Цю історію Біляївка.City розповів земляк Володимира Солощука, директор Майорівської школи - Віктор Терещенко. На жаль, нам не вдалося особисто поспілкуватися з "Дідусем": наразі він перебуває у зоні проведення Антитерористичної операції. Однак ми знайшли публікацію про нього, яка була надрукована у газеті "Сільські вісті".
Боєць 8-го окремого добровольчого батальйону "Аратта" з позивним "Дідусь" справді має дорослих онуків. Тим часом саме за їхнє майбутнє на нашій Богом даній землі воює доброволець.
Воїном "Дідусь" був не завжди. До війни він мав дуже мирну професію тракториста. Орав поле, вирощував хліб, возив причепом різні вантажі... Дуже любив цю роботу: хоча народився в Одесі, після служби в армії перебрався за 20 кілометрів од Міста акацій, до Біляївського району, щоб працювати на полі. Якби не війна, сидів би з онуками, продовжував навчати їх доброго й розумного. Не судилося.
Що буде кровопролиття, "Дідусь" зрозумів, щойно Росія анексувала Крим:
Коли багато хто викидав повістки у сміттєве відро, "Дідусь" добровільно з’явився на призовний пункт. 2014-го йому було вже 57, а на початку війни до ЗСУ брали громадян віком до 50 років. Отож чоловікові відмовили в праві захищати Вітчизну.
Наступного разу, коли припекло, й Міністерство оборони дозволило набирати на службу людей віком уже до 60 років, його мобілізували. "Дідусь" став водієм БТР-70 — морально застарілого броньовика, який часто виходив із ладу. Аби машина була на ходу, потрібно було щодня воістину здійснювати подвиг. Воював під Щастям, Станично-Луганським, Трьохізбенкою, аж поки його "хвилю" не звільнили в запас.
Недовго відпочивав удома "Дідусь" . Називайте це, як хочете, — воєнним синдромом чи якось по-іншому, однак чоловік вирішив повернутися на передову. Уже хотів іти до військкомату, аж тут йому звідти зателефонували і запропонували підписати контракт. Погодився служити рік. Пройшов комісію, зібрав потрібні папери, а йому: вік, мовляв, не той... Проте якщо людина дуже хоче захищати рідну землю, то обов’язково знайде спосіб робити це. Так "Дідусь" опинився в добровольчому батальйоні "Аратта" УДА, яким командує легендарний Андрій Гергерт із псевдонімом "Червень", де не зважають на вік людини чи кількість і розмір зірок на погонах, а цінують головне — вміння й бажання служити Україні.
Тут зібралися люди різних національностей: українці, поляки, білоруси, євреї, чеченці... Не "кадирівці", які служать імперській Росії, а сини Ічкерії, що мріють про незалежну батьківщину і воюють за неї в Україні.
Серед них — випускник професійно-технічного коледжу кранівник "Папуга", який має такий позивний не через те, що любить говорити, а тому що закоханий у птаство і в тому далекому мирному житті тримав цілий орнітарій тропічних пернатих. А ще воює "Італієць", котрий здобув у Європі дві вищі освіти — психолога та економіста — й пише пісні у стилі "реп", які охоче купують за кордоном. Він брав уроки в легендарного композитора Ханса Циммера, що створив музику для фільмів "Гладіатор" і "Пірати Карибського моря".
Звісно, варто сказати й про командира "Дідуся" — друга "Тихого", мовчазного й суворого на вигляд, але великої душі людину. Витягти з нього зайве слово майже неможливо, особливо про те, як він був поранений і вижив. Однак за цю небагатослівність його і люблять "Дідусь" та решта хлопців. Насамперед за те, що в будь-який момент ротний готовий прикрити своїм кулеметом бійців.
А потреба в цьому може з’явитися зненацька. Адже до ворога — менше сотні метрів. Як тільки сутеніє, зимове повітря починає вибухати 82-міліметровими мінами та наповнюватися "бубонінням" ворожого "Утьоса".
— Тихої пори, — розповідають хлопці, — бува, кричать із протилежних окопів: "Ей, ви, бєндєровци, фашисти..." Наші відповідають, що, по-перше, вони бАндерівці, а по-друге, Степан Бандера був в’язнем німецького концтабору Заксенхаузен...
Сьогодні сепаратисти разом із російськими найманцями бомблять не словами, а мінами, сиплючи їх просто на голови бійців ЗСУ, які мовчать і терплять. Але якщо не заткнути окупантам рота, то це триватиме нескінченно. Здається, командування ЗСУ не проти, аби вони, колишні добробатівці, так звана третя сила, відповіли.
— Коли треба, то ми є, а коли не треба, то нас немає, — підсумовує "Дідусь" філософію третьої сили, поклавши на стіл свої шорсткі, порепані руки.
Він запитально дивиться на командира, аби послав його на "отвєтку". Однак друг "Тихий" обирає інших. Мовляв, на твій вік, "Дідусю", війни ще вистачить...
Фото Олександра Ярового
