Випускниця та медалістка Біляївської школи №2 Ольга Башинська шість років тому обрала для себе навчання в Одеському медичному університеті, який закінчила цього року. Вона дала чесні та відверті відповіді про професійну підготовку майбутніх лікарів: чи правда, що зараз навчання у медичному виші відбувається лише "за хабарі та гроші", чи дійсно бюджетники краще вчаться за контрактників, у скільки родині обходиться вивчити медика. Ми також дізналися, чи не злякала пандемія Covid-19 цьогорічних випускників та чи не позбавила їх бажання займатися цією професією.
Ольгу Башинську добре знають у нашій громаді як ведучу селищних свят у Повстанському та художницю, яка створила там чимало яскравих куточків для дітей та птахів.
Випускники інших вишів можуть зробити селфі на фоні улюбленого університету та написати на своїх сторінках у соцмережах: все, до побачення навчання, адже заліки, іспити та відпрацювання закінчилися. Для випускників-медиків все тільки починається.
Ольга Башинська
До речі, в США та Західній Європі цей термін ще довший. Там, окрім навчання у ВНЗ, необхідно 4-5 років відпрацювати у резидентурі. Тобто загалом навчання триває майже десять років і лише потім можна отримати право називатися лікарями.
Google фаховому лікарю не заміна
Ольга розповідає, що перші три роки медики вивчають фундаментальні знання. Мають розумітися на будові та функціонуванні організму, як провести його огляд візуальний та фізикальний: пальпація, перкусія, аускультація. Потім їх вчать методам діагностики, лікарським засобам та їхнім групам.
Спочатку студенти вчаться на таких муляжах, а вже потім під наглядом досвідченого лікаря - оглядають справжніх пацієнтів
— І лише з четвертого курсу починають вчити “клінічному мисленню”, щоб за скаргами пацієнта ми змогли зорієнтуватись, яка система (чи системи) органів залучені у патологічний процес, який ймовірний діагноз, методи діагностики для підтвердження (чи спростування) діагнозу та змогли призначити основне лікування.
Жоден Google не здатен провести таке комплексне дослідження та виконати головну настанову будь-якого лікаря: не нашкодити. Просто варто регулярно обстежуватися та дбати про власне здоров’я.
Медична математика: скільки коштує стати лікарем
Якщо подивитися на розцінки для студентів медичних вишів, які навчаються за контрактом, то факультет “Лікувальна справа” коштує 30 тисяч гривень на рік. За шість років треба заплатити 180 тисяч гривень. До цього ще витрати на спецодяг — до 2 тисяч гривень на рік. Харчування, одяг, оплата гуртожитку — це все додатково. Окрім того, студенти та студентки, які вчаться за контрактом, не отримують зарплату в інтернатурі, а самі за неї платять, в залежності від обраної спеціалізації.
Ольга всі роки вчилася на бюджеті, але чесно визнає — без підтримки батьків та рідної тітоньки отримати професію було б дуже складно. За власним бажанням можна було перевестись з бюджетної форми на контрактну, але з фінансовою компенсацією за роки навчання та отриману стипендію. Втім робити так немає сенсу. Бо бюджетник ризикує лише стипендією, якщо має низькі бали.
— Я завжди успішно складала сесії, — розповідає Ольга, — тож отримувала стипендію всі роки. Втім, як жартують у родині — це були навіть не кишенькові гроші, а гроші “на помаду”. На початку стипендія була 700-800 гривень, останній час — 1400 гривень. Витрати значно більші: це дорога, харчування, оренда житла в Одесі.
Оренда однокімнатної квартири з комунальними в Одесі коштує 3000-4500 гривень. Усі роки дівчині винаймали житло. Це була найвідчутніша трата, але так вирішили в інтересах максимальної ефективності навчання.
- Покривати оренду мені допомагали не лише батьки, а й мамина сестра, - пояснює Ольга, - окрім того, медики мають купу специфічних трат: потрібно купити халат, шапочку, згодом хірургічний костюм, капці, фонендоскоп. На це треба до 1500-2000 гривень.
Майже половина одногрупників Ольги змушені були поєднувати навчання та роботу. Але всі пропуски потрібно відпрацьовувати: шукали конспекти, здавали самостійно пройдений матеріал.
Попри думку, що раніше медиків вчили краще, Ольга каже, що серед одногрупників та одногрупниць є чимало людей, до яких би радила звернутися рідним чи близьким. Вони вчилися на совість.
— Я точно знаю, до кого можна звернутись в разі хвороби, а до кого краще забути дорогу. Хабарів особисто у мене ніколи не вимагали. Навпаки, викладачі завжди намагалися допомогти, акцентували увагу на питаннях, які часто задають на іспитах в якості додаткових.
Скільки треба часу, щоб повернути кошти родини, Ольга не рахувала. Каже, що це марна справа, та й вчитися лікар має все життя. Це процес безперервний, якщо хочеш бути в курсі новинок медичного світу. Тому витрати на навчання ніколи не закінчуватимуться. Не думає дівчина і про майбутню зарплатню лікарки-інтерна, щоб не засмучуватися.
