема, кирці. Незважаючи на те, що як церковна атрибутика, ікони в Лютеранстві не прийняті, її все ж таки залишили і повісили в храмі. Нині вона висить у окремому кутку. Перед іконою стоїть спеціальна підставка для свічок і кожен бажаючий може поставити свічку та помолитися за здоров’я дорогих людей.

9. Почути тайни Одеської кірхи, для цього варто записатися на одну з екскурсій, які проходять там.
10. Відвідати заходи Баварського культурного центру в Одесі, який працює поруч з Кірхою. Більше інформації тут.

А ще варто зробити фотосесію поруч з будівлею Одеської кірхи, бо це одна з найгарніших будівель Одеси. За цим посиланням можна сходити на фотоекскурсію кірхою.