"Я навіть не знаю, що вам розповісти, ми просто спецвійська і забезпечуємо бойові частини зв’язком". Такою скромною характеристикою розпочав розмову з нами біляївець, військовослужбовець Олександр Бурий. Зв'язок – одна з надважливих складових на війні, без якої не можна керувати бойовими операціями. Олександр учасник АТО, в армії з 2015 року, наразі є головним сержантом 7-го полку зв’язку. Відповідає за рядовий і сержантський особовий склад, дбає, щоб його підлеглі мали здоровий моральний дух і все необхідне для служби. Підрозділи полку забезпечують зв’язком бойові частини майже по всій лінії фронту – це близько 800 км, і роблять це вони також у важких і небезпечних умовах.
До Біляївки потрапив волею Божою
Олександр не корінний біляївець. Родом з Хмельниччини. У 18 років його призвали на строкову службу в армію – був у 80-ій десантно-штурмовій бригаді.
Каже, що до Біляївки потрапив волею Божою, після служби - порадили добрі люди. У Біляївці він з 1995 по 2000 рік служив в органах внутрішніх справ. Потім звільнився і працював на Промринку 7-ий кілометр. До армії повернувся у 2015 році.
Мотивація, каже, була проста і очевидна - війна, яку називали тоді АТО. Поштовхом стали події у Дебальцево, розуміння, що є постійна загроза від ворога.
Деякий час Олександр служив у Біляївському військкоматі. Влітку 2016 року перевівся у спеціальні війська - 7-й полк зв’язку. Війська зв’язку – це спеціальні війська, призначені для забезпечення зв'язку і управління військами, іншими словами вони забезпечують бойову діяльність військ.
У полку починав Олександр з посади командира лінійно-кабельного відділення, потім був головним старшиною батальйону. Як пояснив військовий, після реформи сержантського корпусу у 2021 старшини стали сержантами, упразднили звання прапорщиків, армія перейшла на натовські стандарти. Тож він став головним сержантом.
Досвід служби в АТО
У 2017 році Олександр зі своїм підрозділом відправився у зону АТО.
- Протягом трьох місяців ми забезпечували зв’язком управління з підрозділами ОТУ "Донецьк". Це Волноваха, Вугледар, Покровськ, Маріуполь – ці напрями, - розповідає Олександр. – Потім в АТО був у 2020 році. Якщо порівнювати з досвідом 2017 року – тоді було більш небезпечно, зброя була постійно з нами, навіть біля ліжка. Наступного разу зброю ми здавали, коли закінчували чергування, тобто стало тихіше.
Має військовий і рік досвіду служби в Оперативному командуванні "Південь". Був там керівником групи сержантського складу з морально-психологічного забезпечення.
Але, зізнається, то була більш паперова робота, не його профіль. Він звик до навчань у полі, тому повернувся до своєї колишньої частини і став головним старшиною (сержантом) полку. Це був 2019 рік.
Захисник України Олександр Бурий
Армія допомагає здобувати освіту
Головний сержант полку, за словами Олександра, є прямим начальником для всіх військовослужбовців рядового і сержантського складу, є радником командира. Тобто в його обов’язки передусім входить контроль за військовою дисципліною підрозділів, організація навчань для військовослужбовців, і не лише з тактики.
- Люди до нас приходять не всі з потрібним профілем, а й токарі, зварники. Їх треба навчити зв’язку, бо ми використовуємо новітні системи, супутниковий зв’язок, старлінки тощо. Вони проходять навчання і виконують поставлені завдання, - пояснює військовий.
Армія, за його словами, допомагає здобувати й цивільну освіту тим, хто з різних причин не зміг її отримати у мирний час. Принаймні, така практика є у їхній частині.
– У нас зараз триває вступна компанія. Військовослужбовці можуть отримати вищу освіту, якщо її не мають, а після перемоги України працюватимуть за цим фахом. Для учасників бойових дій є пріоритет – вони можуть складати іспити у навчальному закладі. Наразі у нас близько 30 рядових вступають до вишів, і це теж зона моєї відповідальності.
Серед особового складу були й такі військові, говорить Олександр, які не мали повної загальної середньої освіти. Керівництво частини знайшло волонтерів, які допомогли їм довчитися і отримати відповідне свідоцтво.
Дисципліна в армії
За словами Олександра, в полк приходять різні люди, і ті, хто служив раніше, і хто ні. Тому у людей різні поняття, що таке дисципліна. Те, що було в цивільному житті, дуже різниться зі службою в армії. Особливо зараз.
