Вмовити старших родичів виїхати із зони небезпеки — найважче. Вони не хочуть залишати рідних стін, бояться змін, бояться стати тягарем для своїх дорослих дітей. Вони залишаються на окупованих територіях, живуть під обстрілами, тримаючись за рідну землю. Вмовити їх виїхати, вберегти своє життя та жити на відносно мирній території — непросто, але можливо. Бо навіть, якщо тебе вирвали з корінням з рідного міста — ти можеш знайти собі коло для спілкування на новому.
В чому проблема
У Донецькій та Луганській областях влада кожного дня звертається до мешканців щодо евакуації, оскільки саме тут очікують найзапекліші бої та обстріли. Проте є родини, які залишаються вдома з надією, що якось все “обійдеться”.
Так вони думають, що оберігають своїх рідних, дорослих дітей від “хвилювань”, від того, щоб “обтяжити їх”. Хоча насправді, перебування батьків у зоні бойових дій — пригнічує більше за все. Особливо, якщо все одно з того місця доводиться виїжджати. Це перетворюється на міні спецоперацію для родини, як вивезти із зони обстрілів рідну людину.
— Ми з Бахмута, — розповідає Біляївка.City співрозмовниця на ім’я Олена, — ми переїхали туди з Донецька після 2014 року. У лютому 2022 я поїхала з дитиною на західну Україну, а батьки залишилися вдома. Вони сказали, що просто не знайдуть в собі сил починати життя знову з чистого аркушу паперу. Мої вмовляння на них не діяли, аж поки в сусідній дім не впала ракета. Тоді вони погодилися виїжджати. Мені ця евакуація коштувала всіх збережень, але я рада, що вони тепер у безпеці. Шкодую, що не могла знайти аргументів, щоб вони погодилися виїхати раніше. Це все дуже підкосило їхнє здоров'я.
Евакуація літньої жінки волонтерами партнерської організації UNFPA на вокзалі Краматорська, Україна, березень 2022.
У червні 2022 року була оприлюднена спільна заява ООН щодо ситуації з літніми людьми в Україні. Ось лише частина із заяви:
"Сказати, що здоров’я, права та благополуччя літніх людей під загрозою – це нічого не сказати. Довгострокові наслідки в цьому відношенні почалися ще в 2014 році в перші роки цієї тривалої кризи. На тлі війни, що триває, люди похилого віку стикаються з дедалі зростаючими проблемами в доступі до пенсій, охорони здоров’я та інших основних послуг.
У районах інтенсивних бойових дій усі вікові групи, включаючи людей похилого віку, стикаються з серйозною загрозою для свого життя. Однак літні люди, які вирішили залишитися вдома, часто стикаються з особливими проблемами у пошуку безпечного місця, предметів першої необхідності та їжі через інвалідність, обмежену кількість соціальних зв’язків, недостатню цифрову грамотність тощо".
Чи є рішення
Як вмовити батьків виїхати, якщо є небезпека життю
Біляївка.City хоче поділитися досвідом Одеської громадської організації “Айтібабусі”. Її створювали, що літні одесити могли знайти собі розраду на пенсії та навчитися комп'ютерній грамоті. Однак війна змінила пріоритети. Тепер тут опікуються також й внутрішньо переміщеними особами, які приїхали в Одесу, рятуючи життя з областей України, які охоплені війною.
Оскільки порад, які дають в організації, що протягом багатьох років працює з літніми людьми.
Знайдіть та прокомунікуйте головний "страх"
Аргументів не їхати може бути багато: страх не перенести дорогу, страх залишити будинок, страх залишити квіти чи тварин, страх обтяжити дітей, а ще надія, що все швидко закінчиться. Важливо побачити, що ховається насправді за цими словами та знайти контраргумент.
Якщо страх обтяжити дітей, розкажіть, що завдяки батькам, ви зможете навпаки, отримати відшкодування за житло та комунальні послуги, виплати тощо.
Можна запропонувати забрати найцінніші речі (у разі, якщо є можливість вивезти), віддати комусь на збереження або заховати. Покрово розкажіть, як ви організуєте переїзд. Тобто, дайте змогу літній людині побороти свій страх.
Знайдіть мотивацію
Використовуйте за мотивацію те, що є найважливішим для старших людей. Найчастіше це діти та онуки, тож наголосіть, що у них буде більше часу на спілкування, а вам потрібна їхня допомога. Не тисніть, а дайте трохи часу на роздуми і згодом поверніться до цієї розмови. Можна додати, що діти/онуки вже запитують та дуже чекають, тож не треба позбавляти їх таких радощів. Це може бути доступ до лікування, який є на більш мирній території.
Попросіть у батьків допомоги з онуками. Скажіть, що у вас зараз це серйозна потреба.
Майте чіткий план
Створіть план переїзду з описом кожного кроку. Озвучте його, проговоріть. Людям старшого віку вкрай важко зважитися на кардинальні зміни, їхати "внікуди" оскільки будувати нове життя вже немає ані сил, ані бажання. Вони мають відчувати свою користь на новому місті, тож згадайте ті справи, до яких вони звикли, адаптуйте їх до нових умов і запропонуйте їх виконувати. Це має бути саме пропозиція, прохання, а не обов’язок. Будьте переконливими, але без тиску.
