Ще п’ять років тому Михайло Тьоса з Біляївки мав зовнішність середньостатистичного хлопця свого віку. Однак вважав себе замкненим і сором’язливим через кучеряво-пухнасте волосся та проблемну шкіру обличчя. Зараз хлопець має кардинально іншу, нетипову зовнішність – носить дреди, пірсинг, любить прикраси і дотримується власних незвичайних уподобань у стилі. Каже, що почувається так дуже органічно і комфортно, а всередині залишається таким же простим і скромним. Він навчився не звертати уваги на голосні вигуки людей щодо своєї зовнішності і відповідати на некоректні питання. Доводить іншим, що не злодій, не наркоман, а кожна людина має право на самовираження. Його образ тепер відповідає і його творчій натурі – він цифровий художник. Але щоб зрозуміти і знайти себе, Михайлу довелося пройти довгий шлях.
Михайлу Тьосі зараз 23 роки. Він народився і виріс у Біляївці. Закінчив другу школу. Від народження юнак має густе, кучеряве та пухнасте волосся. І воно йому не дуже подобалось. Мама весь час переконувала сина стригтися коротко, але це, на думку хлопця, не рятувало ситуацію.
- Я не любив стригтися і не хотів коротку зачіску. Але ж треба було виглядати, як всі хлопці. І як тільки відтягував час, щоб не йти до перукаря, одразу прилітали зауваження, - згадує Михайло. - Якось вчителька у присутності всього класу запитала мене: "Міша, а чого ти не стрижешся?" І всі дивились на мене. Я тоді одразу почервонів. Я і без цього був замкнений, а такі ситуації замикали ще більше. Деякі старшокласники акцентували увагу на моїй проблемній шкірі. І це теж додавало трагізму у моє само сприйняття.
На зміну іміджу вплинуло оточення
Все змінилось, коли хлопець став студентом комп’ютерної академії "IT STEP". Він говорить, що вплинуло на імідж оточення. Серед студентів академії були такі, хто вирізнялись своєю нетиповою зовнішністю – одягом, дредами, кольоровим волоссям. Йому хотілося в чомусь бути схожими на них.
- Я тоді волосся не стриг, а щоб не показувати його, ходив постійно у капюшоні. Шапка чи кепка просто не сховали б його. Тобто на фоні цих хлопців я був непомітний, так мені тоді здавалось. На перерві якось я підійшов до одного з них поспілкуватися. Він побачив моє волосся і сказав, що мені теж круто було б з дредами.
Але наважився Михайло на дреди лише згодом, коли волосся вже стало настільки об’ємне, що він не знав, що з ним робити. Взяв контакти майстра, і 19 квітня 2019 року його зовнішній вигляд кардинально змінився.
- Батьки були трішки в шоці, але ж вони люблять мене не за мою зовнішність, а за те, який я є.
І з дредами голову треба мити
Михайло запевняє, що за дредами доглядати йому простіше, ніж за своїм звичайним волоссям. Вони вирішують багато питань, не треба постійно стригтися, встав вранці, і вже зачіска готова.
Боляче, лише коли їх роблять і перший день, поки шкіра голови звикне. Потім дискомфорту зовсім немає.
Корекцію він робить раз на пів року. З його структурою волосся цього досить, хоч, як правило, це треба робити раз на два місяці. Голову Михайло - миє. Сміється, що це одне з найчастіших запитань людей.
- Мию раз у півтора тижні. Розводжу звичайний шампунь у воді і мию піною корені. Не можна, щоб шампунь потрапив у самі дреди, - пояснює хлопець. - Комусь, може й дико, думає, що там вже, мабуть, воші завелись. Хоч ні, деякі не думають, а одразу питають. Така увага – це просто щось.
Одного разу, згадує хлопець, вони з другом прогулювались Одесою, і повз них пронеслось авто, потім воно різко зупинилось і повернулося. Водій визирнув з вікна і в лоб запитав Михайла: а голову часто миєш?
- Не "добрий день" тобі, не "а можеш сказати". Так грубо і по-хамськи. Це виглядало як насмішка. Так, я став помітним. Ловлю на собі погляди, навіть в Одесі. А у Біляївці тим паче. Бо такий іміжд не типовий і не всім зрозумілий. Діти, дякувати, пальцями не тикають. Доросле покоління може у слід голосно обговорити, мовляв, "боже, диви, що він з собою зробив".
Інколи хлопець чує за спиною і неприємні слова, типу "наркоман пішов". Раніше переймався, брав близько до серця. Але згодом навчився абстраговуватися. Однак буває, коли і зачіпає, це коли конкретно порушують його кордони.
- Люди думають, що це епатаж, що таким чином я хочу заявити про себе. Але насправді я тихий і спокійний, мені просто подобається так виглядати.
Змінився і стиль в одязі
До дредів одразу підключився й інший одяг. Вподобання у стилі Михайла теж нетипові - грандж, драма, рок.
- Я – художник, і в мене є розуміння кольорових поєднань, так і підбираю собі одяг. Люблю об’ємність, оверсайз, масивні прикраси, все підбираю інтуїтивно. Допомагає надивленість. Бо багато часу проводжу у пінтерест, - пояснює хлопець.
