Кожна людина, у різному віці може знайти себе, - переконана наша героїня Катерина Чернега. Для цього потрібні лише бажання і сили. Ще років 15 тому вона і не думала, що повернеться до своєї першої спеціальності, за якою працювала ще у дівоцтві. Так само не уявляла, що на пенсії відкриє в собі інші таланти і почне займатися тим, що зараз приносить і задоволення, і невеликий дохід до пенсії.
Багатий досвід і повернення до професії
Катерина родом з Троїцького. Закінчила Одеський технікум громадського харчування за фахом адміністратор ресторанного бізнесу. За фахом пів року працювала у Тернополі, це було направлення після навчання.
- А потім – кохання, вийшла заміж і так приїхала до Біляївки, - згадує Катерина. - У місті вже тоді був ресторан «Дністер», і мені пропонували там роботу. Але у чоловіка були свої стереотипи щодо ресторанів, тому після заміжжя за фахом я не працювала.
Разом з тим є у жінки досвід роботи за іншими спеціальностями, продавчині, працювала і на заправці. Але бажання повернутися до першої професії ніколи не полишало.
- Це був 2009 рік. Якось я побачила, що гостьовий дім «Лагуна» дав оголошення, що шукає адміністратора. В мені тоді щось аж йойкнуло. І я пішла на співбесіду. Зізнатися, не дуже вірила, що мене візьмуть. Бо претендентів дійсно було багато. А мені 50 років, чи захочуть вони такого працівника?
Але через кілька днів Катерині зателефонували і сказали приходити на стажування. Так почався новий період її професійної діяльності.
Через рік її перевели до іншого гостьового будинку "Саф'яни". Там працювати було складніше, бо більший комплекс, більше обов’язків, але і цікавіше.
- Коли ми організовували банкети, то продумували меню, подачу блюд, декорації, щоб все було естетично і красиво, і це все мене так захоплювало. Я розуміла, що була у своїй стихії, - говорить жінка. - Але через п’ять років я важко захворіла. Потім був період реабілітації. Все це я подолала. І знову хотілося йти працювати. А потім були такі моменти, коли розуміла, добре, що не пішла. Адже сил ще не вистачало.
Однак просто так сидіти вдома Катерина не могла. Вона все одно хотіла чимось займатися. Саме в той час і народилася ідея робити незвичайні кольорові пельмені. Але про це розповімо трішки згодом.
Через деякий час Катерині запропонували стати адміністратором готелю "Спутник". Там вона працювала до 24 лютого 2022 року.
- Почалася повномасштабна війна, і діти наполягли, щоб я виїхала з ними за кордон. Так, війна зірвала мене з дому, з роботи. Але я протрималася на чужині п’ять місяців. Все було добре, але просто дуже хотілося повернутися до свого дому, свого звичного життя і занять.
Після хвороби відкрила нові таланти
За словами Катерини, зміни, трансформація в ній відбулися після хвороби.
- Моя подруга говорить: ти прийшла з того світу, і в тобі відкрилися таланти. Я дійсно почала робити те, чого раніше не робила. Все було пов’язано з творчістю. В’язала дітям ляльки, з монет майструвала різні вироби, займалася де купажем пляшок, навіть малювала.
Щоб у Катерини була можливість черпати творчі ідеї, діти показали їй платформу Pinterest. І саме там вона вперше побачила кольорові вареники. З цього все і почалося.
- Я раніше робила пельмені, вареники, але дуже рідко. Але ці були такі незвичайні, переважно, це азіатська кухня, і так мене вони зацікавили, що я вирішила також їх зробити.
У однієї української фудблогерки, яка живе у В’єтнамі, Катерина підгледіла ідею робити вареники на заварному тісті. Скуштувала, порівняла його з класичним і зрозуміла, що це знахідка. Далі почалися експерименти. За основу вона брала рецепт блогерки, але вже додавала щось своє.
Щоб тісто виходило кольорове, у нього вона додає соки овочів: синьої капусти, буряка, моркви, петрушки, куркуми. Але на одній кольоровості жінка не зупинилася. Вона почала вигадувати різні форми для пельменей і вареників, а також експерментувала з начінками.
- Треба сказати, що не одразу все виходило, було багато пошуків. Але зараз, як кажуть, око та рука набиті, - пояснює вона. - В мене була мета зробити так, щоб і в готовому вигляді пельмені, вареники зберігали колір, форму. Тут довелося трішки попрацювати. Наприклад, тепер я знаю, щоб підсилити колір буряка, до нього треба додати сік вишні чи винограду. Блакитний колір можна отримати з синьої капусти з додаванням соди. Отака хімія виходить.
Катерина створювала пельмені та вареники у формі морковок, цукерок, птахів, тюльпанів, інших квітів. У начинку до фаршу додавала овочі: капусту, перець, моркву і навіть гарбуз. Або були навіть пельмені з рибною начінкою та ще й у формі риб.
- З класикою так не виходить, не надихає. А коли кольорові ліплю, фантазія розігрується, і починаю видумувати. Виходить ціла аплікація, це кропіткий і творчий процес, - ділиться майстриня.
- На цікаві форми мене надихнули знайомі, які просили зробити щось цікаве для дітей. Так з’явилась дитяча серія кольорових пельменів і вареників. Або надихає пора року. Прийшла весна, і хотілося чогось дуже гарного - з’явилась весняна тематика з квітами.
Пельмешки від Катюші
Спочатку Катерина радувала своїми кулінарними винаходами свою родину, а потім діти підказали їй, що це може бути цікавим й іншим. Адже вони незвичайні.
- Якось діти приїхали у гості і сказали: так, мамо, давай. Ми зараз групу створимо, логотип придумаємо - пельмешки від Катюші. Допоможемо розпочати тобі свою маленьку справу. Буде тобі невелике доповнення до пенсії. І все закрутилося. І хоч зараз досвід показує, що більше воліють люди до класики, є й ті, хто оцінив і мої арт пельмені та вареники. Так, це більше ресторанна естетика, яку я так люблю.
Катерина говорить, що не переслідує мету зробити цю справу масштабною. Адже тоді вона переросте у рутину і не приноситиме їй такого задоволення. До того ж, ця справа потребує значних сил.
А в такому об'ємі, коли є певне коло замовників, вона може планувати свій графік, в якому залишається місце і для улюбленого заняття, і для родини, і для себе.
- Не варто боятися щось розпочати нове. Адже у кожної людини є свої таланти, і часто значна частина з них нереалізовані. Хтось в’яже, хтось вишиває, хтось готує солодощі, хтось щось майструє. Треба діяти, а не шукати відмовки, чому не вийде. І тоді не буде часу сумувати чи думати про погане. Творці свого життя ми самі, - наголошує наша героїня.
