Тамара Литвиненко з Біляївки любить та займається квітами усе своє життя. Містяни знають її за незвичним триколісним велосипедом, на якому вона перевозить свій тендітний товар на базар. Красиві квіти і ексклюзивний траспорт стали її візитною карткою. Але в розмові з Біляївка.City ми відкрили для себе іншу пані Тамару - художницю, майстриню, декораторку та неймовірно творчу людину.
А починалося все з квітів
Свою Любов до квітів пані Тамара жартома називає невиліковною хворобою. Квіткоманія захопила її ще в дитинстві. До шести років вони з батьками жили в Маяках. Їх будинок знаходився на схилі, а звідти відкривався красивий краєвид на квіти.
- Я бігала туди маленькою їх збирати. Приносила букетики додому і розкладала їх в різні скляночки. Бабусі це подобалося, казала мені – став-став. Любила милуватися квітами біля маминої роботи. Вона працювала на пошті в мікрорайоні станції Дністер. І біля неї там на клумбах завжди росли однорічники. Мама збирала насіння і сіяла, і з тих квітів в мене все почалося.
Тамара Литвиненко у своєму саду
Після школи пані Тамара планувала вивчитись на квітникаря, але потрібно було їхати в Київ або Сімферополь. Говорить, була юною та побоялася, що це дуже далеко від дому. Вибір професії визначило ще одне захоплення. З дитинства пані Тамара мала хист до малювання, тож вступила на художньо-графічний факультет Одеського педінституту. Також вивчилась на філолога німецької мови, але працювати пішла саме за першою спеціальністю, більш творчою.
- Майже десять років я викладала малювання та креслення у Біляївській першій школі. Мені дуже подобалося працювати з дітьми, розкривати їх таланти. У школі я додатково відкрила свою образотворчу студію. Привезла різні фігури з каолінової глини, щоб діти вчились малювати з натури. Працювали лише олівцями та фарбою, жодних фломастерів. Також ліпили різні глечики, новорічні маски, а потім розмальовували їх. Гурток був факультативним, тобто його відвідували за бажанням у вільний час. В студії займалось багато талановитих дітей. Серед них - Наталія Троян, Олександр Коваленко, Геннадій Кім, Оксана Озерна, Федір Топов. Щаслива, що серед них є ті, які обрали мистецтво у якості професії.
Допомагала дітям знайти свою професію
Пані Тамара переконана, що всі діти від народження мають певні здібності, тому її завдання, як вчителя, полягало в тому, щоб їх розпізнати та направити у потрібне русло. Так, після заміжжя та народження дітей доля привела жінку у центр профорієнтації. Це була одна людина на весь Біляївський район. Пані Тамара їздила по школах, проводила тести у випускних класах, щоб зорієнтувати дітей, який тип професії їм більше підходить.
- Осередок центру знаходився в Одесі, там була дуже сильна школа психології, і я з головою поринула в цю сферу. До нас приїжджали викладачі з усього Союзу. Читали лекції, вчили працювати з тестами на профорієнтацію. А ми вже на цьому досвіді допомагали випускникам оцінити власні здібності, інтереси та обрати майбутній фах. Згодом я перейшла у центр зайнятості, там вже працювала з дорослими людьми, які шукали роботу або хотіли здобути іншу освіту, а їх в цьому орієнтувала.
Як захоплення стало справою життя
Але настали непрості часи, і пані Тамарі самій довелося перекваліфіковуватись. Діти виросли, зарплати затримували, а їх треба було вчити. Тоді вони з чоловіком змайстрували великі теплиці, щоб вирощувати квіти на продаж. Так квітникарство стало для жінки не просто захопленням, а справою усього її життя.
- Як і всі тоді, ми починали з Привозу. Зізнатися, спочатку було соромно стояти і продавати. Але там я побачила людей різних професій, яких життя змусило вийти на базар. Вчитель математики розвозив чай-каву, поруч зі мною на перекупці стояли викладачі консерваторії. Ми в теплицях вирощували тюльпани, фрезії, альстромерії, крокуси, гіацинти. Вщент заповнювали бус квітами та їхали продавати.