— Раніше думала, що найскладніше — не виправдати надій моїх майбутніх пацієнтів. Тепер до цього додаю ще одне: як вижити на зарплатню лікаря-інтерна, яка дорівнює мінімальній зарплатні? Знаєте, що роблять студенти-медики у вільний від навчання час? Або працюють, або сплять. І в цьому жарті лише частка жарту.
І про мрії
Завдяки підтримці дружньої родини Ольга знайшла додаткову роботу вже на останньому курсі. Підробляла медичною сестрою у санаторії. Каже, що дуже шкодує, що не пішла працювати сюди раніше. Теорія та практика виявилися абсолютно різними речами, а дружний колектив — безцінною підтримкою.
— Час від часу я була на прийомі з лікарем УЗ-діагностики серця, яка була одночасно і лікарем-кардіологом. З нею я побачила різні варіанти патологій серця, динаміку стану пацієнтів під час реабілітації після інфаркту міокарда, дізналася про різні методи лікування серцевих захворювань. Влітку весь час приділяла прийому дерматовенерологічних хворих: вела записи, збирала анамнез та скарги, ставила діагнози, призначала лікування під наглядом лікаря. Це виявилося набагато цікавіше, ніж отримувати сухі знання.
Через карантин іспит складали дистанційно
Ольга розповідає, що пандемія Covid-19 привнесла зміни в життя студентів-медиків. Вони так само перейшли на дистанційне навчання.
— Добре пам’ятаю день заліку з дитячої хірургії, під час якого ми були на зв’язку з викладачем з 10:00 до 18:00, — згадує вона. — За цей час була лише одна перерва на 40-45 хвилин. Це був виснажливий марафон. Я так не втомлювалася навіть на парах.
До останнього студенти не знали, як складатимуть державні іспити та найважливіший іспит із загальної лікарської практики КРОК-2. У підсумку, державні іспити складали викладачам дистанційно, а КРОК-2 писали в аудиторіях з виконанням усіх правил особистого захисту.
Але страх хвороби та ймовірність опинитися в епіцентрі захворювання не змінив мрії Ольги чи її однокурсників стати лікарями.
— Я про це думала тільки на початку навчання, у перший тиждень. Було дуже важко, така собі школа мужності та формування стійкості. Лише згодом, після кількох успішно пройдених пар з анатомії зрозуміла, що не такий страшний вовк, як його нам малювали, тому втягнулась, і потім все стало на свої місця.
До речі, дівчина розповідає, що традиційні питання від нових знайомих, коли ті дізнаються про її професію — чи була вона на розтині та чи не втрачала там свідомість.
— Свідомість не втрачала. Але коли вперше була на розтині, це була літня жінка, то майже розплакалася. Такої реакції не очікувала від себе навіть. Лише потім взяла себе у руки.
Долати своїх страхи медикам доводиться вже на першому курсі
Водночас ситуація з епідемією вкотре запевнила дівчину, яку важливу, благородну та відповідальну справу вона обрала в житті. Мріяти стати лікаркою Ольга почала з шостого класу, навіть сестра знайшла анкету з цим записом. Натхненником у профеcії став фельдшер Повстанського Павло Миколайович Рогачко.
— Усе моє свідоме і несвідоме життя він був поруч з нашою родиною, — розповідає Ольга. — Урівноважений, толерантний, людяний, ввічливий, професіонал своєї справи. Лікував не тільки медикаментами, а й словом. Приходив на допомогу і в сніг, і в дощ, і в спеку.
Був дійсно лікарем від Бога, ніколи не помилявся з діагнозом, високо тримав планку розсудливості, майстерності і «честі» білого халата. На жаль, він рано пішов з життя. Низький уклін та вічна пам’ять Павлу Миколайовичу за його щире і відкрите серце, турботу та професійну майстерність. Мені б хотілося у своїй роботі походити на нього.
Ольга каже, що саме такому ставленню до пацієнтів їх вчать у виші.
— Я б сказала, що нас вчать служити не людям, а Богу, своїй совісті та надавати допомогу тим, хто цього потребує.
Після завершення навчання планує повернутися до Біляївки. Хоче повернутися у Біляївку, в місто дитинства, яке вона дуже любить. Переконана, що у Біляївській лікарні є база для діагностики, лікування та досвідчені фахівці, які допоможуть професійному становленню. Окрім практики, вона проходитиме інтернатуру на очній формі навчання на кафедрі “Внутрішніх хвороб” в Одеському медуніверситеті.
Цьому вчили дівчину в медичному університеті
У неї з одного боку дуже романтичне ставлення до професії, але з іншого практичне розуміння своєї мети.
— Через років 10-15 хочу бути успішною лікаркою, яка віддана своїм пацієнтам.
Щиро зичимо Ользі, щоб її мрії здійснилися.
