Вона не працює у службі екстреної допомоги, але її робота носить не менш екстрений характер. Її пацієнти – часто люди літні або з важкими захворюваннями, для яких моральна підтримка, добре слово, хвилинка уваги не менш дієвіші за ліки. Сама вона вважає, що не робить нічого особливого. Коли просять, приїжджає додому, ставить крапельниці, уколи, призначені лікарями, слідкує за тиском. Ну, а щира розмова в таких ситуаціях зав’язується сама по собі. Вона була однією з небагатьох у Біляївці, хто під час спалаху захворюваності на коронавірус і перевантаженості медиків бралася виконувати усі необхідні маніпуляції тим, хто лікувався вдома. І сьогодні, на прохання багатьох наших читачів, як знак їх вдячності за доброту і милосердя, ми спілкуємось з нею - біляївчанкою, медсестрою Юлією Клименко.
За освітою Юля акушерка, після закінчення училища працювала у ВІЛ-кабінеті Біляївської лікарні, потім у гінекології, згодом перешла до Одеського будинку малютки, де знаходяться залишені батьками немовлята. А після декрету прийшла до Біляївської ДЮСШ, де працює вже десять років.
- Моя мама, коли важко захворіла, якось спитала мене: ким, доця, хочеш бути? Я відповіла – кондитером, - розповіла Юля. - Вона посміхнулась і сказала: давай краще медсестрою, може, мене лікуватимеш. Після цієї розмови за кілька днів мама померла. Мені було шість років, але все це я дуже добре пам’ятаю. Тож, вирішила виконати мамине передсмертне прохання, стала медиком. І вдячна, що вона відчула моє призначення, бо свою роботу я дуже люблю.
Першою пацієнткою, згадує Юля, 18 років тому була її сусідка. Жінка була хвора і не транспортабельна, тож усі маніпуляції треба було проводити їй вдома. А потім відгук за відгуком, рекомендація за рекомендацією, і прохання приїхати і допомогти з крапельницями вдома від інших людей стали частішими.
За словами нашої героїні, зазвичай графік основної роботи дозволяє їй з ранку і до обіду об’їхати усіх хворих, потім з 14.00 і до 19.00 - в школі, а далі вже до тих, хто залефонує і попросить терміново приїхати. Трапляються дні, коли додому доводиться повертатися і після опівночі.
- Важко не стільки фізично, скільки морально. Я, як губка, все впитую в себе, і душевний біль. Адже люди різні, різного віку, з різними хворобами, і до кожного треба знайти підхід, щоб підбадьорити, - ділиться Юля. - Особливо важко з онкохворими. Інколи рідні їм не говорять, що у них рак. А вони мене щоразу запитують: ну що, коли вже на поправку піду? І тут треба витримка, щоб самій не розплакатися, а сказати те, що вони хочуть почути.
Поки ми спілкувалися, до Юлі телефонували кілька пацієнтів і казали, що будуть її чекати.
Щоб зарадити собі і справитися з переживаннями, медсестра носить з собою свою косметичку ліків: заспокійливе, від болю, від тиску. Інакше, каже, не можна.
Не секрет, що ті, хто працює з хворими, повинні бути трішки психологами. Інколи, за словами жінки, доводиться і фантазувати на ходу.
- Буквально сьогодні, - розповідає Юля, - була у своєї підопічної - 97-річної бабусі і пів години вмовляла її поїсти. Вона зовсім осліпла, почались проявлятися ознаки деменції. Жінка думає, що у лікарні, і хоче дуже додому, тому і неспокійна. Тож довелося мені змоделювати ситуацію, що ми їдемо додому, вже у таксі, знайшла у телефоні навіть звук мотора машини, щоб вона повірила. І таки повірила, потім поїла.
Важкохворі, особливо лежачі, окрім ліків, зауважує Юля, потребують особливого догляду. Часто рідні, близькі справляються з цим, але час від часу все одно просять допомогти. Але є й такі, кому допомога потрібна постійно.
- Пам’ятаю чоловіка, у якого на обох ногах була гангрена. Він жив сам, рідні окремо. Мені знайомі говорили, що це ж інфекція, запах, ні за які гроші б до нього не приходили. А мені було його жаль. Він – людина і теж хоче бути у чистому одязі, лежати у чистій постелі. І коли попросили, я приходила, переодягала, прала, розмовляли з ним.
Дуже засмучують нашу героїню новини про смерть її пацієнтів. Починає собі дорікати, що, хоч і робила крапельниці, доглядала, а, можливо, теж десь недопрацювала.
- Знайома померла на моїх очах, - згадує Юля. – В той день вона зателефонувала мені, бо якось я раніше ставила їй крапельниці, і попросила приїхати. В неї були проблеми з серцем. Я приїхала, але нічим не могла зарадити, до приїзду швидкої вона померла і мені довелося закрити їй очі. Довго не могла відійти від шоку.
Спалах коронаврусу став для Юлі випробуванням на мужність і людяність. Адже до неї почали звертатися інфіковані люди, які лікувалися вдома, і просили зробити їм маніпуляції, які призначив лікар.
- Чоловік не схвалював, а я не могла відмовити. Ніхто ж не знає, де сам опиниться завтра. Розуміла, що ризикую. Але ж так само можна заразитися і в магазині! Та й комусь все одно треба було цим займатися, - зазначає жінка.
Вдома, за її словами, усі рідні пили противірусні, вона під час виїздів використовувала засоби захисту. Але таки заразилася, де саме - не знає. Однак інших членів родини біда минула. І коли Юля одужала, продовжила їздити на такі виклики. Зараз, зауважила, вони стали одиничні. Значить, відходить вірус.
- Пацієнти були не лише з Біляївки, за мною приїжджали з Маяк, з Василівки. І я рада, що допомогла людям. Одні пацієнти настільки були вдячні, що подарували мені додому бактерицидну лампу. Від ковіду вона навряд вбереже, але й інших вірусів вирує багато. Тож, мені було приємно.
Не забувають свою рятівницю й інші підопічні. Переважна більшість - це люди літнього віку. Одні телефонують і запрошують у гості на чай. Інші - вітають зі святами.
- Знаєте, мене рідні так часто не вітають, як деякі пацієнти. Одна бабуся постійно на всі свята телефонує, такі гарні побажання каже. Це найкращий доказ довіри до мене. Адже вони довіряють мені свої життя.
Коли ми запитали, чи не веде Юля лік своїх пацієнтів, вона припустила, що їх за ці роки вже були сотні.
- Отак, буває, їду міськими вулицями на велосипеді, бачу будинки і згадую: о, тут я робила крапельниці, і в цей двір пам’ятаю приїжджала, і до того також, а тут колись жив пацієнт.. Дуже багато адрес було.
Варто розповісти ще одну деталь, яка якнайкраще характеризує нашу героїню. Зараз у своєму будинку вона приютила жінку, яка опинилася у важких життєвих обставинах і залишилась без житла.
- Це теж моя знайома. В неї майже зруйнувалася хата. Умови були жахливі. Жінка хороша, працювала, відкладала гроші на ремонт. Я побачила, що їй важко, в якому вона стані, і взяла до себе, - поділилася Юля. - Зараз там бригада хлопців вже частково відновлюють одну кімнату, ще трішки і на літо можна буде переходити. Треба ж якось по-людськи ставитись один до одного.
