Нещодавно Біляївка.City опублікувала перший матеріал у серії, присвяченій видобутку піску на території Біляївського родовища. У цій статті ми розглянемо рішення з усього світу, які демонструють, як можна примирити потреби людей у будівельних матеріалах з охороною природи. Зруйновані видобувачами піску ландшафти можна успішно відновити, якби був суспільний та правовий тиск на тих, хто видобуває роками пісок та залишає після себе пустелю.
В чому проблема?
Видобуток піску має багато негативних наслідків для довкілля. Візуально ми бачимо лише вершину проблеми, коли дивимося на знищений ландшафт.
Перша біда від видобувачів піску – це, звісно ж, деградація самих ґрунтів, де відбувається видобуток піску, а саме втрата фізичних, хімічних, біологічних та екологічних властивостей землі. Ці землі тривалий час не можна використовувати для сільського господарства, для чого вони, як ми з'ясували у нашому розслідуванні, були призначені. У багатьох країнах існують законодавчі норми, які регламентують періоди, протягом яких земля після видобутку повинна залишатися без дії. Це може бути від кількох років до десятків років. Часто, в процесі розробки кар’єрів, особливо безконтрольному, як це відбувається поруч з Біляївкою, утворюються кратери, діаметр яких може досягати десятків метрів. Масштабні родовища після припинення видобування корисної копалини неможливо повернути до природного стану.
Місце кар'єру поруч з Біляївкою
Друга біда, яку приносить незаконний видобуток піску: опустелювання, особливою ця загроза є для вже посушливого клімату, як у південній частині України. Видалення рослинності та знищення верхнього шару ґрунту призводять до втрати ґрунтової структури, що зменшує здатність землі утримувати вологу. Це, в свою чергу, може призвести до збільшення площ пустель, що негативно вплине на сільське господарство та життя місцевих громад. Власне в Україні є приклад утворення пустелі, йдеться про Олешківські піски у Херсонській області, які виникли на місці масового випасу величезних отар овець у ХІХ ст., які знищили траву, звільнили піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися.
Олешківські піски у Херсонській області
Третя біда: збільшення частоти смерчів. Нагадаємо, що поруч з Біляївкою почастішали випадки смерчів, яких не було взагалі років 20 тому. Був випадок, коли смерч підняв у повітря хлопчика, пронісся поруч з Мирним, зірвав дах з приватного будинку на Миколаївській, зірвав дах з дитсадка та котельні тощо. Взаємозв'язок між збільшення частоти екстремальних погодних явищ спостерігається у багатьох регіонах, де активно видобувають пісок. Наприклад, в деяких частинах Південно-Східної Азії та Африки було зафіксовано підвищення кількості сильних вітрів та смерчів, що пов'язують з антропогенними змінами в ландшафті.
Один з численних смерчів, які останнім часом виникають на Одещині, 2018 рік
Вплив видобутку піску стосується не лише частоти виникнення смерчів, а й інших форм кліматичних аномалій. Видобуток піску часто супроводжується знищенням лісів, чагарників та водно-болотних угідь, які виконують роль природних бар'єрів. Ці екосистеми допомагають регулювати вологість, температуру та повітряні потоки, і їх зникнення може призвести до зміни місцевих погодних умов.
Ще одна шкода від видобутку піску: втрата біорізноманіття території. Місцеві види рослин і тварин втрачають свої природні середовища існування, що може призвести до зникнення деяких видів. Процес видобутку піску може також призводити до забруднення підземних вод та річок. Під час видобутку на поверхню можуть виходити небезпечні речовини, які забруднюють водні ресурси. Це може викликати серйозні проблеми для здоров'я населення, яке використовують ці води для пиття і сільського господарства.
Цього року аномально обмілів Дністер
Це лише основні проблеми, а є ще десятки інших: вплив на економіку регіону, оскільки величезні масиви землі вилучаються з обігу територіальних громад, обмілінню річок і зміні течій, що може викликати посилення повеней та багато інших.
Яке рішення?
У світі існує багато ініціатив і проектів, спрямованих на відновлення зруйнованих ландшафтів після видобутку піску та інших природних ресурсів. Найпростіший спосіб – це рекультивація порушених територій. Рекультивація земель складається з двох етапів: технічної та біологічної.
