Більше пів року тому біляївець Дмитро Романюк прийшов до Центру зайнятості з твердим наміром стати манікюрником. Найбільшим його бажанням було працювати за спеціальністю, щоб стати самостійним. Від народження він має невиліковне захворювання - дитячий церебральний параліч, І-шу групу інвалідності. Втратив матір, його виховував дідусь, який продовжує опікуватись ним і зараз. Нещодавно за підтримки небайдужих людей Дмитро відкрив у Біляївці власну невелику справу – манікюрний кабінет і щиро вірить, що його вміння будуть потрібні людям, що він знайде своїх клієнтів і зможе реалізуватись як особистість.
П'ять років тому Біляївка.City вже знайомили читачів з Дімою, розмістивши інформацію про збір коштів йому на операцію, а згодом – вдячніть від родини за підтримку, завдяки якій операцію зробили.
Хлопець з дитинства має інвалідність. Його маму зовсім молодою забрала важка хвороба, хлопчику не було і трьох років. З того часу найріднішою людиною у його житті є дідусь Олександр. Наразі Дмитру 20 років, і він крок за кроком реалізовує свою мрію.
Якби не мої вчителі - був би неуком
З семи років хлопець навчався в Одеському спеціалізованому інтернаті для дітей з церебральним паралічем. Однак це, зазначає дідусь, був недовгий і не найкращий період, бо більше доводилось знаходитись вдома. У 10 років він вирішив перевести онука до звичайної школи. Спочатку декілька місяців хлопчик був на домашньому навчанні - додому приходила вчителька. А у третьому класі у прямому сенсі ходив вже до Біляївської другої школи - на інклюзивне навчання.
– Було нелегко, вчителі казали, що він може падати, коли йде, хвилювались, – згадує дідусь Олександр Михайлов. – Але в цій школі йому було краще. Хіба абсолютно здорові діти не можуть падати, коли біжать коридором?
Дмитро розповів, що йому подобалось у школі, бо це колектив. Єдине, у старших класах, коли завдання ставали все складнішими, бажання навчатися значно зменшувалось. Він закінчив 11 класів і говорить, що вдячний всьому вчительському колективу школи, який допоміг йому це зробити.
– Мені хотілося б особливо подякувати першій вчительці Дмитренко Тетяні Дмитрівні, також моїй інклюзивній вчительці, яка була поруч – Богаченко Олександрі Михайлівні, вчителю Тямчику Миколі Михайовичу. Класним керівникам Бокань Юлії Михайлівні, Топову Михайлу Федоровичу. Якби не вони, їх віра і підтримка, я, можливо, залишився б неуком, – говорить юнак.
Вирішив стати манікюрником
За словами Дмитра, у дитинстві він мріяв про різні професії, переважно, медичні – хотів всіх вилікувати. В більш дорослому віці пошуки продовжились.
Якось дідусь розповів йому історію про свого знайомого, яка сталася років 15 тому. Чоловік був за освітою інженер, працював на заводі, а коли завод збанкрутів, роботи не стало, пішов продавцем на Промринок. Згодом через Центр зайнятості закінчив курси манікюру і занурився у цю сферу настільки, що з часом відкрив кілька власних манікюрних салонів.
Ця історія захопила хлопця, і він прийшов у грудні 2023 року до Центру зайнятості з твердим наміром стати манікюрником. Невдовзі відправився на навчання.
Воно було очне, безкоштовне, тривало три місяці і проходило на базі ДНЗ "Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості". Дмитро щодня відвідував заняття, жив у гуртожитку. Останнє теж стало для нього новим досвідом, адже вперше він все робив самостійно, без допомоги дідуся.
Дмитро Романюк під час навчання на майстра манікюру
В групі манікюрників Діма був єдиним хлопцем, але так, говорить, було навіть цікавіше, бо дівчата приділяли увагу і підтримували його. Спочатку було складно, не все виходило, але з часом він адаптувався і жодного разу не пошкодував, що обрав саме цю спеціальність.
