Сьогодні багато жінок на рівних з чоловіками захищають країну: воюють, керують технікою, рятують. "Ніколи б у житті не повірила, що буду складати військову присягу", – говорить Олена Яковенко, жителька села Яськи, яка під час війни пішла працювати молодшою сестрою у військовий шпиталь. Зараз жінка знаходиться у черговій ротації на Харківщині, а після повернення має пройти навчання в польових умовах. Говорить, що найважче переживається розлука з рідними, але про своє рішення не шкодує. Її місія – доглядати за пораненими та допомагати їм відновлюватись.
Історія Олени Яковенко підтверджує слова, які неодноразово говорили Біляївка.City військові. Не всі на війні штурмують позиції, беруть участь безпосередньо в бойових діях. Оборона країни – це механізм, де кожен виконує свою роботу – водій, механік чи санітарка у госпіталі. Ця єдність є основною силою боротьби за перемогу над ворогом.
У військових госпіталях, де щодня рятують життя захисників, основна відповідальність, безумовно, лягає на плечі лікарів. Однак виходити пацієнтів має молодший медичний персонал. Свою роботу героїня називає більше допоміжною у справі відновлення захисників, але вона точно заслуговує на велику повагу та вдячність.
Отримала форму і не могла стримати сліз
Олені Яковенко з села Яськи, що на Одещині, 47 років. Багато років вона працювала у сфері торгівлі, а ще готувала на замовлення вертути, калачі, солодку випічку, вареники. Говорить, робота з тістом завжди приносила їй задоволення, але у певний період улюблена справа перетворилася на рутину, і вона зрозуміла, що треба взяти паузу. Знайти щось нове.
До війни Олена працювала в магазині та займалася випічкоюФото: з архіву героїні
– Роботу у військовому госпіталі (прим.ред., військово-медичному клінічному центрі Південного регіону в Одесі) мені запропонувала знайома, яка давно там працює та неодноразово кликала до себе, – згадує Олена. – Я знала, що справлюся, адже важкої праці не боюся, не втрачаю свідомість при вигляді крові, без емоцій сприймаю фізіологічні моменти. Мене одразу попередили, що влаштовуватися на роботу потрібно через військкомат, тобто все, як у військових – облік, квиток, присяга.
Олена Яковенко
Усвідомлення, наскільки все це серйозно прийшло після того, каже жінка, коли їй видали форму, бронежилет та захисну каску. Пригадує, що тоді навіть сльози на очі навернулися.
Родина жінки підтримала її рішення, хоча і вони до кінця не розуміли, наскільки це буде складно, що будуть тривалі відрядження у прифронтові райони. Втім тоді сподівалися, що війна скоро закінчиться.
У шпиталі Олена почала працювати з серпня 2022 року, а вже через два тижні поїхала у свою першу ротацію в Умань. Там чототри місяці працювала на кухні та готувала обіди для медперсоналу. Після повернення у шпиталь в Одесі її направили у відділення торакальної хірургії.
– Як молодша сестра, я маю дбати про чистоту в палатах, готувати пацієнтів до операцій, супроводжувати на аналізи, огляд, допомагати з гігієнічними процедурами. Більшість з них – спочатку не можуть пересуватися самостійно, тому перевозити доводиться своїми силами. Інколи за одне чергування так набігаєшся, що ніг не відчуваєш.
Нерідко, крім прямих обов'язків, доводиться бути для солдатів просто заспокійливим, говорить жінка.
– Запам'ятався один чоловік, спочатку такий нервовий та напружений, голосно розмовляв, казав, що у нього контузія. А я до нього ладиком: "Не переживайте, підлікуєтесь у нас, відпочинете". І знаєте, він заспокоївся, почав рівно говорити, зовсім інша людина стала. Не дарма кажуть, що інколи просто добре слово краще діє, ніж будь-яке заспокійливе.
Чотири місяці в Ізюмі
З січня цього року Олена знаходиться в місті Ізюм на Харківщині, яке пережило окупацію, інтенсивні обстріли та авіаудари, які практично знищили всю інфраструктуру. Після росіян тут виявили багато катівень та масові могили, де ховали закатованих людей.
Жінка говорить, що сьогодні в Ізюмі порівняно тихо. Хтось повернувся у побиті та напівзруйновані будинки, але й багато стоїть запустілих хат. Подекуди видно сліди мародерства, каже вона, – житло ціле, а вікна вибиті. Є проблеми зі світлом та зв'язком, чимало магазинів зачинені.
місто Ізюм після деокупаціїФото: ukrinform.ua
Масові поховання під Ізюмом. На фото - ексгумація тіл
У госпіталь, де працює Олена, евакуюють переважно з позицій. Протягом доби зазвичай надходить близько двадцяти поранених. Більшість травм – осколкові, але бувають випадки не для слабких нервів, каже жінка.
– Нещодавно привезли військового, який підірвався в авто на міні. Він втратив ногу, дуже обгорів, але вижив. Якщо поранення критичне, як у цьому випадку, то відправляють на Харків, де є відповідне обладнання.
У цьому шпиталі Олена, окрім інших обов'язків, відповідає за прання лікарняної білизни та форми військових. Каже, найважче, це привести у порядок берці, які від води та болота важать по десять кілограмів.
– Я жодним чином ні на що не нарікаю. Вже стільки тих берців перемила, що не порахувати. Болить інше, коли уявляєш, що в такому взутті, вщент мокрому та важкому, бідні хлопці сидять в окопах та захищають нас. А ми ніби в іншій реальності живемо, коли на щось нарікаємо та скаржимось. Я це зрозуміла лише опинившись тут. Побачила, як живуть люди ближче до фронту, і якою ціною військові захищають наш спокій.
Про своє рішення не шкодую
Зараз у шпиталі Олена працює практично без вихідних. Спати лягає не раніше третьої години ночі, а то й пізніше, поки не переробить усю свою роботу. Каже, бувають моменти втомленності, але про своє рішення не шкодує, аби всі хлопці повернулись додому живими та здоровими.
– Знаєте, коли порівнюєш, у якому стані привозять поранених бійців, і якими вони виходять з лікарні, – серце радіє. Безумовно, це заслуга лікарів, медсестер, але своєю турботою та доглядом ми теж певною мірою можемо бути корисними.
За словами жінки, після повернення в Одесу, на неї ще чекає військова підготовка на базі одного з центрів.
– До цього нас вчили користуватися зброєю, надавати медичну допомогу, але це будуть вже більш комплексні заняття у польових умовах.
Говорить, морально до цього готова. Але зараз чесно зізнається, що найбільше мріє прокинутися у своєму ліжку вдома та обійняти рідних. А ще в ротації Олена пригадала, як сильно вона любить працювати з тістом і навіть придбала собі там качалку. Готує, коли є вільний час, щоб пригощати домашньою випічкою захисників та колег.
Для довідки
За даними Military Media Center, станом на 2024 рік загальна кількість жінок, які працюють і служать у ЗСУ, становить 62 тисячі. З них 13 487 мають статус учасника бойових дій. Понад 4000 жінок-військових перебувають в районах проведення бойових дій.
