Ми продовжуємо розмову про те, як Біляївській громаді більше заробляти на землі. Це потрібно як самим фермерам, одноосібникам, які зможуть підвищити рівень свого життя, так і сприятиме розвитку Біляївської громади. Більше прибутків - більше коштів буде у бюджеті громаді. Ми поговорили з фермеркою з Біляївки Оксаною Сергієнко. Вона кілька років поспіль завдяки навчанню, залученню інноваційних підходів до роботи та землі, налагоджує свою справу та має цікавий досвід, як сільське господарство поступово перетворювати на агробізнес.
У Біляївці Оксану Сергієнко знають як талановиту художницю, яка створила арт-студію для дітей. Втім це лише її хобі. Працює вона на своїй землі разом з чоловіком Євгеном. Нашу розмову з Оксаною можна послухати та прочитати.
Текстовий варіант розмови
Біляївка.City. Труд важкий фермерів-одноосібників важкий, а доходи маленькі. Зі своїх невеликих заробітків вони не можуть заробляти так, щоб вистачало родинам. Ще складніше сплачувати податки на утримання сільської школи, доріг. Що вас змусило вшукати інновації, адже сільське господарство у нас дуже традиційна галузь.
Оксана Сергієнко. Нас креативити спонукає життя. Ми раніше саджали на полях і цибулю, і буряк, і моркву. Вирощували кілька гектарів овочей на своїх полях. Але, як усі фермери, влізли у борги. Креативити почали десь два роки тому, коли ситуація стала дуже складною.
Почали викручуватися. Бо податки за землю платити потрібно, у податкову платимо, як одноосібники, скільки можемо. Аби якось вижити почали міняти зовсім точку зору на свою роботу - отримувати прибуток не з гуртової торгівлі, а від продажу у роздріб.
Ця різниця, яка залишається нам, приносить прибуток, який раніше забирали гуртові покупці. З цього почили розвиватися. Не в мінус виходили, а в прибуток.
Зараз багато спілкуюся з нашими старостами - Кагарлик, Градениці. Вони кажуть, що у фермерів немає ринку збуту, немає знань необхідних, щоб по-новому підходити до сільського господарства. Де ви цьому вчилися?
- Два роки тому ми познайомилися з Людмилою Геннадіївною Клебановою. (Це голова правління Всеукраїнської громадської організації "Рада жінок-фермерів України" - прим.ред.), яка привела нас в Український проект бізнес-розвитку плодоовочівництва. Це грантовий проєкт, який підтримує Уряд Канади. Вони розвивають маленькі агропідприємства, як наше. Видають гранти, дають безкоштовне навчання, проводять семінари. Консультують у viber, zoom. Ми беремо участь у всьому. Їздимо, вчимося. Це безкоштовно для нас.
А коли відчули перший результат? Що Вас змусило повірити, що ви на правильному шляху.
- Мені було важко змінюватися. Я все життя працюю на полі. Склався певний стереотип, як це повинно бути. А от мій чоловік Євген не працював у сільському господарстві. Йому було простіше, бо у нього не було років досвіду. Тому він простіше сприймав навчання і мене переконав у правильності підходу.
Разом з чоловіком почали по-новому дивитися на землю. Хотіли відродити її родючість. Батьки вирощували овочі на поливній воді. І вона стала, наче труха, наче камінь. Без кисню. Коли йшли великі дощі - у нас весь врожай гинув.
В рамках навчання ми їздили в Херсон, там вже люди таке роблять: показували, як беруть залишки трави, різних рослин, бадилля навіть від редису. Кидають у ящик, типу компостної ями, вкачують туди бактерії - і це золоте добриво.
Ми теж так почали робити. І за рік побачили ефект. Земля ожила. Перший гектар, де вирощували полуницю, через рік почав давати хороший врожай без хімічних добрив.
Потім почали змінювати ставлення до продажу - від гуртового продажу перейшли на прямі продажі. Створили сторінку у соцмережах. Почали там рекламувати нашу продукцію. Люди приїздили родинами на поле. Купували по 100 кілограмів кавунів. Це не гуртові покупці. Просто родина для себе на сезон купує. З урахуванням, що це органічна продукція - ціна теж відповідна.
Як адміністративно вас може підтримати громада? Що необхідно зробити, аби місцевим одноосібникам стало простіше?
- Найкраща підтримка - це проведення сільськогосподарських ярмарок. Це місце, де не тільки містяни можуть скупитися, а й маленькі господарства- реалізувати продукцію. До карантину це була найкраща підтримка для нас.
Оксану Сергієнко на ярмарках можна впізнати по картинах, які вона продає разом з продукцією
А як прийшла ідея вирощувати полуничні букети? Це ж теж ваша новація?
- Думали виростити полуницю та пересадити її у ґрунт. Але цього року не встигли продати лук-перо. Багато його на ринку. Тому вільних площ немає. Тато запропонував вигнати полуницю, щоб у березні була ягода. Сумнівалася, але вирішили спробувати. Задоволення недешеве. 10000 гривень - тільки рахунок за електроенергію. Плюс вугілля, вода. Вартість букета не буде дешевою, у березні десь 100 гривень, у квітні - трішки дешевше, оскільки вже багато природного світла.
