Сім місяців Миколаїв обороняється від російських окупантів. Прифронтове місто стало тією психологічною й фізичною межею, яке дає Одещині відчуття відносної безпеки. Без Одеси Україна втратить вихід до моря, а Миколаїв — це "ворота" до Одеси. Через це місто живе під постійними артилерійськими та ракетними обстрілами. Але якщо зазирнути в історію Миколаєва, то виявиться, що ймовірність військових дій на цих теренах припускали давно. Це підтверджують розкопки, завдяки яким археологи виявили на території Миколаєва древнє місто із залишками оборонних споруд. Що це було за місто, та як в сучасних умовах Миколаїв виконує функції форпосту та тримає південь України – у матеріалі Біляївка.City.
Миколаїв до війни - це промислове місто з великою кількістю заводів. Його населення становило майже пів мільйона людей. Наразі залишилося близько третини. З перших днів війни він став прифронтовим і вже 7 місяців стоїть фортецею на захисті Півдня. Тут служать одні з кращих військових бригад України. Миколаївська 36-та бригада захищала Маріуполь, 79-та окрема десантно-штурмова була однією з тих, яка стала на захист міста.
Оборона Миколаєва: як це було
Військові експерти називають Миколаїв південним форпостом фронту. У перші дні війни місто не здалося і прийняло на себе дуже важкі бої. У планах росії було оточити Миколаїв і влаштувати блокаду українським військовим. Про це розповів генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко, який тоді керував обороною і зараз повернувся до своїх обов’язків.
- Миколаїв, загалом, "брали" за планом Маріуполя: оточити, витіснити всі війська у центр міста на якийсь об’єкт, завод, відрізати світло, воду і просто маринувати нас, поки не закінчаться боєприпаси, їжа, вода.
Окупантів вдалося зупинити на підходах до міста. Під час битви під Миколаєвом частина ворожої колони вирушила до Вознесенська, щоб обійти обласний центр і направити війська до Південноукраїнської АЕС і на Одесу. Також росіяни почали форсувати річку Південний Буг, щоб спробувати взяти Миколаїв в кільце. Але Миколаївщина виявилася не по зубам окупантам.
Під Вознесенськом росіяни зазнали поразки. Форсувати Буг їм також не вдалося. ЗСУ оперативно відпрацювали по ворожій переправі і техніці, що не дало їм перейти річку. Провальною виявилася спроба висадити під Коблевом морський та повітряний десант. Тоді росіяни втратили 25 своїх військових. Зазнавши поразки на усіх позиціях, ворог відступив у бік Херсонської області. Але частина Миколаївщини, а саме - Снігурівка і села навколо неї, і досі залишаються в окупації.
Попри те, що Миколаїв зруйнував плани росіян на швидкий прорив, у прифронтове місто та околиці ледь не щодня летять ракети та снаряди. Найбільше дістається селам поблизу лінії розмежування. За масштабом руйнувань і кількістю обстрілів Миколаївщина займає третє місто після Донецької та Луганської. З 24 лютого росіяни знищили повністю або частково пошкодили 6536 житлових будинків, 332 навчальних заклади (серед них – три університети), 149 закладів культури, 122 промислових підприємств, 67 медзакладів, 1572 об’єкта життєзабезпечення. З середини квітня місто живе без централізованої подачі питної води, росіяни пошкодили водогін, звідки Миколаїв отримував питну воду. Більшість водогону перебуває на окупованій території, тому відремонтувати його неможливо
Росіяни обстрілюють місто крилатими ракетами, касетними снарядами, атакують реактивною артилерією і навіть застосували протиповітряні ракети С-300. Станом на серпень на Миколаївщині від початку повномасштабної війни загинули 403 людини, ще понад тисяча отримали поранення. Наймасованіший удар по місту окупанти завдали в ніч на 31 липня, тоді прилетіло близько 40 ракет. Це був найсильніший обстріл за весь час війни.
Кінбурнська трагедія
Разом з мирним населенням та цивільною інфраструктурою, росіяни знищують природу Миколаївщини. У складному становищі опинився унікальний заповідник - Кінбурнська коса. Через близькість до лінії фронту окупанти регулярно стягують туди зброю і ведуть вогонь по Очакову.
