У цьому році Біляївка відзначає своє 235-річчя і ще одну ювілейну дату. Сто років тому, у 1924 році заклали перший камінь та розпочали будівництво селища для робітників водоочисної станції «Дністер». У 1926 році там проживало 42 родини, 141 людина. Зараз тут мешкає понад півтори тисячі біляївців, і більшість з них - не працівники станції. Селище стало одним з найбільших мікрорайонів Біляївки. З нагоди ювілею ми вирішили згадати найважливіші періоди щодо його розбудови, цікаві факти, щоб зберегти історію. Ці матеріали окремо в різні роки ми публікували на сторінках нашої газети "Вісті Біляївки", збираючи їх у музеї, архівах, складаючи за розповідями старожилів селища та працівників станції. Читайте і перевіряйте себе, що ви знаєте чи не знаєте про селище ВОС "Дністер".
Перші котеджі збудували до XX століття
Проєкт селища розробив інженер Рябушкін. І саме на його честь назвали одну з вулиць селища. Першими у 1924 році на території нинішнього селища збудували кухню та їдальню для учасників будівництва. В цей же час заклали чотири одноповерхових котеджі. Їх будували за бельгійським проєктом.
Будівництво кухні та їдальні, закладка перших 4 будинків селища, 1924 рік
Будівництво селища ВОС "Дністер"
Однак згадка про традиційний станційний котедж датована ще 1902 роком. Саме в такому жив керівник станції, англієць Юм. Ось що згадує у своїй публікації за 1902 рік один з авторів журналу "Северъ", який виходив у м. Санкт-Петербург. Автор статті спеціально приїждав до Біляївки та описав свої враження:
"В цьому маленькому центрі (прим ред. мається на увазі Біляївка) згруповані приміщення для керуючого станцією, маленького, симпатичного англійця Юма. Крихітний котедж з чудовим квітником навколо і затишною чистотою, просто мебльованими кімнатами всередині – флігель для старших робітників з квартирами по дві великі кімнати і кухні, і загальна казарма для неодружених робітників".
Перші котеджі селища ВОС "Дністер"
Велика ванна і окремі кімнати в котеджах
З 1920 по 1928 роки директором станції був Т.К. Єрмиш, за часів його керівництва у селищі збудували 25 котеджів. Вони дуже відрізнялись від типових біляївських будинків на три кімнати під комишевим дахом, де туалет був на вулиці, а про ванну ніхто і не думав.
Котеджі селища були криті черепицею, облаштовані усіма зручностями всередині – великою ванною кімнатою, пічкою з димоходами, які могли обігріти весь дім, всі інші кімнати були ізольовані одна від одної. Старожили розповідали, що деякі, хто заселявся у котеджі, прибирали ванну, бо не звикли до таких зручностей і робили там господарську кімнату для збереження різних речей та закаток. З часом хазяйновиті жителі будували господарські будівлі біля котеджів, а їх тераси переобладнували на літні кухні.
Котеджі в селищі ВОС "Дністер" наші дні
Котеджі були різними за площею. Коли кількість членів родини зростала, могли виділити більший. Так станція залучала до себе на роботу кращих фахівців, тут залишались працювати цілі покоління.
Все для життя було під боком
Для облаштування побуту жителів станція обладнувала алейки, висаджували дерева, квіти. Зокрема, більшість тротуарів, доріг, скверів, парк облаштували у селищі після Другої світової війни завдяки керівнику станції Івану Лигомінову.
Парк в селищі ВОС "Дністер", наші дні
Все, що потрібно було для життя, сельчани могли знайти у себе під боком. Невелика крамниця працювала в одному з перших котеджів.
Вздовж поля проходило декілька зацементованих вад, понад ними висадили верби. Селищні діти купалися в цих вадах і влітку нечасто ходили купатися на річку.
У 1926 році селище ВОС "Дністер" як адміністративна одиниця увійшла до Біляївської сільської ради. У ньому на той час жили 42 родини, які налічували 141 особу.