У перші місяці повномасштабної війни, говорить Олександр, доводилось боротися з різними порушеннями дисципліни. Були і випадки вживання алкоголю, але все це вдалося побороти. Перш за все, допомогло людське ставлення, бо велику увагу приділяли вивченню морально-психологічного стану особового складу.
Як пояснив головний сержант, полк забезпечує зв’язком дуже велику територію, підрозділи розташовані вздовж лінії 800 км. Тому всіх своїх рядових він знати не може. Однак з кожним підрозділом тримає контакт.
Сержанти батальйонів звітують про своїх солдат. Олександр відвідує підрозділи, перевіряє матеріальне забезпечення військових, чи все є, чи отримують рядові необхідні виплати, чи були у відпустці. Бо все це, наголошує він, впливає на моральний і бойовий дух людей, їх готовність виконувати свої завдання.
– Нещодавно відвідали кілька точок. Хлопці там добре облаштувалися, є забезпечення, вони самі собі готують їсти. Настрій бойовий. Трапляються, звісно, і засмучені, але це більше пов’язано з сімейним станом. Коли дружина, діти далеко, їм треба вирішити важливі питання, а чоловік тут, і не може нічим допомогти. Це важко, по собі теж знаю. Для військових важливо, щоб вдома було все гаразд, – пояснює Олександр.– Однак і наш полк – це теж одна велика сім’я. І люди цінують таке ставлення, особливо, коли їм є з чим порівнювати.
Захисник України Олександр Бурий з особовим складом
Як змінювалось ставлення до армії
До повномасштабного вторгнення, говорить Олександр, належної уваги військовослужбовцям не приділяли, було важко. За штатом не вистачало близько 60 % особового складу. Переважно, це було пов’язано з фінансовою стороною, бо скорочували виплати, забезпечення.
Але ті, хто залишався в армії, говорить він, не думали тоді про зарплату, люди хотіли зберегти свою державу. З 2019 року майже нічого не змінювалось. В пріоритеті були більше дороги і цивільне будівництво. Вкінці 2021 року, коли вже відкрито говорили про небезпеку подальшого вторгнення, закликати людей йти до Збройних Сил було все ще важко. Все змінилось лише після лютого 2022.
- Тоді вже люди йшли, масово. Я приїжджав у військкомат у перші місяці 2022 року, багато людей збирав до нашого полку. У них очі світились, горіли, багато хто потім переводився у бойові частини, бо хотіли чогось більшого. З 2022 року військові отримують достойну зарплату. Це важливо, адже знаходячись тут – на фронті, вони мають бути впевненими, що їхні сім’ї вдома не голодуватимуть, а матимуть достаток.
Перемога потрібна всім, але здобуває її лише частина
Армія зараз потребує поповнення, говорить Олександр. Цим займається ТЦК, не зважаючи на скандали і непорозуміння, хлопці мусять виконувати поставлене їм завдання – набрати людей.
– Не всі хочуть йти до армії, ситуації з ТЦК часто роздувають, особливо «ждуни», які чекають «рускій мір», інші люди це підхвачують і теж поширюють. От і виходить, що перемога потрібна всім, але здобувати її має лише певна частина. Менталітет у людей: нехай хтось інший, але не я чи мій родич. Мій син, наприклад, теж військовий. Він за фахом магістр політології, працював на державній службі. Ще до повномасштабної призвався до полку простим солдатом, а у 2022 став офіцером, служить й досі.
У ТЦК, пояснює військовий, зараз служать багато людей, які повернулись з фронту, з контузіями, пораненнями. Виходить, коли вони були на фронті, то були захисниками, мали пошану. Зараз у них служба тут, такі завдання, і тепер їх за людей не вважають, бо вони вручають повістки.
– Я вважаю це неправильно, і хочеться, щоб і люди до цього ставились з розумінням.
Підтримуйте армію
Найчастіше запитання до Олександра від цивільних – коли закінчиться війна. Але, говорить він, з його виразу обличчя і без слів все стає зрозуміло. Ніхто не знає, всі просто вірять і чекають Перемоги.
– Тим, хто в тилу і чекає перемоги, я б сказав: допомагайте армії, чим можете, донатами, різними зборами чи ініціативами. Підтримуйте. Зупиняйтесь, коли військовий стоїть на зупинці, не проїжджайте повз. Ставтесь до них з повагою. Якщо буде підтримка і повага, у них будуть сили і надалі утримувати кордони, незалежність і свободу, щоб життя у тилу продовжувалось. Шкода, люди забувають, що нерідко захисникам це доводиться робити ціною власних життів.