Технічна рекультивація включає підготовку порушених земель до подальшого використання. На цьому етапі вирівнюють поверхню, засипаючи найглибші частини кар’єрів, транспортують і складають родючий ґрунт, а також будують дороги і гідротехнічні споруди. Якщо в відвальних породах є шкідливі речовини, на них накладають нейтральний шар (глина, пісок). Після вирівнювання відвали проходять стадію стабілізації, яка триває 1-2 роки. Біологічна рекультивація полягає в покращенні фізичних і агрохімічних характеристик ґрунту, спрямовані на відтворення місцевої флори і фауни.
Варто зазначити, що сільськогосподарська рекультивація, бо в районі Біляївки незаконні роботи ведуться на землях сільськогосподарського призначення, є найдорожчим видом рекультивації, оскільки до земель, де мають вирощувати сільськогосподарські культури, ставляться найвищі вимоги. Зокрема, кут нахилу місцевості не може перевищувати 3°, пояснюють фахівці Всеукраїнської екологічної ліги та Міжрегіонального центру наукових досліджень та експертиз.
Дуже важко знайти приклади, коли б землю, яку розрили під кар'єри, змогли відновити до стану сільськогосподарської землі. Переважно таке можливо, коли територія зберігає рівну поверхню. Так, наприклад, змогли зробити з центральним сміттєзвалищем у штаті Нью-Гемпшир (США), яке було закрито та накрито піщаним насипом у 1997 році. Проте для утримання ґрунту та запобігання ерозії необхідно було відновити рослинність, щоб повернути територію до продуктивного використання та поліпшити її естетичний вигляд. Для відновлення використали залишки целюлози та паперу, тверді біологічні відходи, а також інші органічні залишки, такі як деревні відходи, деревна зола і компост.
Один з небагатьох прикладів відновлення землі для потреб сільського господарства є ділянка гравійного рудовища у штаті Массачусетс (США), де після всіх етапів рекультивації почали вирощувати сіно.
Ділянка видобутку гравію, відновлена для виробництва сіна, 2006, центральна частина Массачусетса (США)
Більш частий спосіб відновлення зруйнованих ландшафтів – це водогосподарська рекультивація. Вона стосується здебільшого тих кар’єрів, які після відпрацювання заповнюються ґрунтовими й дощовими водами. Такі штучні озера впорядковують, у них запускають рибу, їхні береги озеленюють тощо.
Польські Мальдіви, тобто Парк Ґрудек – Дендропарк Явожно, з'явився на місці старої копальні
Таких прикладів дуже багато в сусідній Польщі. Одним з найбільш відомих прикладів водної рекультивації є Парк Ґрудек, який ще називають польськими Мальдівами. Він розташований на місці старого доломітового кар’єру, де добували доломіт — осадову гірську породу, основними компонентами якої є карбонати кальцію та магнію.
Після того, як кар'єр був повністю використаний, його заповнили водою, а навколо створили популярну рекреаційну зону, яка приваблює тисячі туристів щороку.
У багатьох країнах реалізують проекти з екологічної рекультивації території, а саме відновлення природних середовищ існування. Одним з найбільш яскравих прикладів є Парк Каркарук в Австралії.
Землі, де знаходиться парк, десятиліттями використовували для видобутку піску. Більшість оригінальної місцевої флори, було знищено після заселення європейцями. У 1995 році, за підтримки місцевих початкових шкіл, розпочалася програма відновлення рослинного покриву на території колишнього кар’єру. Проте значна частина молодих саджанців була знищена під час трав’яної пожежі, що сталася в січні 1997 року. Після цього масштаби робіт з відновлення рослинності були розширені, і тепер реалізується щорічна програма озеленення, яка сприяє поверненню природного покриву на цій території.
Колишні кар'єри, де добували пісок, стали «рекреаційним та екологічним оазисом» і «ідеальним місцем для спілкування з природою».
Загалом, водогосподарська та екологічна рекультивація часто поєднуються з рекреаційною рекультивацією, коли на місці вчорашніх кар'єрів облаштовують пляжі, бази відпочинку, екологічні стежки. Звісно, що ці всі проєкти мають реалізовуватися в тісній співпраці з вченими та екологами.
Така рекультивація дозволить не лише відновити зруйновані території, але й сприятиме покращенню якості життя місцевих жителів і збереженню природних ресурсів. Важливо, щоб українське суспільство також підняло питання реновації і стало активним учасником у процесі відновлення природного середовища після видобутку піску, а також тоді, коли це робиться незаконно.