– Це відповідально. Знаєте, з мене стільки потів зійшло, поки я робив свій перший манікюр дівчині-моделі. З наступними було вже трішки легше, – згадує хлопець.
За словами викладачки центру, Олександри, Діма був дуже старанний учень.
– Результати в нього були хороші, він не відмовив жодній моделі, які до нас приходили на манікюр, на відміну від деяких інших учнів. Він великий молодець, – розповіла викладачка. – Склав всю практику, захистив диплом. Звісно, доведеться ще набивати руку, в подальшому підвищувати кваліфікацію, вчитись. Мені б дуже хотілось, щоб у нього все вийшло, як він мріяв.
Як виникла ідея відкрити власний манікюрний кабінет
Навесні, після завершення навчання, окрилений, Дмитро хотів працювати. Але, за словами дідуся, досвідчені майстри його у помічники не брали. В один з салонів вони запізнились на пару днів – там шукали майстра, але взяли когось напередодні.
– Ця ситуація засмучувала, але, знаєте, світ не без добрих людей, – говорить дудусь Олександр. – Першою, хто нам допоміг, була директорка Центру зайнятості у Біляївці Ірина Іванівна Арсеньєва. Вона з першого дня візиту Діми взяла його під свою опіку і весь час намагалась направляти, підтримувати. Саме вона запропонувала нам ідею відкрити ФОП і власний манікюрний кабінет. Вона ж знайшла для цього приміщення у центрі, у Будинку побуту на другому поверсі.
Приміщення, яке знайшли, потребувало ремонту. З цією проблемою, розповівши історію Діми, Ірина Арсеньєва звернулась до Біляївської міської ради. Там пообіцяли допомогти з матеріалами для ремонту. Відгукнулась місцева підприємниця Юлія Дутнєва. Волонтери, працівниці з Центру надання соціальних послуг "Родинне коло" допомагали робити ремонт. Так, спільними зусиллями приміщення підготували.
До кабінету Дмитро з дідусем закупили все необхідне для роботи обладнання: меблі, лампи, матеріали, лаки, інструменти, сухожар тощо. Минулої суботи у Дмитра був перший робочий день.
В перший день роботи Дмитра привітати його прийшли ті, хто підтримував і вболівав
– Ми дуже вдячні всім, хто нас підтримав. Є також інші добрі люди, які допомагали і допомагають зараз. Вони просили їх не називати, втім хочеться сказати їм щире дякую теж, – ділиться дідусь.
Віра у себе, людей та мрію
Першою клієнткою ще до відкриття кабінету, розповів Дмитро, стала його хрещена. Він вірить, що буде корисним й іншим. Поки що складних дизайнів, нарощування юнак запропонувати не може, він робить гігієнічний манікюр і покриття гель-лаками або звичайними.
Розуміє, що початківець, тому оплата його послуг зараз буде символічною, скільки хто вважатиме за потрібне. Також Дмитро розуміє, що треба сплачувати податки, і працює як ФОП.
Пам’ятає настанови викладачки, і як тільки буде можливість, намагатиметься покращувати свої знання і вміння у досвідчених майстрів.
Майже щодня він планує знаходитись у своєму манікюрному кабінеті, який знаходиться на другому поверсі Будинку побуту, одразу за перукарнею. Очікуватиме нових відвідувачів-клієнтів. Записатись можна і за телефоном, вони вказані на дверях кабінету (098 380 98 48 або 066 309 43 46).
– Я пишаюсь своїм онуком, – говорить дідусь. – Незважаючи на свою хворобу, він має велике бажання працювати. Маючи віру, почав реалізовувати свою мрію. Він міг би цього і не робити, бо отримує невелику пенсію. Але обрав інший шлях, щоб бути корисним і незалежним. Я можу лише щось підказувати йому, підтримувати, передавати свій оптимізм. Бо якби не останнє, в житті було б дуже важко. Вірю, що він знайде своїх людей, клієнтів, підтримку і зможе займатись тим, що йому так подобається.
