У січні 2018 року головний лікар Біляївської ЦРЛ отримав листа від жительки Станиці Луганської Ангеліни Алексикової. В ньому жінка просила передати подяку біляївському хірургу Олександру Гончаренко. Він оперував її, коли працював у складі добровольчого мобільного шпиталю в зоні АТО. Через два дні за кваліфікованого хірурга лікарні дякувала адміністрація Станично-Луганського районного медичного об'єднання. Біляївка.City читали листи і спілкуватися з їх фактичним адресантом.
Ангеліна Іванівна, звертаючись до головного лікаря Віталія Маковецького у своєму листі, написала:
В Біляївській лікарні Олександр Гончаренко працює хірургом вже 11 років. До Станиці Луганської в складі першого добровільного мобільного шпиталю імені Пирогова йому запропонував поїхати товариш. Необхідна була допомога. Організація залучала цивільних лікарів для роботи в АТО, у прифронтових лікарнях. Медики евакуювали поранених, надавали медичну допомогу жителям і військовим.
Ангеліна Алексикова потрапила до лікарні Станиці у грудні 2017-го. У цей час там працював Олександр. На щастя, як зазначила вона у листі, прооперував її саме він.
"Однажды во время обхода доктор увидел мой поникший взгяд и спросил, улыбнувшись: Ангелина Ивановна, а где радость в глазах? И я улыбнулась. Поверьте, мне и вправду стало легче. Другие пациенты с моей палаты завидовали мне и ждали его также сильно, как и я".
Олександр Гончаренко, хірург Біляївської лікарні
Сам Олександр таку увагу до себе вважає перебільшеною, бо не зробив нічого героїчного. Хоча не заперечує, що чути добрі слова від пацієнтів завжди приємно, тому лист-подяку зберігає. Жінку — автора послання, добре пам’ятає. За його словами, під час обстрілів вона втратила онуку і доньку. Тепер у 76 років їй, хворій, доводиться опікуватись онуком-сиротою.
Лікар-хірург під час робочого процесу - перев'язки
За словами нашого співрозмовника, у прифронтових населених пунктах дійсно великий дефіцит медичних працівників. Деяких фахівців взагалі не було декілька років, тому серед жителів багато хворих з запущеними формами. Вилікувати їх не завжди є можливість. Лікарня Станиці дуже схожа за плануванням на біляївську, як сестра-близнюк, через це орієнтуватися в ній було легко. У 2014 році вона «прийняла» 22 міни. Більшість приміщень були зруйновані, постраждали медперсонал та пацієнти. Довгий час лікарня не працювала. Згодом її відбудували, але працювати в ній вже не було кому.
Зараз у Станиці спокійно, розповів лікар, але впевнених у завтрашньому дні серед мешканців мало. Хто хотів впевненості — раніше виїхав у безпечні місця. До АТО тут жило 15 тис. населення. Сьогодні залишилось близько чотирьох. Переважно, це пенсіонери. Молодих дуже мало. Місто похмуре, розбите, як і самі мешканці.
— Люди втомилися і хочуть миру, — говорить Олександр.
Він переконаний, що війна змінила їх. Обставини, в яких вони опинилися, змусили переосмислити цінності. В їх житті немає місця для інтриг, пліток, сварок. Кожне привітне слово, добре діло, допомога від ближнього і навіть кожен новий день сприймаються не як дрібничка, а на вагу золота. Перебування у Станиці загострило це відчуття і у самого лікаря.
— Я зрозумів, що ми живемо у стані сну. Часто робимо абсолютно не те, що маємо робити. Не помічаємо найважливішого. По суті, тут ми усі щасливі. У прифронтовій зоні був привід і час про це серйозно подумати.
Фото: Біляївка.City
