Офіцер Військово-морських сил України Ігор Бедзай загинув під час виконання бойового завдання в небі над Одещиною. Посмертно був удостоєний звання "Національна легенда України", але нею він став ще за життя. Навесні 2014 командир організував блискучу операцію та на очах окупантів переправив літаки і гелікоптери з Криму на материкову частину України. Фактично його бригада стала єдиним підрозділом Збройних сил, яка зуміла вивести з окупованого півострова свою бойову техніку. Завдяки героїзму Ігоря Бедзая Україна зберегла морську авіацію, а сам командир – честь і вірність військовій присязі.
Ігор Бедзай народився у Миколаєві в родині залізничника, але завжди мріяв про небо. Закінчив вище військове авіаційне училище. За розподілом був направлений в авіаційний полк в Очакові. У 2004 році його перевели до 10-ї морської авіаційної бригади, яка базувалася у Новофедорівці, в Криму.
Як командир рятував авіацію від окупантів
У березні 2014 року, коли півострів окупували російські військові, Ігор Бедзай виконував обов’язки командира бригади. Володимир Хоменко, якого він заміняв, тяжко хворів і помер на початку березня. Оскільки аеродром у Новофедорівці мав стратегічне значення, так звані "зелені чоловічки" з’явились там майже одразу.
Окупанти очікували взяти військове містечко без штурму та опору. Але у Новофедорівці все сталося інакше, ніж в інших частинах.
- У мене одразу виникла думка, що техніку, яка на ходу, треба переправити на материк. Зібрали екіпажі, поставили завдання: "Перелітатимемо. Дата і час уточнимо пізніше", - згадував полковник.
Ігор Бедзай у Криму, 2014 рік
Керівництво в Києві та Севастополі не давали чітких вказівок, як діяти. Або відповідали нейтрально: на провокації не піддаватися. З іншого боку – окупанти. Вони тиснули та вимагали здатися, як це зробили інші, або візьмуть штурмом.
В цих непростих умовах командиру довелося приймати рішення самостійно. Бентежив лише один момент – страх за життя особового складу. Адже літаки та гелікоптери могли збити або росіяни, або українська протиповітряна оборона на материковій частині України. Але командиру зателефонували з Генерального штабу і запевнили, що ППО їх не чіпатиме.
Тоді прийняли рішення підготувати екіпажі та літальні апарати до перебазування. З того що особовий склад готується до вивезення техніки, таємниці не робили. Проте точного часу початку здійснення операції ніхто не знав. Усе залежало від погодних умов. Коли вони стали сприятливими, Ігор Бедзай віддав наказ підняти авіаційну техніку з півострову та в режимі радіомовчання передислокувати її на аеродром Миколаєва.
Це стало справжнім шоком для російського військового керівництва. В них з-під носу вийшли українські літаки та гелікоптери.
- Зізнаюся, боявся, щоб авіація не піднялася на перехоплення. Але у нейтральних водах перехоплювати ні в кого немає права, - розповідав офіцер.
Українські льотчики летіли дуже низько, щоб у росіян не було можливості їх виявити та перехопити. Адже на той час радіопростір вже контролювався російськими військовими. Пілоти дотримувалися режиму радіомовчання, по ним могли відкрити вогонь на ураження. Переліт ускладнився ще й різкою зміною погоди.
- На Миколаїв винесло туман. Постав вибір – сідати чи повертатися. Але екіпаж був достатньо підготовлений, щоб виконати посадку навіть в таких умовах. І ми вирішили не відступати.
Аеродром "Кульбакіно" в Миколаєві прийняв екіпаж Бедзая у повній бойовій готовності. Там знали, що візит команди з Криму можливий, але певні сумніви все ж були.
- Ми нікому не казали відкритим текстом, що прилетимо. Але натяками довели інформацію до місцевих командирів. Водночас ніхто не міг сказати, коли це відбудеться. Тому у них не було впевненості, що це саме ми здійснили посадку. Лише після того, як нас розпізнали як своїх, почалися обійми, вітання.
У той час частина особового складу продовжила перебувати в заблокованій військовій частині. 6 квітня біля КПП частини стояли російські морські піхотинці. Між ними і українськими військовослужбовцями виникла словесна перепалка. Ті, що стояли на КПП, викликали озброєний підрозділ. Вони вистежили майора бригади Станіслава Карачевського у гуртожитку та вбили. Ще одного українця - Артема Єрмоленка взяли в полон. Тож, попри успішну операцію, бригада понесла і серйозні бойові втрати. Адже окупанти розправлялися з усіма, хто чинив опір і залишався вірним Україні та її народу.
