Оксана Усатенко — швея-самоучка, але це не заважає їй створювати унікальні танцювальні костюми та моделювати одяг будь-якої складності. Однією з її останніх робіт, яка привернула увагу, стали капелюхи з бахромою в стилі співачки Клавдії Петрівни, пошиті для танцювальної студії. Всі тонкощі швейного ремесла Оксана опановувала самостійно, починаючи зі старої бабусиної машинки Singer. Спершу працювала "по бартеру", довго не вірячи у свої здібності. Проте життєві обставини змусили показати свій талант. Вона працювала на фабриці відомого українського бренду Gregory Arber, а тепер створює сценічні костюми для танцювальних і вокальних колективів, займається індивідуальним пошиттям одягу та мріє про власну майстерню.
Оксано Усатенко живе в селі Яськи, сама вона родом з колишнього Ширяївського району. Інтерес до шиття прокинувся у дитинстві. Шила на старенькій бабусиній машинці Singer, розпорювала готові речі і заново їх зшивала. Непоганий досвід отримали у шкільні роки, коли вчилася у 22-ій школі в Одесі.
— У нас уроки праці були з нахилом на шиття. Ми шили різне, але найбільше — трусики та майки. Всі працювали на ручних машинках, а мене потім перевели на електромехічну. З нашого класу лише я пов'язала своє життя зі швейною справою. Мабуть, мені це було дано від природи, — розповідає Оксана.
Швея Оксана Усатенко
З фаховою освітою у майстрині свого часу не склалося, вона всьому вчилася сама. Певний час шила не за гроші, а як кажуть, по бартеру: люди в селі "розраховувалися" з нею молоком, сметаною, яйцями. Оксана ж таким чином набивала руку та накопичувала досвід.
Без стажу та освіти потрапила на швейну фабрику
З часом життєві обставини змусили Оксану переїхати до Одеси. Тут було більше можливостей знайти роботу, але всюди, куди б вона не зверталася, потрібен був стаж та освіта.
— Мені порадили звернутися на фірму, яка виготовляла шкіряні чохли на мобільні телефони, їм якраз потрібна була швея. Сказали, можуть взяти на роботу без досвіду, головне — вміти шити. Однак коли я прийшла влаштовуватись, охоронець сказав, що вакансія вже зайнята. Я стояла на прохідній у розпачі. У цей момент якийсь чоловік з вікна другого поверху почав говорити до охоронця. Розумію, що це хтось із начальства і починаю бігти до дверей, охоронець — за мною. Піднімаюсь на другий поверх і на ходу кричу тому чоловіку: "Я — швея, вмію шити. Візьміть мене на роботу".
Сьогодні Оксана згадує ту історію з посмішкою, а тоді, каже, це був крик душі. Вона сама виховувала сина, платила за орендовану квартиру, і ця робота була для неї життєво необхідною. Тим чоловіком на підприємстсві, як з'ясувалося потім, був заступник директора.
— Він мене заспокоїв, сказав, добре, давай подивимося, що ти вмієш. Я сіла за машинку, відшила те, що мені показали, і почула: "Де ти була? Ми тебе шукали".
У цьому швейному цеху Оксана працювала декілька років, була там на хорошому рахунку, отримувала премії, грамоти за якісну роботу. Згодом підприємство припинило свою діяльність.
Оксана влаштувалася до відомої одеської фабрики Gregory Arber. Це велика мережа фабрик та магазинів по всій Україні, яка займається пошиттям чоловічого одягу. Вона працювала в цеху, де шили костюми, піджаки, говорить, це був найоплачуваніший процес на виробництві.
Штори з ламбрекенами зробили рекламу
Останні 15 років Оксана живе в селі Яськи. Переїхала сюди після заміжжя, народила другу дитину. У декреті деякий час шила на замовлення ортопедичні подушки для мережі магазинів на "7-му кілометрі". На той момент в Яськах ніхто не знав Оксану як швею. Рекламу майстрині зробили штори з ламбрекенами, які вона пошила для знайомої. Усі, хто приходив до подруги в гості, цікавилися, де вона їх взяла, а вона відповідала: "Це наша Ксюха пошила".
— Так люди почали до мене звертатися. Хтось хотів такі ж штори, комусь треба було щось перешити, підігнати, а потім почала шити на замовлення одяг, танцювальні костюми.
Перші сценічні костюми Оксана зшила для місцевого вокального колективу. Його керівниця — Наталія Кан, була першою, хто звернувся до швеї зі сфери культури. Це були стилізовані народні костюми, колектив багато виступав у них, але Оксана довгий час соромилася показувати своє ремесло у соцмережах, хоч і десь в душі відчувала гордість за свою роботу.
— Мені здається, що я лише нещодавно навчилась вірити в себе. Раніше навіть відмовлялась від деяких замовлень, боялася підвести. Але люди в мене вірили, казали: "Ми знаємо, у тебе все вийде". І я бралася за роботу, тремтячими руками, крізь страх та сумніви. Взяти ті ж купальники для гімнастики, це дуже делікатна робота. Я навідріз не хотіла мати з ними справу, а тепер шию без проблем. Я вдячна всім людям, які до мене зверталися, вони допомогли мені повірити у себе, вселили впевненість, якої мені довгий час не вистачало.
Створила понад 80 костюмів за короткий термін
Пошиттям сценічних костюмів Оксана займається приблизно десять років. Одягає як місцевих танцівників, так і колективи з сусідніх громад. Це — костюми для сучасних та народних танців, художньої гімнастики, бальні сукні. Інколи доводиться працювати у прискореному режимі.
Буквально пару тижнів тому Оксані потрібно було пошити 85 костюмів для двох колективів з Градениць до Дня села, і це не враховуючи паралельної роботи, яку ніхто не відміняв, — щось підшити, відремонтувати, підігнати по фігурі. Зазвичай, каже швея, таке навантаження трапляється перед великими концертами або святами. Тоді доводиться вмикати режим нон-стоп, щоб усе встигнути.
— З одного боку, я розумію, що буваю надто завантаженою, з іншого — після втоми приходить задоволення від результату. Радію, коли бачу, що людина носить мій одяг, коли отримую повідомлення зі словами подяки. Мене це зворушує до глибини душі.
Капелюхи як у Клавдії Петрівни... з будівельних матеріалів
За словами швеї, інколи, аби створити оригінальний танцювальний образ, треба не лише магазин з тканинами, а й будівельними матеріалами. Оксані замовили пошити капелюхи з довгою бахромою, схожі на ті, які стали частиною таємничого образу співачки Клавдії Петрівни. Головні убори мали бути основним акцентом костюму.
— Я мала вигадати таку конструкцію, яка б надійно тримала доволі нелегку бахрому, але при цьому не була важкою для танцівниці. Тобто це мало бути щось і тверде, і легке одночасно.
Необхідні матеріали знайшлися у будівельному магазині. Для основи швея обрала тонку фанеру, бахрому закріпила фурнітурою. Капелюхи вийшли дуже ефектними, правда ж?
Зараз Оксана працює над тим, щоб здійснити свою давню мрію та облаштовувати собі окреме місце для майстерні.
—Я вже почала поступово втілювати заплановане. З будинку, де я працювала всі ці роки, "переїду" в окреме приміщення на своєму подвір'ї. Двері майстерні завжди будуть відчинені, і мені, і людям так буде набагато комфортніше працювати. Ще у планах — взяти собі помічницю, освіта необов'язкова. Колись мені повірили і дали шанс, тепер настала моя черга.
Всі фото у публікації — роботи героїні.
Авторство фото: Оксана Усатенко, Анна Бєліна, Марія Лоза.
