Кав`ярня-книгарня зараз не є чимось екзотичним в Україні. Їх багато працює у Львові, Києві та інших містах. Однак якщо говорити про книгарню-кав’ярню в Одесі на Катерининській 77, то вона унікальна тим, що свою історію почала більше 20 років тому, стала, власне, першою українською книгарнею в Одесі, клубом однодумців, де популяризували і розповсюджували українську книжку. Засновниця і власниця книгарні Галина Дольник говорить, що робити це було дуже нелегко. Бо продавати українську книгу в Одесі – це не бізнес, а мистецтво, якому вона продовжує служити і нині.
Життя в одеській еміграції
Галина Дольник родом з Галичини. До Одеси її привели сімейні обставини. Сама вона жартує, що стала "декабристкою".
- Я закінчила Українську академію друкарства у Льовові. Це були радянські часи, мене направили до Південноукраїнської атомної станції, що на Миколаївщині, - розповідає вона. - Там я організувала друкарню. А згодом вийшла заміж. Чоловік не захотів переїжджати до Львова, і ми поїхали жити до Одеси, до його родичів. Це були 90-ті роки.
Галина згадує, що Одеса зустріла її не дуже привітно. Був довгий період, коли щодня хотіла сісти на потяг і виїхати до Львова. Своїм близьким вона казала, що живе в одеській еміграції.
- Усі звертали увагу на мою українську, ніби я звідкись впала. Тим більше, що я розмовляю західноукраїнською. Знаєте, якщо людина ромської національності йде і розмовляє ромською, то ніхто не звертає уваги. А як хтось українською говорить в Одесі, питають: звідки ти приїхала. Зараз, може, більшість вже знає, тому менше запитують, та й україномовних жителів в Одесі значно більше стало, - говорить Галина.
- Потім прийшла одна пара одеситів і почали говорити, мовляв, що ви тут нам про українське розповідаєте.
Я їм кажу: слухайте, якщо ви є толерантними і любите всіх, то ви, мабуть, маєте і українську любити, хоча я не вважаю, що Одеса не українське місто.
Так вже сталося, що до Одеси приїжджали і тут залишалися люди з різних куточків СРСР, зокрема і росії. Вони не мали коріння одеського. Дід мого чоловіка, військовий, так і казав - нам Одесу дали. Так утворилися цілі мікрорайони багатоповерхівок, де селились усі ті, кого сюди присилали. Більшість з них не розуміли дух цього міста і самі собі щось помилково утверджували, виховуючи в такому дусі своїх дітей і цілі покоління. Але Одеса – це не лише про контрабанду, бандитів, тьотю Соню, бички і Привоз. Є інша – українська, культурна та інтелектуальна Одеса.
Проживши 30 років в місті, Галина й досі не називає себе одеситкою, бо не вважає, що це особливість, якої треба прагнути. Їй більше подобаються простори і великі міста, як Київ. А Одеса, то просто не зовсім її місто, хоч за ці роки воно також вже зайняло певну частину її серця.
Щоб почуватися українкою, я створила своє середовище
Пані Галина говорить, що багато років тому, щоб почуватися комфортно, вона створила свою бульбашку - своє українське середовище в Одесі, в якому і жила всі ці роки.
Розпочалось все з бібліотеки імені Івана та Юрія Лип, куди вона прийшла працювати завідувачкою читацької зали.
- Я книгоманка, з дитинства любила читати книжки. Робота мені підходила, бо була поруч з моїм будинком, працювати треба було лише пів дня. Ну і потрібна була жінка, яка розмовляє саме українською. Тоді, працюючи у бібліотеці, я і відчула величезний дефіцит української книжки.
У книгарні-кав'ярні в Одесі на Катерининській 77
Згодом Галина заснувала свій власний проєкт, створила благодійний фонд Юрія та Івана Лип, який займався популяризацією української книги. А у 1999 році на Троїцькій відкрила відділ української книги у магазині передплатних видань.
- Це був відділ у забутому богом магазині. Підказав мені це місце один одеський єврей Данило Шаць, він був дуже проукраїнський. Пам’ятаю і першого свого клієнта, пан Іван, неймовірна людина, знавець п’яти мов, працював на пошті.
Через деякий час Галина зрозуміла, що більше не хоче працювати на магазин і вирішила розпочати власну справу. Взяла в оренду приміщення і відкрила перший в Одесі магазин української книги. Він також знаходився на Троїцькій.