Пірсинг - це для Михайла теж прикраса. Каже, що хтось носить сережки у вусі, а він - у носі. І це не робить його аморальним. Любить прикраси з металів, кільця на пальцях. Без останніх не виходить з дому. Бо деякі речі – це частина його.
- Я ношу і браслет з перлин. На це мене надихнув знайомий. Він має атлетичну фігуру, м’язи, а на шиї носив перли. Пояснював, що дівчатам подобається, коли поруч з грубістю, силою присутня ніжність. Я також люблю фарбувати нігті у чорний колір. У перші місяці повномасштабної війни експериментував і фарбував їх у жовто-блакитний, - розповідає Михайло.
- Моя дівчина теж носить пірсинг, слухає рок, а коли ми познайомились, в неї було кротке червоне волосся. Тобто я обираю коло спілкування за інтересами, хто зі мною на одній хвилі. Якщо дівчина була б не такою, не думаю, що помітив би її.
Пошуки себе були сповнені невдач
Михайло наголошує, що його стиль та імідж відповідають тепер його творчій натурі. Він цифровий художник. Однак пошуки себе, щоб реалізуватися, тривали не один рік, і були сповнені невдачами.
- Мій батько – водій, і, можливо, він хотів би, щоб і я займався чимось схожим, був, наприклад, далекобійником, але я розумію, що це зовсім не моя сфера, - ділиться хлопець.
Свою сферу Михайло шукав довго. Після 9 класу разом з другом вступав до морехідного училища. Друг вступив, Михайло – ні. Довелось повертатися до школи. Потім він захопився комп’ютерними іграми. Це не дуже вітали батьки, але таке заняття, стверджує Михайло, принесло йому своє коло спілкування, однодумців, досвід, знання, і все це вплинуло на його подальший вибір і життя.
За пропозицією батьків він вступив на контракт до академії "IT STEP" (колишній "ШАГ"). Обрав комп’ютерний дизайн, бо любив малювати з дитинства, хоч більше хотів вчитися програмуванню. Але через рік залишив навчання, прагнучи вже стати діджитал-художником. Ця ідея теж згодом провалилась. Хоч мала і свої здобутки. Щоб вдосконалити свої вміння з малювання, Михайло пішов у Біляївці зі своїм меншим братом на гурток до художниці Наталії Блінової.
- Пам’ятаю, там були діти від 5-ти до 13 років. І тут заходжу я зі своїми патлами, пірсингом, кільцями на руках. Але реакція була нормальна, навіть компліменти. Викладачка зробила мені окремий план навчання, подарувала книгу з азів малювання людини і за місяць навчила малювати від руки. Після того я почав практикуватись на комп’ютері і поступово навіть вийшов на комерцію, - згадує хлопець.
Працював у магазині "Єва" і консультатном у магазині спорттоварів
Однак Михайла тригерило, що його однолітки, знайомі вже могли похвалитися якимось досягненнями, а він ще - ні. Тому частіше замикався у своєму комп’ютерному світі і міг кілька діб не виходити з дому, спілкувався лише зі старими друзями зі своєї онлайн-спільноти.
Щоб змінити життя, він вирішив переїхати жити до Одеси і почав шукати роботу.
- Я не цурався будь-якої роботи, це не соромно. Соромно сидіти в когось на шиї або красти. Були спроби влаштуватися вантажником в магазин "Єва" у Біляївці. Нафантазував собі! Але пропрацював там один день, фізично це нереально важко. Потім деякий час працював консультантом у магазині спортивних товарів в Одесі. З цього теж нічого гарного не вийшло. Звільнився і потрапив на стажування офіціантом.
З початком повномасштабної війни Михайло довго не міг знайти роботу. Повертався до улюбленого малювання, але це був період блекауту, що значно ускладнювало процес. Але поступово він вийшов на базу клієнтів і почав продавати деякі свої роботи.
Кожну невдачу сприймав як досвід
- Я раніше думав, що притягую лише невдачі. Але кожну свою невдачу в житті навчився сприймати, як досвід, і виносив з цього якийсь урок. Загалом, усі отримані знання: в академії, в комп’ютерних іграх, в дизайні, в гуртку, навіть під час роботи у магазині - стали мені у пригоді, - зазначає хлопець.
Зараз Михайло знову навчається, закінчив графічний курс 3D Motion Design. Надихнули і допомогли з цим також друзі з онлайн-спільноти. Він вірить, що це перспектива, яка набирає обертів. Цей продукт використовують у кіно, іграх, мультфільмах.
- На сьогодні я задоволений своїми змінами у житті, що нарешті знайшов себе. Не хочу йти працювати у найм, тому вчусь, як просувати власний блог і бренд, - говорить Михайло. - В мене є підтримка, друзі, дівчина, а мама залишається найближчим другом. Мрію подорожувати, знайомитись з іншими художниками і дизайнерами, хочу творити і продовжувати проявлятись як зовні, так і внутрішньо.
