Біляївка - прекрасне місто. Туристичний потенціал неймовірний. Флора та фауна вражають. Я бував у різних місцях, об’їхав пів світу, тож маю, з чим порівнювати. Це одне з найгарніших місць на планеті. Все псують деякі рибаки, недостатня робота національного парку та кілька інфраструктурних моментів.
Деякі рибаки залишають після себе тонни сміття на берегах, на воді – масляні плями від пального. Коли дивишся на це, то серце кров’ю обливається. Виходиш на берег, а там сміття, луска від риби. Саме це спонукало мене та моїх однодумців з клубу Kayak-point до акції у всесвітній день довкілля – збудувати пліт зі сміття, яке назбираємо на берегах Турунчука, спустити його на воду та дістатися ним берегів Біляївки.
- Так можна жити! У шкіряному кріслі та з карбоновим веслом, - крикнув мені один з рибаків на березі річки.
На вигляд це було “шикарно”, але фізично я так не втомлювався з часів свого армійського минулого. Я не знав, як ще докричатися до людей на берегах про купу сміття, яке вони залишають там. Матеріал для будівництва плота я та мої однодумці зібрали в радіусі всього 15 метрів від місця сплаву. Ближче до кордону з Молдовою цього сміття тонни.
Взагалі план був такий. Зі сміття будуємо яхту та гребемо на ній до Чорного моря. Але часу не було на таке велике будівництво, тож збудували пліт. Перед виїздом він перевернувся. Це був вітряний день, я наскрізь мокрий. Замерз, як цуцик. Це була гребля на межі можливостей.
Спина, ноги та зад до середини шляху не те що волали про втому. Вони писали передсмертні записки іржавим цвяхом по моїй натягнутій, як дріт, нервовій системі.
Але стійкість мого творіння вселяла в мене віру, що ми дотягнемо до берега з нею. Усі люди, які були на берегах, мали нас побачити. Саме заради цього була ця задумка, а не заради кількох рядків в регіональних ЗМІ.
За одинадцять годин шляху мій прекрасний, але багато разів проклятий каяк, дістався до берегів Біляївки. Близько двадцяти кілометрів основним руслом. Кілька кілометрів в абсолютній темряві очеретяним лабіринтами. Відображення зірок на дзеркальній поверхні озера та жодних орієнтирів, коли застряг в саргасових заростях.
Приходилося робити неймовірні зусилля, щоб зрушити цю гору сміття з місця і не зламати весло. Зі мною із солідарності залишилася лише одна гостя Наталія. Всю групу інструктори нашого клубу любителів греблі на каяках вивели на берег та вже проводжали в Одесу. І тільки бажання довести справу до кінця та присутність “групи підтримки” не дозволили мені здатися за два кілометри від фінішу.
Голова паморочилась від перевтоми, тіло трусило від переохолодження. Спина, ноги, зад так затекли, що не подавали ознак життя. Але повною мірою я їх “відчув”, коли намагався встати на ноги та просто впав від втоми. Такого у мене в житті не було ніколи.
Все заради того, щоб привернути увагу до цього прекрасного місця, яке заслуговує бути чистим.
Я закохався у Біляївку та її прекрасну природу. У мене є кілька пунктів прокату каяків в Одесі, є клуб дайвінгу, але такої насолоди, як тут – мало, де можна знайти. Для мене це зараз більше соціальний проєкт, ніж бізнес. Хочу, щоб люди відчули те, що відчуваю я, коли йду на каяку цими неймовірно мальовничими єриками та каналами.
Але з таким підходом на річці, як зараз, коли човни літають на великій швидкості, розлякуючи птицю та рибу, проливаючи у воду пальне, масло, не прибираючи за собою сміття, розводять вогонь та забувають його гасити, ця краса довго не проіснує. Вона вже нищиться шаленими темпами. І моя акція намагалася привернути до цього увагу людей, які годуються з річки. Як у прямому сенсі – рибою, так і в переносному – через вивіз туристів, рибалок тощо.
Наприклад, щоб розуміли, в Німеччині населення в багато разів більше, ніж в Україні, а площа менша, тож рекреаційне навантаження на природні багатства в рази більше. Але там ви спокійно зустріните на прогулянці рідкісних тварин, птахів, бо все починається з екології свідомості людей.