Цікавий факт, що лише у 1927 році, через пів століття після вводу в експлуатацію станції «Дністер», в селищі з’явився перший централізований водопровід. Навіть після цього велика кількість сельчан користувались водою з криниць та водоймищ плавень.
Дбали про здоров'я, освіту і духовність жителів селища - працівників станції
У згаданому вище Петербурзькому виданні 1902 року автор згадував і про те, що керуючий водопроводом подбав не лише про матеріальну іжу для своїх працівників, а і про моральну та розумову:
"У гарному двоповерховому будиночку, на невеликій відстані від приміщення робітників, була лікарня з бактеріологічною станцією, амбулаторною приймальною та квартирою для лікаря".
Інший невеликий будинок відведений під школу з квартирою для вчительки та церквою". Щодо останнього, то мова йде про будівлю, в якій зараз знаходиться Будинок культури і музей "Чистої питної води". Збудована вона була наприкінці 19 століття, як приміщення для школи дітей працівників станції “Дністер” з квартирою для вчителя на другому поверсі. З часом тут добудували приміщення для проведення церковних служб. У такому вигляді будівля дожила до революції.
Будівля будинку культури в наші дні
У 1934 році для школи збудували нову двоповерхову будівлю, де і сьогодні навчаються учні Біляївського ліцею №3.
Біляївський ліцей №3, наші дні
У приміщенні, яке залишилось, згодом відкрили станційний клуб. За спогадами старожилів, цей будинок культури мав насичене і активне життя, був місцем зустрічей та відпочинку для мешканців селища. Там безкоштовно проводили танці, а за 20 копійок можна було відвідати кіносеанс. Працювала бібліотека, багато гуртків для дорослих та підлітків: хор, духовий оркестр, театральний, фізкультурний. Учасники гуртків періодично влаштовували виступи на сцені, які збирали повну залу глядачів.
У 1985 році на другому поверсі клубу відкрили музей станції “Дністер”. Його заснували два ентузіаста – Григорій Ляхівський та Альберт Ульяновський.
У 2018 році будинок культури перейшов у власність громади, у 2019 його частково реконструювали всередині.
Будинок культури станції "Дністер" 2012 рік
Будинок культури селища - 2019 рік
В архівах станції є й інші документи, які свідчать про плани розбудови селища. Зокрема, в чернетках плану, датованого 1928 роком, є великий дитячий садочок, Будинок культури, нові котеджі. Але ці плани обірвала війна.
Теперішній селищний дитячий садок "Журавлик" свого часу переобладнали з одного з котеджів. Однак на території селища станція розпочала будівництво нового садочку. Навіть повністю звели каркас, але закінчити будівництво так і не вдалося. Каркас простояв кілька років, і його розібрали.
Перші багатоповерхівки селища
У 1969 році у селищі з’являються перші багатоповерхівки. З часом збудували п’ятиповерхову малосімейку, сорокаквартирний, два дев’яностоквартирних будинки. у 1973 році заселили 5-типоверховий житловий будинок на 100 квартир. На 90 осіб скоротилася черга на отримання житла. У цьому будинку, крім працівників станції "Дністер", отримали житло працівники будівельних організацій, які брали участь у будівництві об'єктів станції, а також черговики Біляївської селищної ради.
Мешканці селища ВОС "Дністер" заселяють перші багатоповерхові будинки
В той же час з’явились і декілька житлових двоповерхівок. Одна з них згодом стала лікарнею, де функціонували відділення гінекології, терапії, хірургії з великим операційним блоком. Сьогодні це знову житловий будинок.
Будівля лікарні у селищі ВОС "Дністер" 1973 рік
У цей період розпочинається і приватна забудова у селищі. Людям надавали земельні ділянки, і багато хто цим зацікавлювався. Однак тим, хто брався за приватне будівництво, треба було здати квартиру у котеджі чи багатоповерхівці.