Зберіть усі документи та найбільш цінні речі
Коли людина вже буде хоча б відносно готова до від’їзду, запитайте які речі вона хотіла б взяти з собою та перевірте наявність інших важливих речей (одяг, необхідні ліки, медичну картку тощо).
Фото Олексія Масло — засновника волонтерського штабу «Kharkiv Help», які допомагають евакуювати людей з зони бойових дій
Це додаткова мотивація для ваших рідних, а також батькам буде легше адаптуватися на новому місці. Є організації, які допомагають з вивезенням саме тварин.
Дорога
Якщо ви самостійно вивозите старшого родича, то обов’язково виявляйте турботу в дорозі та запитуйте літню людину, чи хоче вона їсти, пити, в туалет. Дуже часто старші люди соромляться щось сказати та терпляче мовчать, щоб не бути "тягарем".
Якщо рідна людина їде сама, подбайте, щоб на окремому папірці були написані контакти, за якими можна зв’язатися з рідними, хронічні хвороби, потрібні ліки та іншу корисну інформацію й покладіть в її особисті речі чи кишеню. У дорозі може трапитися будь-що, тож варто перестрахуватися.
Не забувайте робити невеликі зупинки через 3-4 години у разі можливості, щоб можна було не тільки сходити в туалет, а й трохи розім’ятися, оскільки з віком у кровообіг стає гіршим і його потрібно частіше оновлювати в кінцівках. Також можна робити щось, що простіше дозволяє переносити дорогу, відволіктися, знизити стрес:
- трусити пальцями рук, ворушити ногами, шиєю
- підтримуйте спілкування, але не про війну та переїзд, а про щось приємне
- говорити про якісь спогади з дитинства, згадувати приємні події, книжки, пісні
Чого точно не варто робити?
Не підвищуйте голос.
Це тільки зіпсує комунікацію. Агресія, підвищений тон —на фоні стреса тільки погіршить ситуацію.
Не знецінюйте страх
Важливо показати, що ви розумієте, як страшно змінити життя. Поясніть, що ви дуже добре розумієте ці переживання.
Не обманюйте
Не варто вигадувати свою "хворобу", щоб змусити батьків виїхати вам на допомогу. Це тільки додасть їм стресу.
Відчувати провину, що не змогли вмовити
Якщо вам здається, що людина не в стані адекватно розпоряджатися своїм життям через ментальні проблеми, — звертайтеся до держорганів, влаштовуйте медкомісію та беріть опікунство. Якщо це не ваш варіант і ви впевнені, що людина мислить ясно, — навчіться поважати її рішення, хай як це непросто. А також не відчувати за це провину. Ви відповідаєте за себе та своїх дітей, якщо вони у вас є. Ваші батьки досить дорослі, щоб відповідати за себе самим. Максимум, що ви можете — допомогти грошима, знайти на місці людину, яка підтримає батьків, коли вас немає поруч.
Не відсторонюватися
Телефонуйте, розмовляйте, діліться важливим. Перебування під обстрілами або окупацією — травматичний та стресовий досвід. Якщо людина залишається зі своїми переживаннями сам на сам, це може призвести до негативних наслідків.
Але тут почалася війна
Війна також принесла вимушене відокремлення та ізоляцію. Люди похилого віку, які переїхали в інші райони України, мали важкі переїзди, можуть опинитися в ізоляції. Часто вона з'являється не лише в площині родини, а й суспільства, яке приймає в нових громадах старших людей.
Саме від суспільства залежить, чи зможуть старші люди, яких вирвали з корінням з рідних домівок, знайти на новому місці для себе розраду, підтримку та друзів.
У 2021 році громадська організація “Айтібабусі” запустила проєкт “Хранителі часу онлайн” з метою вичвчення місцевої історії Одеси та області XX століття через призму живих історій людей, які були свідками цих подій.
— До проекту долучились мудрі освічені, креативні люди, які хотіли створювати власні проекти на тему місцевої історії,— розповідає голова громадської організації Ольга Філіпова, — у фокусі дослідження були різні теми: жінки і мода, дитячі ігри, іграшки і дитячі свята, міграція, люди та дерева, діти окупації Одеси 1941-1944 років, історія німецьких колоній. Ми записували історії людей, живих свідків ХХ століття, з метою перетворити ці історії у книги, спектаклі, фільми та виставки, збирали матеріал для сайту живих історій. Напередодні 24 лютого ми віддали у друк макет першої книжки, 26 лютого мала відбутись документальна вистава у рамках проекту під промовистою назвою "Назад у майбутнє", на весну готувалась виставка "Мережива часу". Але тут почалася війна. . від першого дня повномасштабного вторгнення ми створили "Гуманітарний ХАБ "Хранителів часу". За підтримки та сприяння наших донорів - німецької благодійної організації "Forum ZFD " скерували свої зусилля на допомогу внутрішнім переселенцям старшого віку.