- Це був не стільки магазин, скільки клуб однодумців, де ми проводили різні літературні зустрічі, культурні заходи. Туди навіть якось завітав Андрухович. Ми взагалі багатьох українських авторів привозили. Життя було насиченим, хоч магазин практично виживав, а я все вірила і чекала, що ось-ось, і одесити зрозуміють, що таке українська книжка.
Книгарня-кав’ярня – ідея не нова
У 2011 році знайома Галини, постійна клієнтка магазину запропонувала розміститися в неї, на вулиці Катерининській в центрі Одеси. Тоді вже Галина виношувала ідею з відкриттям саме книгарні-кав’ярні.
У книгарні-кав'ярні в Одесі на Катерининській 77
- Я нічого не видумувала, ідея ця не нова. Такий перший заклад з’явився у Львові, це польський проєкт. Я бачила, як то люди роблять, і теж вирішила спробувати, - пояснює власниця кав'ярні-книгарні. - Зараз час такий, що книгарня має бути не сама по собі, а модифікована. Люди можуть випити запашної кави, обрати, почитати і придбати книжки, поспілкуватися. І це цікаво. В такому форматі ми працюємо тут на Катерининській вже 13 років.
У книгарні-кав'ярні в Одесі на Катерининській 77
Зараз пані Галину знають майже усі видавництва країни, а її кав’ярня-книгарня стала своєрідним брендом, найбільшою в Одесі з асортиментом україномовних видань.
- У нас дехто любить робити бізнес по-українськи: наприклад, відкрити заклад з такою ж назвою – книгарня-кав’ярня, та ще й на тій самій вулиці, - говорить пані Галина. - І навіть не запросити на відкриття. Але ми не журимося. Бо знаємо свою унікальність. Ми не моно книгарня, у нас представлені більше 50 видавництв, раніше було взагалі 150. Ми робимо все, щоб українська книга була доступна читачам і не втрачаємо своїх відвідувачів, хоч є вже багато українських книгарень. Деякі клієнти так і говорять: не хвилюйтесь, ми все одно до вас будемо приходити.
Батьки приходять: дитина не розмовляє, мама у розпачі, і тут вже доводиться виступати не лише порадником книги, яка може допомогти, а і психологом.
Загалом тема з дитячою книгою, за словами пані Галини, зараз дуже актуальна. На її думку, просто треба знайти правильну книжку для дитини, яка її зацікавить. Адже книги є на всякий характер і темперамент: фентезі, хорор, комікси, пригоди, історичні романи, класика. Тоді дитина зрозуміє, що текст – це класно і цікаво і буде хотіти читати. А от змушувати не варто.
У книгарні-кав'ярні в Одесі на Катерининській 77
- Пам’ятаю, як була на зустрічі з Павлом Загребельним. І якась вчителька запитала в нього, яку б свою книжку він міг порекомендувати прочитати учням. А він відповів – ніякої. Каже: оце моє «Диво», як подумаю, що дитина мусить прочитати усі ті 500 сторінок, то мені самому погано стає. Тобто це про те, що людина приходить до читання сама, з часом, усвідомлено.
Інтерес до української літератури виріс фантастично
Пані Галина говорить, що перша хвиля інтересу до української культури, історії відбулася у містян у 2014 році, після Революції гідності. Почало більше приходити людей і запитувати українську літературу. А зараз, під час повномасштабної війни цей інтерес виріс просто фантастично.
- Люди бачили, що окупанти в першу чергу палили українські книжки. Деякі люди виїхали за кордон і там зрозуміли, що вони українці. Тепер більшість хочуть купувати лише українські книжки своїм дітям. Можливо, самі вони російськомовні, але вже розуміють, чому діти мають знати і розмовляти українською.
У книгарні-кав'ярні в Одесі на Катерининській 77
Коли розпочалася війна, пані Галина нікуди не виждала з Одеси. Хоч у родини є батьківський будинок в Карпатах. Вони надали його переселенцям, які там живуть і зараз.
Книгарня деякий час не працювала, бо ніхто не знав, що буде далі.
- Ми ходили з чоловіком у військкомат, нас не взяли, порадили йти у поміч "Пісочниці". Тобто допомагати насипати у мішки пісок, які потрібні для оборони міста. Так і зробили. Незвично було бачити, скільки, виявляється, в Одесі українських патріотів. Загалом там у пісочниці одна молодь була, ми з чоловіком були чи не найстарші.