Заповідник - Кінбурнська косаФото: khers-on.com
Під колесами важкої техніки гинуть десятки рідкісних рослин та тварин. Внаслідок обстрілів на косі виникають масштабні пожежі. Ліс навколо трьох сіл – Покровки, Василівки та Покровських хуторів - повністю вигорів. Полум’я також знищило 1600 гектарів соснового лісу. На межі виживання знаходиться стародавній ліс "Волижин" – один з найбільших лісових масивів у пониззі Дніпра, який зберігся у своєму первозданному вигляді. Особливістю цього лісу також є джерела, які не замерзають навіть взимку, а ще там росте найстаріше дерево Миколаївщини – дуб, якому 600-700 років.
Пожежі в заповідникуФото: mykolaiv.name
Увесь цей час мешканці Кінбурнської коси разом з працівниками лісництва рятують заповідник своїми силами. Адже ця територія опинилася у повній блокаді і під постійним вогнем окупантів. Для екологічної системи ці наслідки - незворотні.
Місто, яке споконвіків виконувало функції форпосту
Номінальний вік Миколаєва - 233 роки. Чому номінальний, тому що перші поселення на берегах Південного Бугу з’явилися набагато раніше. Про це свідчать розкопки городища "Дикий сад" у середмісті Миколаєва. Саме там археологи виявили залишки великого міста-порту, старшого за Рим на 700 років. Це поселення стародавніх кіммерійців, датується 1300–900 роками до нашої ери. Тобто за часом воно було "свідком" загибелі Трої.
Окрім античних артефактів, археологи розкопали там рештки захисних цитаделей та оборонні споруди. А це свідчить про те, що вже на той момент територія Миколаєва виконувала функцію форпосту як у випадку нападу з моря, так і з суші. Вчені стверджують, що аналогів цим спорудам доби пізньої бронзи в Причорномор’ї немає.
А як же міф про дике поле?
Разом з тим радянська влада та росія роками спотворювала історію Миколаєва.
- У школі ми чули примітивну версію: було дике поле, прийшли російські солдати на чолі з Потьомкіним, пригнали з Херсонської губернії жінок, дали годину на знайомство, потім одружили всіх солдатів та збудували судноверф — ось так виник Миколаїв, - згадує історик Вадим Юрлов.
Він переконаний, що треба спиратися на інший відомий факт, щоб зрозуміти шлях розвитку цих земель. У Середньовіччя, у 1399 році князь Вітовт побудував тут Вітовську фортецю. Вона була надзвичайно важливим форпостом Великого князівства Литовського. Поступово Вітовка переросла у Богоявленськ, наразі топонім відповідає місцевості у Корабельному районі Миколаєва.
У Богоявленську був монастир, який у 1829 році намагалися перетворити на Олександро-Богоявленську лавру: він налічував у приході до п’яти тисяч селян, а це дуже багато для монастиря. Отже, вважає Юрлов, допускати ідею про "дике поле" досить важко.
Історик також нагадує про збережене в архівах листування між Потьомкіним і Катериною II. Коли Потьомкін йшов на Крим, він зупинився, не доходячи до Миколаєва двадцять верст, — його наздогнав верстовий із Петербурга з тривожним листом. Сенат не виділив бюджет на війну з турками, проте знайшов гроші на будівництво верфі.
Потьомкін у відповідь на це писав Катерині: "Зимувати ми будемо в гирлі Буга та Інгула, тут величезна кількість сіл та фермерських господарств. Наших п’ятнадцять тисяч військових легко і без бунту місцеві селяни зможуть поселити в себе".
Наскільки це відбулося "легко і без бунту", зараз сказати важко, але п’ятнадцятитисячне військо дійсно змогли розмістити, що непогано демонструє розвиненість та масштаб поселень. Через унікальні родючі землі й близькість моря життя на цих теренах було досить комфортним й забезпеченим в усі часи, а не після приходу росіян.
Сьогодні Миколаєву та його мешканцям доводиться платити дуже високу ціну за оборону Півдня. Російські виродки рівняють місто з землею, бо провалили намір його захопити. Попри це, Миколаїв мужньо став на захист себе і всієї України.