Фатальний політ 7 травня
Після перебазування до Миколаєва Ігор Бедзай ще впродовж п’яти років командував бригадою. Створював та облагороджував інфраструктуру на новому місці, а також багато літав на Мі-8 та Мі-14, зокрема й на Донбас, куди доставляв особовий склад та вантажі.
У 2019 році військового перевели на вищу посаду до Одеси. Уже будучи заступником командувача з авіації та старшим інспектором-льотчиком Командування ВМС, він завжди вилітав на виконання надскладних завдань.
Так сталося і 7 травня в останній день життя військового, коли він замінив собою в екіпажі молодого пілота. Разом з колегами вони виконували пошуково-рятувальні роботи в районі гирла Дунаю. Їх вертоліт атакував ворожий винищувач Су-30. Від гармати досвідчений офіцер вирулив. А от врятуватися від випущеної з цього ж літака потужної керованої ракети шансів не було.
Мі-14 з п’ятьма українськими військовими впав на борту. До слова, український гелікоптер був без озброєння та білого кольору, що означає пошуково-рятувальне призначення техніки та виконання нею функції швидкої допомоги. Але попри це, російський підполковник ілля сизов все одно збив гелікоптер і отримав зірку героя "за відважний вчинок".
Дружина загиблого – Юлія Бедзай пам’ятає той день, як сьогодні. Говорить, навіть і не здогадувалася, що він стане для її родини фатальним.
- У суботу, 7 травня, він зателефонував мені о сьомій ранку. Відбулася звичайна розмова: "Як ти, як діти, чи не було обстрілів?" Голос у нього, щоправда, був такий, що нібито він не виспався. А ще почула, як дме вітер, та зрозуміла, що він перебуває на аеродромі. Десь о десятій мені зателефонував син Ілля, мовляв, щось я сьогодні взагалі не можу зв’язатися з батьком. А за дві години до мого будинку під’їхала машина. З неї вийшли дівчата з частини, голови вниз опустили та кажуть: "Юліє Вікторівно, Ігор Володимирович…" Все, нібито й моє життя обірвалося, як ниточка.
Пам'яті авіатора
Востаннє вони з чоловіком бачилися на Великдень в Одесі. Гуляли вулицями, спускалися до моря. Там у кафе за чашечкою чаю донька Маша сфотографувала батька. Остання фотографія, на якій Герой закарбований із сумними та втомленими очима.
Останнє фото командира, Одеса 2022 рік
- Він був дуже розумною людиною, - згадує дружина, - добре усвідомлював, що для людей його професії ризик загинути на цій війні є дуже великий. Підбадьорював, заспокоював, звісно, мене, дітей, мовляв, що зі мною станеться. Ось і в останню нашу зустріч я перепитала в нього, коли він до нас приїде? А він у відповідь: "Не знаю, Юлечко, час такий важкий настав". Напевно, було в нього все ж таки погане передчуття.
Поховали бойового льотчика у його рідному Миколаєві. Останні військові почесті віддали ще одному члену екіпажу - капітану Сергію Мущицькому.
11 травня Президента України присвоїв полковнику звання "Герой України" (посмертно) з удостоєнням ордена "Золота Зірка". А з нагоди 30-ої річниці Незалежності – звання "Національна легенда України".
Також Указом глави держави 10-ій морській авіаційні бригаді Військово-Морських Сил Збройних Сил України було присвоєно ім’я її рідного командира і Героя України - Ігоря Бедзая.
Невимовно гірко втрачати найкращих, незламних патріотів, які до останнього подиху боронили свою землю від ворога. У березні 2014 року Ігор Бедзай міг би обрати інший шлях - піти на угоду з совістю та залишитися в Криму, в якому жив із сім'єю. Але командир - не з тих, хто зраджує Батьківщині та військовій присязі. Разом з ним не піддалися на приманки окупанта ще третина особового складу. На війні правда, мужність, військова честь, совість вступають у двобій із фальшю, підлістю та зрештою завжди перемагають.
Спочивайте з миром, Офіцере!
