"Головне відключити мозок, і рука саме поведе пензель по аркушу, це магія", - говорить Кіра Черемисіна з Біляївки. Дівчина – художниця і закінчує Біляївську мистецьку школу. Її роботи брали участь у виставках, конкурсах, здобували перемоги. Викладачка називає її дуже талановитою. Однак Кіра вважає, що прориву ще не сталося. Позначилась на ній війна, яка приглушила кольори й творчість. Наразі Кіра на розпутті: вона хоче професійно розвиватись, але боїться помилитись, бо неодноразово чула, що малювання – це лише хобі, а не серйозна професія.
Нагадувати про приємні дрібниці та емоції
Кірі 17, у цьому році вона випускниця одразу двох біляївських шкіл – першого ліцею та мистецької школи. Її знайомство з образотворчим мистецтвом відбулося випадково. Разом з подружкою ще у четвертому класі вони майже щодня після уроків бігали на додаткові з малювання, які проводила молода вчителька Катерина Погребенна. Коли додаткові припинились, а запал у дівчат залишився, вчителька порекомендувала піти до художнього класу музичної школи, де викладала Алла Кошовенко.
- Я пам’ятаю ті відчуття, ніби: вау, ти серед художників, тут нас будуть навчати! Я відчула, що є частиною чогось цікавого, що зможу проявитись, що нарешті знайшла однодумців, - згадує Кіра.
Одні з перших робіт, які запам’ятались дівчині – були пейзажі і натюрморти, які вони малювали, виходячи з мольбертами на вулицю. З того часу минуло вже сім років.
Попри те, що викладачка називає дівчину талановитою, бо її роботи виокремлюються з-поміж інших, Кіра ставиться до них самокритично. Вона не може з впевненістю сказати, що малює так, як їх хотілося б, весь час чогось бракує.
- Найсильніше відчуття під час малювання картини – це страх її зіпсувати, - ділиться Кіра. - Намагаюсь сильно про це не думати, бо це зациклює і заводить внікуди. Треба відключити мозок, розслабитись і просто пустити руку. Довіритись відчуттям.
Роботи Кіри Черемисіної
Робота Кіри Черемисіної
Найбільше любить художниця легкі пейзажі, передавати через картини моменти, емоції, щось природнє, на чому люди рідко акцентують увагу - ранкову росу, похилене дерево, небокрай.
- Прикро, що ми не помічаємо дрібниці, бо звикли їх бачити щодня, а в них вся краса. Хочеться, щоб як в дитинстві, побачив щось вперше, і сповнений захоплення. Я хочу нагади собі і людям, що ці моменти варті уваги. Щоб зупинялися і помічали. Коли сонце грається промінням, коли щось розквітає. Воно все тут і зараз, і цим треба насолоджуватись.
Кіра цікавиться українською міфологією, і ця тема також часто відображається в її роботах. Вона не змальовує сюжети, усі вони – це витвір її фантазії.
Їжаки для нас тепер - це не лише тварини
Дівчина визнає, що повномасштабна війна позначилась на її психологічно-емоційному стані і творчості. Війна заглушила усі кольори, скувала тіло і руки.
Дівчина не спала ночами, постійно читала новини, хотіла знати, що відбувається, думала, як може допомогти.
Інколи вона хотіла передати свою лють через картини, але ніяк не наважувалась. Шкодує про це зараз і говорить, що на картині, мабуть, було б безкрає поле і похмурі тони, які б повертали у стан початку повномасштабної війни, коли усі відчували пронизуючий холод і на вулиці, і на душі.
- Я добре пам’ятаю, коли у березні 2022 біля річки встановили їжаки. Вони закарбувалися в мене як символ повномасштабного вторгнення. Жах в тому, що для інших дітей їжачки – це тваринки, а ми, на жаль, вже знаємо, що це протитанкове загородження. І від цього хотілося кричати, що це ненормально звикати до такого дітям, - згадує дівчина.
З часом Кіра знову повернулась до творчості, зараз малює майже щодня, але повноцінні картини народжуються вже рідше.
Малювання - це теж серйозна справа
З-поміж низки робіт своєї виставки вона виокремлює дві найулюбленіші. Перша – це картина "Зимова тиша", друга – "Пенякуваті".
- Зимова тиша – це єдина картина за довгий час, яку я малювала у спокої, коли рука сама вела. Вона для мене як антистрес. А баранці, вони просто з’явились в уяві, це уособлення характеру.
До багатьох цінних навиків, які дівчина здобула у художньому класі, вона мріє додати ще один. Навчитися не придиратися до себе під час малювання, коли виходить щось не так.
Дівчина говорить, що однією з найбільших поціновувачок її таланту були не рідні чи друзі, а викладачка Алла Кошовенко, саме вона розкрила її як особистість, допомогла побачити себе.
- Знаєте, це той дивний момент, коли інші бачать в тобі художника, а ти в собі ні. І вони тобі доводять, що ти таки можеш, що ти таки художник.
На жаль, говорить дівчина, люди часто сприймають художнє мистецтво, як щось не дуже серйозне, і це упередження не може не впливати на самих художників. Кіра нє знає, чи буде професійно розвиватися в цьому.
- Немає визначеності. Я заплуталась, бо постійно чула, що малювання – це хобі, цим не треба серйозно займайся. Але одне я знаю точно, яку б професію не отримала, малювання завжди буде частиною мене. Чесно, не можу уявити себе у майбутньому, що не малюю. Можливо, колись, відбудеться ще не одна виставка картин Кіри Черемисіної, - припускає дівчина