Думаю, що вартість - цілком виправдана. Адже полуничний букет - це не тільки їжа. Це естетика, піклування про рідну людину, її радість, щастя, екзотика. Це модно та сучасно.
Коли господарники формують ціну, вони мають поміркувати, яка додана вартість продукції? Я вважаю, що ми продаємо не тільки їжу, а й певну естетику споживання. Наприклад, полуницю думаю продавати у квітні, до великодніх свят. Хочу вигадати якесь оформлення - пасхальні кролики, яйця. З ним можна буде йти в гості до родичів, друзів.
Більшість фермерів з сіл, які приєдналися, займаються зерновими. У вас є такий досвід?
- Ми не займалися. У нас невеликі площі - по п'ять гектарів. Для зернових треба хоча гектарів сто. У нас поливна земля, є технічна вода. Питною трішки поливаємо, поки не піде дністровська.
А чому, на вашу думку, люди в селах не хочуть експериментувати та використовувати інновації? Виокремити хоча б гектар під нову культуру, яка затребувана? Полуниці, ягоди, лікарські трави, спеції?
- Перш за все, треба горіти своєю справою. Любити її. Якби я не любила, хоча б я цим займалася? І друге - всім треба починати не з вирощування нової продукції, а шукати ринок збуту. Виростити можна все, а от продати - це треба пошукати кому. Ми цього року виростили лук-перо, а ринку збуту немає. Бо ринок пересичений цією продукцією. Знайшли замовника з Києва для своїх магазинів. Це нас виручало. Але залишки допродуємо.
Тому перше правило - думати про ринок збуту. От, наприклад, я зараз вирощую у горщиках квіти та декоративну полуницю. Вона їстівна, разом з тим дуже гарна.
Декоративна полуниця
На неї вже є замовлення серед підписників моїх груп та сторінок. Одеса, Одеська область, Теплодар, Біляївка, Маяки. Спочатку треба виміряти попит, знайти ринок збуту, а потім вирощувати. Інакше фермер весь час буде у боргах та втратах. Треба займатися агробізнесом, а не сільським господарством.
Спочатку маркетинг, потім агрономія. У нас, наприклад, була ідея займатися мікрозеленню. Але зрозуміли, що попит на неї маленький, у вирощуванні вона складна, тому переключилися на іншу продукцію.
Під час нашого проєкту ми говорили також про розвиток туризму. Є така ідея провести квітковий фестиваль у Мирному. Чим він може бути корисний маленьким агровиробникам, або тим, хто займається овочами?
- Для квіткового бізнесу - це можливість показати себе, завести нові контакти, пропіарити село. Для всіх інших, хоча б можливість відпочити. Фермери - теж люди. Ми теж хочемо відпочивати. На відпочинок маленькі виробники не поїдуть - ні часу, ні коштів великих не мають. А тут, на місці, чому ні?
У селах, що приєдналися, велика проблема згуртування людей. Наприклад, одноосібники по одинці змушені здавати зерно тоді, коли на нього найнижча ціна. Хоча могли б гуртом щось збудувати для його збереження та продажу у часи, коли ціна краща. Вам вдалося якось це питання посунути?
- Ідея була, але у нас з цим складно. Немає, з ким гуртуватися. Люди, які працюють зі схожими принципами, вирощують органічну продукцію, - територіально дуже далеко. Більшість людей віддає землю в оренду. Навіть ми віддали велике поле татові, бо нам важко - немає коштів, можливостей. Минулого року була засуха, не можемо повністю засаджувати свої поля.
Але наш український менталітет такий, що ми дуже відділені один від одного. Кожен хоче бути господарем, ухвалювати рішення. Українцям важко об'єднуватися. Ситуативно ми гуртуємося, звісно, навіть з рідними, друзями. Купуємо на всіх техніку, ремонтуємо, підстраховуємо один одного, коли хворіє хтось.
Людям важко на віру приймати все. Якщо вони побачать вигоду: ринок збуту, можливість просувати товар - вони об'єднаються.
Я чула якось психолога, який сказав розумні речі. Якщо в умовах карантину ви не зламалися, змогли заробити - то ви на правильному шляху. Якщо у боргах, захворіли, значить просто щось зі шляхом не так, треба йти і шукати нову дорогу. Ваш шлях - не вірний. Треба змінювати свою точку зору, змінювати ситуацію.
На жаль, дуже часто люди не хочуть рухатися. Вони пишуть, що все погано, але не кажуть, як зробити по-іншому. Водночас говорять, що є нещасливими в ситуації, в якій живуть. Не вистачає коштів, не задоволені життям, але не вийти з ситуації не хочуть. Оце складно. Тому поширюємо досвід такий, як у вас.
- Це складна тема, дійсно. У нас в Україні, на жаль, люди не звертаються до психологів. У нас важкий період у державі. Це б'є по людях. Спочатку почалася війна, яка дуже травмувала. Карантин - це теж удар. Не всі витримують. Це не так просто пережити.
Водночас, якщо ми живемо в Україні, не плануємо виїжджати, то всі мають починати змінюватися. Спочатку - з власній родині, потім світ, що поруч, а там і село оживе.
У рамках проекту, що реалізується Українською Асоціацією Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
