На одному з останніх тренінгів з комунікації, який онлайн відвідав наш колектив, спікерка порадила нам розповісти своїй аудиторії більше про свою роботу. Бо коли ми розповіли про всі наші “пригоди” від початку війни, втрати, здобутки, вона не могла повірити, що це відбувається з гіперлокальним медіа. Був момент, коли ми хотіли відмовитися від роботи. Розповідаємо, чому ми цього не зробили у серії блогів, як війна змінила роботу нашого видання.
За два місяці до війни: жовта преса та істерички
Наша війна почалася не 24 лютого. Десь за два місяці, спостерігаючи за пересуванням російської армії біля кордонів України, читаючі повідомлення західної розвідки, ми дискутували в колективі, чи повинні ми готувати матеріали – як бути готовими до гострої фази російсько-української війни.
І ми почали їх друкувати, розуміючи що тут, на Півдні, нас не всі зрозуміють. Але на такий шквал критики, який вони викликали, ми не очікували. У коментарях нам писали, що ми “жовта преса”.
В очі, коли ми просили служби провести перевірку сирен, бомбосховищ, провести курси домедичної допомоги та реагування на надзвичайну ситуацію – нас називали істеричками, які не довіряють словам президента про “травневі шашлики”.
Було образливо, було тривожно, хотілося покинути все, оскільки не відчували важливості тієї великої та невдячної роботи, яку роками робили для громади: консультації, пошуки відповідей на питання, постійне привернення уваги місцевої влади до різноманітних невирішених проблем у громаді, нашу громадську активність – ми були тими, хто переймався всім: якісною роботою лікарні, проведенням свят, безпритульними тваринами, роз’ясненням про роботу бюджету та сотнею інших тем.
Хоча ми лише маленьке локальне медіа, наше завдання, здавалося б, просто писати новини, тексти про цікавих людей, шукати рекламу, інколи робити аналітику, а не заміняти собою купу служб та органів влади.
Але 24 лютого, проковтнувши ці всі образи, ми вступили, як всі інші, в волонтерську підтримку армії та боротьбі на інформаційному фронті.
У перші тижні війни ми перестали випускати газету – бо на це у нас банально не було коштів, всі угоди, які підтримували її роботу, розірвалися через війну, наш верстальник пішов на фронт (він працював з нами онлайн з іншого міста), а типографія припинила роботу.
Журналісти видання не готували новини, проте вели на сайті кілька хронологій: «Південь обороняється», «Волонтерська стрічка», «Біляївка: разом до перемоги!» та про те, як Україну підтримує Захід. На сайті розповідали, що відбулося, що захопили, в якому напрямку рухаються окупанти. Крім того, створили телеграм-канал для оперативного інформування та економії власного часу.
Перші тижні вся діяльність була заточена під волонтерство – шукали речі, продукти, закривали важливі потреби територіальної самооборони. Деталі роботи тут.
Як в умовах війни зберегти фінансування медіа
Перший тиждень ми не знали, як будемо виживати. Впав рекламний ринок, закрилися всі угоди - на інформування, на висвітлення. Наше медіа ТОВ "ІА "Біляївка.Інфо"– належить колективу, у нас немає спонсорів, меценатів та постійної підтримки.
Однак виявилося, що є багато людей, які готові були нам допомогти. Це наші партнери, які були поруч з виданням останні кілька років. На початку війни вони звернулися із запитанням: як ви, витягуєте, чи потрібна вам допомога?
Роботу нашого медіа підтримали українські медійні організації: Львівський медіафорум, Українська асоціація медіа бізнесу, Інтерньюз.Україна, The Media Development Foundation. Нещодавно ми стали переможцями у програмі "МедіаФІТ" для Південної та Східної України.
Завдяки цій колосальній підтримці, ми змогли продовжити роботу, відновити випуск друкованої газети та виконуємо свої зобов’язання перед річними передплатниками. Запустили багато спецтем.
