Якщо ви хоча б раз у житті ремонтували взуття в селі Широка Балка на Біляївщині, то точно у майстерні цього чоловіка. Більше двадцяти років Євген Петренко реанімує всі види взуття та може з нуля пошити будь-яку модель. Заробив собі таку репутацію, що до нього їдуть навіть з Одеси. Ремесло не просте, але відповідає його характеру та фізичним здібностям. У чоловіка перша група інвалідності, і ця справа дає можливість працювати та заробляти собі на життя. А ще чоловік сам виховує двох дітей. І це не дозволяє йому падати духом, хоч, зізнається, такі періоди були. Але він каже, що Бог подарував йому життя, талант - і це треба цінувати.
Євгену Петренко 42 роки, він народився здоровою дитиною. У півтора роки добре ходив та навіть бігав. А потім перехворів на поліомієліт. Це хвороба, яка може вражати нервову систему і одним з найважчих її ускладнень є невиліковний параліч.
Батьки Євгена довго боролися за те, щоб хоча б частково повернути сину рухливість, але поставити на ноги так і не змогли. Він має інвалідність з дитинства, пересуватися може лише на милицях або у візку. Попри недугу, Євген вивчився та отримав професію.
- У звичайну школу мене не взяли, - розповідає він. - Боялися, щоб ніхто не штовхнув та не нашкодив мені ще більше, тому я навчався у спеціалізованому інтернаті в Одесі.
Знайомство з майстром, який вплинув на вибір
Після закінчення інтернату Євген вступив до Житомирського ліцею на майстра з ремонту побутової техніки. Саме там познайомився з чоботарем, до якого студенти носили лагодити своє взуття.
- Ми потоваришували, і він якось показав мені, як старі, зношені чоботи в руках майстра стають красивими. Мене цей процес заінтригував, я зрозумів, що міг би займатися цим у житті, враховуючи свої фізичні можливості.
Адже для ремонту великої побутової техніки, наприклад, пральної машинки, потрібна сила, щоб її підняти, перевернути. Інша справа взуття, тут я впораюся без допомоги. І головне - мені це заняття припало до душі, я відчув, що це моє.
Далі були курси, які Євген закінчив, щоб отримати професію майстра з ремонту взуття. Після закінчення батько облаштував йому у будинку майстерню, де він працює і сьогодні. Окрім взуття, чоловік перешиває автомобільні крісла, реставрує деталі салону.
- Адже ремонт взуття, - говорить він, - це переважно сезонна робота. Влітку хіба що звертаються щось підклеїти, а от на осінь-зиму привозять по п'ять-десять пар одразу.
У взуттєвій майстерні Євгена
Шив вручну сценічне взуття
Як майстер, він може реанімувати будь-яке взуття без проблем - поміняти подошву, усунути подряпини, оновити колір, фурнітуру тощо. Були випадки, коли зверталися, щоб перешити модель.
- У моді були черевики з гострим носком. Жінка принесла пару та попросила поміняти форму, бо вона вийшла з моди. Я їх розібрав та повністю переробив.
Не раз доводилося шити взуття з нуля: туфлі, черевики, мокасини, угги. Шив на замовлення навіть сценічне взуття для вокального колективу. Потрібно було виготовити вісім пар червоних чобітків в народному стилі.
- Дайте мені шматок шкіри, і я зроблю будь-яку викрійку та модель по вашим міркам, - говорить Євген.
Те, що чоловік знайшов своє покликання, відчувається навіть у тому, як він називає усі деталі - "подошвочка", "каблучок", "набоєчки". Каже, все намагається робити на совість і віддає замовлення лише тоді, коли сам задоволений результатом.
- Я за характером дуже вперта та прискіплива до деталей людина, до того ж Діва за гороскопом, - жартує він. - Якщо бачу десь трохи клей чи щось мені не подобається, я обов'язково перероблю.
Заміна подошви
На жаль, Євген раніше не фотографував свої роботи, а ті, що були, не збереглися, бо зламався телефон.
Професія чоботаря відходить у минуле
Євгену привозять взуття не лише з сусідніх населених пунктів, а й з Одеси. Є постійні клієнти, які вже багато років довіряють лише йому. Щоправда, каже він, зараз послуги чоботаря не такі затребувані, як раніше. Одна з причин - це якість взуття, яка сьогодні кульгає навіть у шкіряних виробах, тому люди не заморочуються з ремонтом, а йдуть купувати нове.
Однак чоловік продовжує працювати, бо у сезон все одно є робота і попит, а майстрів тепер не так багато. У професії залишилися лише одиниці, старі майстри вже не працюють, а молодь це не цікавить.
Також Євген займається перетяжкою та реставрацією автомобільних салонів. Це приносить додатковий заробіток, бо на одну пенсію з сім'єю не проживеш.
Стеля автомобіля, яку майстер буде ремонтувати
Робота Євгена - до та після
Мої діти - це найбільше щастя
Євген сам виховує двох дітей - доньку Валерію та сина Архіпа. Каже, завжди мріяв саме про двох діточок, і Бог послав йому це щастя. З дружиною вони розлучилися, а діти живуть з ним.
- Донька одразу не захотіла нікуди їхати. Вибігла з машини, сказала, що залишається з татом. А через деякий час жінка почала натякати, що і син хоче до мене. Я зібрався і поїхав за ним. Лєра вже ходила до школи, а Архіпа влаштували у садочок.
З того часу вони живуть разом та у всьому один одного підтримують. Доньці вже виповнилося 15 років, Євген називає її своєю помічницею.
- Ми все робимо разом. Можемо приготувати борщ, зліпити вареники. Вона все вміє, але і я намагаюся її не обтяжувати. У побуті мені допомога не потрібна, я абсолютно самостійний - можу сходити в магазин, зробити домашні справи. Якщо треба поїхати десь недалеко, то викликаю таксі. Донька супроводжує мене лише в Одесу, коли треба з'їздити за матеріалами. Мені не дуже зручно користуватися маршруткою, сходи високі. А з усім іншим я можу впоратися сам.
Євген та його діти
Попри непросту долю, Євген вважає себе щасливою людиною. У нього є діти, багато друзів, улюблена робота. Каже, отримує радість від спілкування і ніколи не вважав себе самотньою людиною.
- Бувають різні періоди у житті, коли опускаються руки. Але я завжди кажу собі: "Бог не дарма дав тобі життя". Я щасливий, що знайшов своє покликання і можу працювати. Не всім, хто має проблеми зі здоров'ям, це вдається. А зараз ще треба вивчити та поставити на ноги дітей, вони моє найбільше щастя і стимул не падати духом.
Добрі люди допомогли відремонтувати будинок
Якраз напередодні нашої розмови з Євгеном у його будинку замінили дах, утеплили стіни та відремонтували піч. Із цим допомогли місцеві підприємці, благодійники та Біляївська міська рада. Хтось надав матеріали, хтось - кошти та робочу силу, розповів староста села Володимир Осадчий.
Євген каже, що дуже вдячний усім за цю підтримку та допомогу. Будинок давно потребував ремонту, і власними силами вони б ніколи не впоралися.
