Міські професії: рецепт щастя від адвоката Наталії Осадчої

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 11.02.2019 18:03
  • 0
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Наталя Осадча – адвокат з 12-річною практикою. Говорить, що до цієї професії йшла довго та болісно. Вона зламала стереотип, що жінці спочатку необхідно отримати освіту, побудувати кар’єру, а потім сім’ю. Запевняє, що між професією адвокат і психолог – дуже тонка грань, вважає себе фаталісткою, а щоб захиститися від душевно-емоційного вигоряння, винайшла власний рецепт щастя.

Наташа з дитинства знала, що буде юристом. Після школи вступала до вузу, але не добрала мізер балів. Це стало великим розчаруванням і знаком, що вона помилилась з вибором: значить, не її фах. Тому вирішила зосередитись на іншому. Вийшла заміж, стала двічі мамою, а згодом зрозуміла, що їй не вистачає самореалізації, і повернулась до юнацької мрії. Вступила до Білгород-Дністровського технікуму на юридичний відділ, а за рік після його закінчення – до Одеської юридичної академії.

Наталя Осадча

- Думку, що без зв’язків та грошей не можна отримувати освіту, руйнує мій приклад, - говорить Наталя. – Це реально, якщо є бажання і здібності.

За плечима жінки – двадцятирічна юридична практика. Довгий час вона шукала себе. Працювала державним виконавцем, юристом в обленерго, в лікарні, в райадміністрації. Ця робота, за її словами, була вузькопрофільна, одноманітна, нецікава і не давала можливості розвиватися. Інша справа – адвокатура. Тут поле діяльності дуже широке. Допомагаючи людям, можна отримувати цінний багаж знань, допомагаючи таким чином і собі.

Наталія займається громадянськими справами, кримінальні з морально-етичних міркувань не веде.

- На світанку кар’єри в мене було дві кримінальні справи. Це дуже велика моральна відповідальність. Не можу кривити душею, - пояснює.

До всіх людей адвокат хоче донести важливу думку: будь-якій неприємній ситуації легше запобігти, ніж потім захищатися від її наслідків. Для цього існують консультації. Але в реальності виходить все навпаки: люди звертаються до адвоката, коли вже щось трапилось.

- Як часто буває: бабуся вирішила подарувати онуку хату, він, мовляв, її до смерті доглядатиме. А в нього інші плани: він взяв і виставив хату, де ще живе бабуся, на продаж. Про моральне право не говоримо, але законне право на це він має. Однак цього можна було уникнути, порадившись завчасно з юристом  і максимально убезпечивши себе.

Інколи, говорить Наталія, між словами адвокат і психолог можна ставити знак рівності. Коли клієнту необхідна не лише фахова підтримка, а звичайне людське співчуття, підтримка, порада. Зокрема, так часто буває під час справ з розлученням. Де дружина, піклуючись про майбутнє дітей, повинна доводити свої майнові права в суді. Часто до кабінету адвоката Наталії Осадчої приходять літні люди:

- Їм не вистачає спілкування. Вони приходять розповідати про свої проблеми, які не представляють юридичного інтересу. Але мені не шкода витратити час і вислухати їх. Інколи і поплакати разом. Таким чином я вже їм допомагаю.

В практиці Наталії траплялися нестандартні справи. Нещодавно їй довелося готувати позов до суду на дозвіл вступити у шлюб. Як пояснила адвокат, на сьогодні право одружуватись мають жінки та чоловіки з 18 років. Хочеш раніше, з 16 ти, – потрібен дозвіл суду. В ситуації її клієнтів, дівчині було лише 17. Причина раннього одруження – вагітність. Як це не дивно, але в таких випадках дозвіл офіційно одружуватись дають не батьки, а суд.

Я протягом років робила для себе статистику по справам розірвання шлюбу. У 80% розлучень від дати одруження до народження першої дитини минало менше дев’яти місяців. Тобто практика показує, що шлюби через дитину часто приречені. Молодь поспішає жити, а потім через це страждає.

До особливих Наталія зараховує справи з усиновленням. Засмучує її те, що таких всього дві-три на рік. А могло бути більше. Вина тому – складна і тривала бюрократична система, яку необхідно пройти майбутнім батькам. Не всі її витримують і залишають мрію на півшляху.

- Нещодавно я тішилась справою, коли пара з іншого міста всиновлювала двох дівчаток з притулку "Надія", - розповідає адвокат. – Люди не мали власних дітей, їм було за 40. Планували усиновити одну дівчинку, але в неї була сестричка. І вони взяли обох. Що печально: від моменту знайомства з дітьми і до дня усиновлення минуло два роки. Так довго тривала процедура. Діти називали вже їх мамою і татом. Плакали, запитуючи, коли ж вони їх нарешті заберуть. На жаль, за паперами чиновники не бачать долі дітей.

Засмучують адвоката також справи про позбавлення батьківських прав. У 90% випадків позбавляють батьківства чоловіків. Неприємно слухати позови, коли вже дорослі діти залишають без підтримки і допомоги немічних батьків.

- Аргумент у них один: а що він мені дав? В такі миті, здається, що ти теж починаєш відчувати біль позивачів.

Однак Наталя знає, як не вигоріти на роботі, і що допомагає боротися з душевно-емоційним навантаженням. В певних випадках рятує її фаталізм. Вона вірить, що від долі не втекти, і все відбувається саме так, як повинно. Радить людям приймати ситуацію, як належну, вирити, що це лише на краще.

Є в неї і власний рецепт щастя. Все просто: навчитися радіти життю без допінгу. Знаходити втіху у найменших дрібницях: радіти сонцю після похмурих днів, песику, який зустрічає вдома, квітці, що розквітла, успіхам дітей тощо.

- Моя подруга лікар запевняє, що мені набагато легше працювати, ніж їй. Бо вона щодня зіштовхується з людськими трагедіями, проблемами, - говорить Наталя. – А я вважаю, що ми рівні. До лікаря йдуть з фізичним болем, а до адвоката – з душевним. Наша складність роботи в тому, що не завжди знаходиться пігулка зі знеболюючим.

Фото Біляївка.City

 

Коментарі:

Останні новини