Завдяки підтримці партнерів з німецького видання DW ми відновлюємо роботу сайту Open.Дністер. До війни ми покладали на нього великі сподівання – хотіли через нього масштабуватися, писати не лише про Біляївку, а про всі області, де протікає Дністер, працювати навіть як туристична агенція.
Наша аудиторія за останні кілька місяців виросла з 50000 читачів до 165000, які майже 300000 разів зайшли на сайт у пошуках важливої та потрібної їм інформації. Деякі тексти зі спецтеми “Як вижити в умовах війни” мають по 20000 та більше переглядів. Тобто, їх прочитало навіть більше людей, ніж живе у Біляївський громаді.
Останнім часом до нас почали повертатися деякі замовники реклами, оголошень, привітань, інформаційних матеріалів. Вони роблять не дуже великі замовлення, але це теж підтримка роботи нашого видання.
А ще є передплатники газети, які попри те, що ми місяць її не друкували, зробили передплату на ІІ-ге півріччя. Це для нас неймовірно цінна підтримка та розуміння, що є люди, для яких навіть у воєнний час наша роботі дуже важлива. Ми обов’язково вигадаємо спосіб якось віддячити за це – випуском якось цікавого спецномеру чи вкладки – виключно для передплатників друкованого видання.
Ворон ворону ока не виклює: про інформаційне кілерство
Оскільки ми завжди мали свою точку зору та свою позицію – це не всім подобається. Від початку роботи ми себе позиціонували, як проукраїнське та проєвропейське медіа, яке за громадські ініціативи, за доказову медицину, за здоровий глузд, за критичне, але разом з тим, не “всепропальське” ставлення до життя.
Ми маємо свою точку зору та завжди послідовні у своїх діях, текстах та роботі. Не всім це подобається. Дехто вдається до інформаційного кілерства. В кожного є свій інтерес це робити.
Один мешканець ОТГ – хотів змусити нас замовчати та не писати на актуальні теми в умовах війни. Погрожував розправою. Щодо погроз є заява до поліції. Першим листом у відповідь поліція проінформувала, що не бачать підстав для відкриття справи.
Ворон ворону ока не виклює, вирішили ми, і звернулася далі. Після втручання Одеської обласної прокуратури, Одеське районне управління №2 відкрили справу, наразі триває слідство. Детально про це є тут.
Інший інформаційний кілер – працює під місцевого політика, який зменшив свої амбіції від депутата Верховної Ради до мера Біляївки, та вже розпочав передвиборну кампанію. Щодо спітчів та брехні, що поширює цей чоловік – також наразі радимося з юристами та, скоріш за все, будемо подавати заяву до суду про поширення недостовірної інформації.
Бо все, що він каже – суцільна брехня. Зокрема, поширює неправдиву інформацію про утримання нашого медіа Біляївською міською радою.
Це брехня. Ми давно самостійно заробляємо на життя з різних джерел. У нас є низка матеріалів, які ми готуємо та публікуємо на замовлення Біляївської міської ради, вони всі містять важливу інформацію для громади – але точно так же ми публікуємо й інші матеріали від комерційних замовників. Всі ці матеріали знаходяться в одній спецтемі, відповідним чином промарковані. Вони не є основним чи питомим джерелом доходів видання.
Окрім того, громадянин інформаційний кілер поширює неправдиві відомості власне про мене, кажучи, що мене хоча б якимось чином фінансує Біляївська міська рада.
Правда в тому, що газета “Вісті Біляївки” пройшла роздержавлення ще у 2018 році. Сайт Біляївка.City був створений в рамках грантової програми “Або – агенції медійного розвитку”, сайт Open.Дністер - за підтримки Львівського медіафоруму. Раніше я вже розповідала, де ми шукаємо фінанси на життя. Це абсолютно різні джерела - від коштів передплати, комерційних оголошень, від участі в різноманітних проєктах - до виконання замовлень з написання текстів, реклами, аналітичних матеріалів, проведення тренінгів тощо. Детально можна прочитати за посиланням.