Ольга перераховує імена людей, яким допомагала їхня організація.
— Ольга Аверіна і Валя Третяк — їм вдалося живими вибратись із Маріуполя. Вчителька музики Оксана Глущенко - із Бердянська. Лариса Харлан виїхала з Чернігова, бо її квартиру зруйнували у перші дні війни. Анна Антоненко з чоловіком з інвалідністю та 16-річним сином - із Бахмута, і їм вже нема куди повернутись. Людмила Прокопець - із Торецька. Любов Утенкова - із Лисичанська. За кожною долею — історії втрат та болю. Нонна Ратія із донькою Соломією —двічі переселенка. Верше вона втікала від війни в Абхазії у 2008 році до міста Стаханова (нині Кадіївка). Сьогодні вона з впевненістю говорить: Росія розв'язує війни за тим самим сценарієм, і в Україні відбуваються події, подібні до того, що їй довелось пережити в Грузії, тільки у набагато більшому та гіршому масштабі.
Створити для них новий дім
У перші місяці, як і всюди, громадська організація була зосереджена на допомозі в організації побуту та вирішенні простих питань життєдіяльності людей старшого віку на новому місці. Закрити базові потреби:
— Ми розвозили хворим, немічним переселенцям та одеситам продукти харчування, санітарно-гігієнічні засоби, ліки, засоби для ходіння та інші необхідні речі.Однак зрозуміли, що Одеса поки що не стала для них домом у широкому сенсі слова. Тому ми почали шукати різні варіанти адаптації їх на новому місці.
Згодом почали збиратися у бібліотеці ім.І.Франка. Бо з розмов зі старшими людьми зрозуміли, що це дуже важливо для них, для тих, хто залишився без рідного дому, у малознайомому місці, мати осередок, куди розгублена людина може прийти і завжди в той самий час і день може зустрітись із друзями, поділитись своїми проблемами, отримати відповіді на болючі питання, дізнатись нову потрібну інформацію з перевірених джерел, послухати гарну музику, насолодитись мистецтвом.— Цей проект ми назвали “Ми разом”, щоб дати можливість ВПО відчути, що ми разом зможемо пережити цю біду, згуртуватися і стати сильнішими.В Одесі, за підрахунками Департаменту праці та соцполітики Одеської міської ради, 130000 ВПО. До нас приходять люди, що переїхали з різних міст та сіл України. Це Чернігівська, Сумська, Донецька, Луганська, Запорізька, Миколаївська область і Херсонщина. Молодому якось легше пережити таке. А бабусі, що у свої 80 залишилися без даху над головою?
Додаємо до життя нормальності
— Щоп’ятниці з 14 до 16 ми завжди в бібліотеці Франка. Надаємо потрібну перевірену інформацію або ж допомагаємо цю інформацію знайти. Організовуємо освітні лекції та зустрічі з цікавими одеситами. Організовуємо зустрічі переселенців з представниками різних владних стрктур , фондів, організацій, щоб вони почути відповіді з перших уст. Займаємось у групі психологічної підтримки, вислуховуємо і записуємо історії, вивчаємо практики протидії стресу, вчимося бути спокійними. Слухаємо вірші, пісні, чудову музику, співаємо разом тощо.
ГО “Айтибабусі” домовились майже з усіма театрами Одеси і філармонією про те, щоб ВПО групою відвідували спектаклі безкоштовно, або ж на пільгових умовах. Щотижня група відвідує 3-4 спектаклі. Переглянули весь театральный репертуар.
Учасники проекту "Ми разом" відвідали спектакль "У неділю зілля копала"
— Ми запропонували, давайте цей час під час війни ви запам’ятаєте чимось ще, окрім бомбардувань та блекаутів.
Зустріч у бібліотеці
— На останній зустрічі з представниками національної поліції розповідали, як уникнути поширених схем шахрайства, - розповідає Ольга Філіпова, - бо літні люди, ще й ВПО, подвійно вразливі до нього.
Вони знайомлять їх з благодійними організаціями, які працюють в Одесі, де вони можуть отримати гуманітарну, психологічну та інформаційну допомогу. Ми проводимо часто історичні лікбези, оскільки це люди покоління, яке було об’єктом жахливої пропаганди, але попри це зберегло любов до України.
До Дня української писемності - зустріч для ВПО старшого віку з українським поетом, письменником мовознавцем громадським діячем Олексою Різниковим
Вони обрали Україну, а не росію. Подолали сотні тисяч кілометрів під обстрілами, з ризиком для життя, щоб проживати свої золоті роки під українським небом. Ми маємо допомогти їм адаптуватися та пустити коріння на новому місці. Хоча більшість з них хоче повернутися додому та вірить у перемогу України.
This publication was produced with the financial support of the European Union. Its contents are the sole responsibility of EU4IM’s beneficiary LLC IA Bilyayivka.Info and do not necessarily reflect the views of the European Union. Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю ТОВ ІА "Біляївка.Інфо" і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