Перші багатоповерхові будинки у селищі ВОС "Дністер"
Останню багатоповерхівку підприємство здало у 1996 році. Це був важкий період як для країни, так і для станції. Будували цей дім на суцільному ентузіазмі. Проєкт будинку був особливим, його розробили кишинівські архітектори, які врахували в ньому навіть усі сейсмічні загрози.
Як з'явився "Тірас"
Мешканцям селища, які проживали у квартирах, почали пропонувати писати зави на отримання трьох соток землі. На цих ділянках більшість почали будувати дачі, вирощувати городину. Це був масив, який належав станції "Дністер" і призначався для її розширення під повільні фільтри. Але з часом технології змінились, і така потреба зникла. Тому цю землю вирішили розділити між жителями. Разом з тим землю тут отримували не лише працівники станції, а й усіх колективів Біляївки та деяких колективів Одеси, які дотичні до нашого міста. Так з’явився сучасний мікрорайон "Тірас".
У 2004 році, після того як станція перейшла до приватної компанії, селище передали на баланс Біляївської міської ради. І ось вже 20 років благоустроєм, обслуговуванням та розбудовою селища займається місто.
Парк "Дністер" заклали на місці великого плодового саду та виноградника
На початку XX століття півтора кілометри між селищем та станцією були засаджені виноградниками та фруктовими деревами. Пізніше цей великий плодовий сад перетвориться на парк, який ми сьогодні називаємо "Дністер", де тепер ростуть ялинки, платани, сосни та дуби.
Парк розбили у 1900 році, щоб створити екологічну природозахисну смугу від пильної дороги для водозабору станції "Дністер". Англійським цей парк вважають, бо це була ідея тодішнього керівника станції англійця Юма. Він приділяв дуже велику увагу чистоті, порядку та озелененню території, вважаючи, що вони здатні суттєво зменшити витрати на виробництво.
Саме у 1900 році територію станції огородили та вздовж неї висадили дерева. Так з’явилася платанова алея, потім – хвойні дерева, дуби. Але основою парку залишаються листвяні дерева, які почали висаджувати на початку 20-го століття. Довжина парку наразі становить 740 метрів, ширина 230 метрів. Закладений він на 10 гектарах землі.
У 1973 році парк рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради внесли до переліку пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення. Сьогодні парк є місцем відпочинку, релаксу, фотосесій для мешканців та туристів. Навіть у найбільшу спеку тут прохолодно та комфортно.
Таємниці курганів селища ВОС "Дністер"
На території селища, біля двоповерхового будинку знаходиться курган. За спогадами старожилів, колись в селищі їх було набагато більше. У 70-80 роках там навіть вели архіологічні розкопки, знайшли близько 40 давніх поховань, а найбільш цінні знахідки вивезли до музеїв Одеси та Москви.
Мешканці селища припускають, що ці кургани цілком можуть бути похованням давніх жителів регіону.
- Я пам'ятаю, як у дитинстві нас взяли на розкопки, - згадував житель селища Володимир Бубелич. - Керівниця розкопок попросила говорити тихо, не кричати. Вона пояснила, що ми тривожимо вічний сон тих, хто був на цих землях до нас.
У 2017 році Біляївська міська рада планувала підготувати запит до вчених, компетентних дати відповідь на питання, чи дійсно курган можна вважати пам'яткою, яку варто взяти під охорону громади.
Селище могло бути не у Біляївці
Існує версія, що спочатку водоочисну станцію планували збудувати в селі Маяки. На той час, воно було більш відомим населеним пунктом, а Біляївка – маленьким селом. Однак через особливість рельєфу все ж таки вирішили обрати Біляївку. Так, у Біляївці з’явилась і станція, і селище, які мають велике значення в розвитку всієї Біляївки.
Зичимо мікрорайону Біляївки та його мешканцям Перемоги та відновлення мирного життя, в якому можна буде подумати про подальший розвиток.