Я об’їхав пів світу. Бував у різних місцях і бачив, як там працюють національні парки. Вони повсюди прибуткові, а їх території виглядають зразково. У нас, на жаль, ситуація відрізняється. У нацпарку весь час змінюється керівництво, будь-які проєкти важко пропонувати та отримувати погодження.
Наприклад, у мене є ідея молодіжного та дитячого оздоровчого табору, щоб на літо набирати дітей, молодь, вчити їх веслувати. Адже Біляївка розташована на воді, а більшість дітей навіть весло в руках не тримали. Ця школа чи клуб могли бути з елементами таборування, навчати дітей поводженню себе в природі так, щоб не шкодити їй. Для біляївських дітей це було б все безкоштовно. Ми регулярно робимо різні соціальні проєкти.
У нашого клуба є пропозиції, як це реалізувати, щоб це було екологічно та правильно, але процес перемовин все ще триває. Нібито ми вийшли в певні домовленості. Єдине, де у нас є повне взаєморозуміння - це міська рада та міський голова Біляївки, які усвідомлюють перспективи цього напрямку та зацікавлені у збереженні природних ресурсів з користю для населення.
Біляївка знаходиться у правильному напрямку розвитку. Сюди приємно привозити людей. Ще кілька років тому казав, що тут треба більше яскравих елементів у самому місті - квіткових клумб, зон для фото. І добре, що з’являються. Навіть ота клумба в центрі на кругу, правда ж, повністю змінила вигляд цієї частини міста. Тому в цьому напрямку варто розвиватися.
Ще один важливий момент для Біляївки – не повторювати помилок інших міст. Наприклад, був період буму туризму у Вілково. Туди навіть іноземці масово їхали. Але за чим? За автентичністю краю, за будиночками, за унікальною екосистемою, яка там склалася. Але це зникає. І турист не їде так масово, як було.
Біляївці важливо не зробити таку саму помилку. Заробите грошей на туристах, вкладіть їх в квіти, у парки в центрі, у будівництво доріг, не руйнуйте ту картину, яку бачать туристи зараз на березі річки. Там можна лише додавати такі елементи інфраструктури, як, наприклад, якісний громадський туалет, лавочки, які впишуться в природне середовище, альтанки з дерева чи комишу. Те, що автентичне. Ваша природа - це ваш магніт для туристів. Не дайте йому зникнути. Збережіть вашу неповторність. Не заливайте її у бетон, не засипайте сміттям, не спалюйте у вогні.
Ви знаєте, що у Біляївці немає майже місць, простих, невибагливих, куди можна зводити туриста поїсти домашнього, полежати на гамаку під вишнею, в якій гудять хрущі. Ось тут - поле для заробітку місцевих мешканців. Користайтеся цим.
Проблема Біляївки з розвитком туризму ще й у відсутності кваліфікованих працівників – молодих спортивних людей, які зможуть пройти навчання та супроводжувати групи, знають усе, про рідний край та можуть цікаво про нього розповісти.
Ми другий рік поспіль змушені возити інструкторів з Одеси. Хоча пропонуємо непоганий заробіток сезонний – 10-15 тисяч гривень за роботу у вихідні, переважно.
Давали оголошення. Прийшов молодий спортивний студент. Ніби все добре, фізична підготовка, статура, але почув, що з людьми треба ще й говорити – розвернувся і пішов. Ні-ні, це не для мене.
Інший прийшов на співбесіду з пляшкою пива у руках. Хоча для наших інструкторів алкоголь на роботі – це табу.
Тому тут треба виховувати інше покоління молоді, як ми робимо це в межах своїх клубів в Одесі. Хлопці, дівчата підлітками приходять до нас займатися, ростуть у нас на очах з усвідомленням наших цінностей. Тепер дехто з них влітку приходить до нас вже інструкторами. Це дуже непоганий заробіток для студентів, окрім загартування, покращення свого здоров’я, спілкування з адекватними та цікавими людьми.
Фото Костянтина Ткача
Матеріал опубліковано в рамках програми Local Media Innovations, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