Як медіа ми продовжуємо сплачувати податки до бюджету Біляївської громади. Окрім того, власне я, окрім цього, надаю послуги як фізична особа підприємець за КВЕДом 90.03 (інформаційні послуги) - виконую різноманітні замовлення в рамках своєї компетенції – пишу тексти, збираю та аналізую інформацію. І також сплачую з усіх доходів податок до бюджету Біляївської ОТГ. На відміну від деяких, хто призначив себе кандидатом у мери, та перевів всі податки з бюджету Біляївської громади - до сусідньої. Хоча зараз кожна копійка має бути на рахунку.
Сьогодні власне я живу між двома країнами, бо наразі роботу керівника ТОВ ІА “Біляївка.Інфо”, я поєдную з роботою в польському виданні “GW”.
Розповідаю про війну в Україні для польської аудиторії, пишу про потреби та життя українських біженців, історії людей, які врятувалися з окупації та полону тощо. Тема, над якою працюю зараз – ціна цьогорічного українського хліба. Моя робота – розповідати польській аудиторії про реалії, в яких живе Україна та українські біженці через війну.
Нещодавно тиждень була в Україні, серед іншого, розповіла про життя прифронтової Одеси та обстріл Маяк.
Розумію, що людям, які не звикли заробляти на життя інтелектом, а лише обманом, порушенням закону, захопленням громадського майна, берегових ліній, незаконними валютними операціями та участю в корупційних схемам – важко зрозуміти, що існують інші види заробітків. Однак на дворі 21 століття – треба залишати свою печерну неосвіченість, бо за брехню та наклеп передбачена відповідальність.
Як ми плануємо працювати далі
Ми розуміємо, що на Україну чекають ще більш нелегкі часи. Бо війна затягується, ворог не хоче складати зброю та продовжує знищувати наше життя.
Таким, як воно було до 24 лютого – воно більше не буде ніколи. І це той факт, з яким нам всім доведеться змиритися та жити.
Ми бачимо, що інформація теж стала зброєю. І ми намагаємося воювати на цьому фронті – документуємо злочини російської армії, записуємо історії геройства, волонтерства, готуємо матеріали, які можуть стати в нагоді українцям, щоб вижити в умовах війни.
Разом з тим війна змусила переоцінити багато речей. Одна з них – не жертвувати своїм часом та силами там, де це не цінують.
Мати нульову толерантність до умовного "русского міра" – брехня, корупція, зловживання, цензурування, намагання силою змусити замовчати, бруд, погрози, маніпуляції, фейки, підкилимні ігри та домовленості – це зброя саме "русского міра".
Війна навчила цінувати по-справжньому важливі цінності: родину, вірних друзів та колег, людей, чиєю безумовною цінністю є Незалежна Україна та українській світ: продуктивний, креативний, побудований на взаємопідтримці та довірі, інтелекті, в якому немає глобальних кордонів для українців, а є сіенергія. Бо Україна - це частина великого світу.
До вірних друзів ми відносимо й своїх відданих читачів. Тому знаходимо в собі сили працювати далі, як би морально важко це не було, як би не хотілося вимкнути інколи ноутбук та змиритися з тим, що є люди, які знецінюють твою працю, оббріхують та намагаються самоствердитися за твій рахунок. Вилити на тебе свій бруд, якими вони переповнені самі по вінця.
Ми віримо в перемогу, підтримуємо ЗСУ – і податками, і донатами на різні ініціативи, які роблять нашу армію більш сильною та підкованою. Які б не були обставини, можливості продовжити роботу медіа, у нас є спільна мрія нашого колективу. Дожити до того дня, коли ми зможемо поставити на сайт головну новину: "Україна перемогла Росію у російсько-українській війні, що триває з 2014 року, та відновила свої кордони, станом на 1991 рік".
Так точно буде. Бо правда завжди перемагає. А всі вороги - і внутрішні, і зовнішні, - згинуть, як співається у нашому славені - як роса на сонці.
Буде тільки так!