Але люди почали просити відкрити магазин, і 5 квітня 2022 він знову запрацював.
Серед відвідувачів, каже пані Галина, було багато переселенців з Херсона, Миколаєва. Почали приходити військові, просили поради щодо книжок.
- Багато є книжок з історії війни, психології бою тощо, але вони хотіли чтиво, яке відволікатиме. Щось з історії. Наприклад, за Івана Сірка дізнатися більше або за якусь постать, на честь якої названа їх бригада чи підрозділ.
Люди стали токсичні до всього російського
За словами пані Галини, попиту на російськомовну книжку зараз практично немає. Якщо, наприклад, раніше казали: ой ні, ми детективи українською не хочемо. То тепер спокійно беруть і читають тільки українською. Люди стали токсичні до всього російського.
- Є детективи Олександра Волкова, якого я всім рекомендую. Один клієнт сказав, шо то не книги, а суцільна екранізація, наскільки захоплює. А автор, до речі, працює хірургом у Тернополі. Українські письменники - вони такі, це часто не лише письменники. Вони мають іншу освіту. І це теж унікальність.
У книгарні-кав'ярні в Одесі на Катерининській 77
Зараз, за словами власниці книгарні, відвідувачі здебільшого цікавляться сучасними авторами, публіцистикою, художньою літературою, психологією, більше почали запитувати поезію. Також є запит на дитячі книги.
Щодо клубного життя книгарні, то зараз зустрічі, презентації книг від авторів проводять дуже рідко і камерно.
- Зараз для цього з’явилися інші гарні майданчики, які адмініструють гарні люди. Вони роблять те, що я робила 20 років тому, коли запрошувала авторів з презентаціями, виступами. Зустрічала на вокзалі, пригощала, приймала, селила, хотіла, щоб вони запам’ятали Одесу гостинною. Їх були десятки. В цьому – так, я була першопрохідником. Але зараз цим є кому займатися, і я цьому радію.
Коли з’явилося кіно, театр не зник
Пані Галина переконана, що книга буде існувати завжди, навіть поруч з комп’ютерами та високими технологіями. Одне іншому не стане на заваді.
- Коли з’явилося кіно, театр не зник. Він живе і досі. Все залежить від людини. Я за паперову книжку, але якщо електронна, то теж добре. Люди починають читати електронні, зацікавлюються текстом і приходять за паперовою. Проблема в тому, що паперова книжка стає дорожча, і в тому, що у нас мало українських текстів - сучасних та глибоких.
В Україні, на жаль, не вкладають кошти в книжковий бізнес. На нього останні 50 років агресивно впливав великий російський книжковий ринок. Але ми маємо рівнятися на Польщу, Словаччину, Чехію. Ці країни приклад для наслідування щодо книжкового ринку. У нас зараз на одну людину в Україні припадає 0,3 книжки, а у Польщі, наприклад, - три.
У книгарні-кав'ярні в Одесі на Катерининській 77
Кожному українцю пані Галина радить прочитати книгу «Брама Європи» – це книга про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України. Вона допоможе зрозуміти наше сьогодення. Варті уваги сучасні автори, що на слуху: Марія Матіос, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Юрій Андрухович. Треба перечитати і класиків – Ліну Костенко, і особливо літературу 20-30 років.
Вони це зробили
Відкриття в Одесі першої української книгарні письменник Іван Козленко назвав "спробою вторгнення української культури в "святая святих" одеського символічного космосу". Зараз пані Галина вважає, що ця спроба була вдалою.
- Якби я знала, що мене чекає такий важкий шлях, то, можливо, і не починала б його. А зайнялась краще б екопросвітництвом, соціальною роботою. Якщо ж говорити про кар’єру, то вона в мене вийшла горизонтальна. Бізнесвумен я не стала, правда, і не дуже хотіла. Мріяла про масштаби, але вдалося відкрити мікрокнигарню. Разом з тим, основної мети я досягла – створила україномовне середовище і українська книга посіла своє місце в Одесі.
Щодо цього члени Всесвітнього клубу одеситів, які шанобливо до мене ставляться, констатували: "Надо же, они это сделали".
Тішить, що більшість одеситів, особливо за останній рік, відчули свою українську ідентичність. Жаль лиш, що ціна такого переосмислення дуже висока і коштує тисяч життів.