Разом з тим, згадує жінка, вона знаходила час і для творчості. Якраз тоді пані Тамарі запропонували роботу художника-оформлювача сцени у Біляївському районному будинку культури. Вона створювала декорації для різних свят, допомагала зі сценаріями, писала вірші та навіть виступала на сцені. А одного разу взяла шефство над командою КВК станції Дністер, і вони здобули перше місце.
- В мене з цієї роботою пов’язані особливі спогади та емоції. Вдома чоловік облаштував мені простір для творчості – здоровенний круглий стіл та велику лампу, щоб я могла малювати та створювати декорації. Я відключалась та поринала у творчість.
Квіти - це моя стихія
Професійно пані Тамара займається квітами вже понад 20 років, п’ять з них – продає їх на базарі у Біляївці. Але зізнається, що ніколи не ставилася до цієї справи, як до бізнесу, бо квіти – це її стихія, яка приносить їй та людям радість.
- Я люблю квіти, тому що з ними простіше, ніж з людьми. Вони ніколи тебе не скривдять, а за любов та турботу віддячать сповна. За роки у цій сфері я маю великий багаж знань, знаю всю технологію від посадки до вирощування. Покупців теж своїх завжди консультую, даю поради, як доглядати за саджанцями, щоб мати красивий та квітучий сад.
Сьогодні важко перелічити всі назви квітів, які ростуть у пані Тамари в теплицях та на квітниках.
- Зараз я вирощую все підряд – квіти, кущі, декоративні рослини, багаторічники. Дуже люблю тюльпани, гортензії, півонії. А зараз ще й продаю хвою. Мені її присилають з Трускавця люди, які займаються цим багато років. До речі, на хвойні рослини зараз попит. Він з’явився після того, як люди побували за кордоном, побачили, як там впорядковують зелену зону. І захотіли щось подібне відтворити на своїх присадибних ділянках.
Триколісний велосипед Тамари Литвиненко знають усі біляївці
Історія велосипеда, який став візитною карткою
У Біляївці Тамару Литвиненко знають не лише як талановиту квітникарку, а й власницю чудо-велосипеда. Він незвичний своєю конструкцією – триколісний з великим, містким багажником. Саме на ньому пані Тамара перевозить свої квіти на базар. Змайстрував цей велосипед її чоловік близько п’ятнадцяти років тому.
- В нас була машина, але чоловік їздив на ній рибалити, а мене потрібно було вивозити на базар у Біляївку. Спочатку він приробив причеп до двоколісного велосипеда, але він був незручним. Тоді вони разом з зятем поїхали в Одесу на авторинок, подивитися на 3-колісні китайські велосипеди. Перший варіант виявився невдалим, і він його переробив. Потім покликав мене і каже – сідай та їдь. В мене спочатку не виходило, просто катастрофа якась. Потім зрозуміла, що треба керувати і велосипедом, і тілом. А тепер я на ньому ганяю.
Три роки тому зять пані Тамари придбав на велосипед електричне колесо з акумулятором. Рухатися на ньому стало ще зручніше та швидше. Сусід жінки та її однокласник – Микола Кіріченко так надихнувся велосипедом, що став робити подібні. Адже, як виявилося, мати такий велосипед у Біляївці – це дуже зручно.
Лікується від війни квітами та творчістю
Коли почалася війна, у пані Тамари в теплицях якраз визріли усі тюльпани. Але жінка взяла паузу, наважилась вийти на базар лише напередодні 8-го березня, бо стало шкода квітів, які б просто загинули.
- Мені спочатку так було соромно продавати. А потім стоїш, спостерігаєш за людьми, їм страшно, що війна, а квіти все одно купують. І думаєш собі, слава Богу, нехай себе чимось займають.
Пані Тамара теж знайшла для себе спосіб відволікатися від тривожних новин. Під час війни вона почала шити м’які іграшки-сувеніри – мішечки щастя, скандинавських гномів, домов’ят. А зараз має задум поповнити свою колекцію патріотичними котиками, які стали символом незламності Одеси.
Роботи Тамари Литвиненко
Квіти, творчість та любов до своєї землі - ось рецепт незламності від біляївчанки Тамари Литвиненко.
