Тільки лінивий не прислав мені лінк на пост з погрозами на мою адресу від мешканця міста Біляївки Олександра Савка. Щодо погроз, то наразі адвокат, який спеціалізується на захисті журналістів (а погрози на адресу журналістів – це стаття кримінального кодексу) готує заяву до правоохоронних органів. Далі справа за правоохоронцями – відреагувати на це належним чином та дати правову оцінку. Ми сприймаємо їх як тиск на проукраїнське медіа, яке з перших хвилин війни працює на захист інформаційного простору південної частини України.
Усі ці роки медіа Біляївка.City працювало та працює тільки в інтересах своїх читачів, України, її розвитку та європейського майбутнього. Це прописано в місії нашого видання, яка публічно з’явилася на нашому сайті у перші дні його запуску.
Місія Біляївка.City – через якісну, свіжу, перевірену, збалансовану, яка відповідає стандартам журналістики роботу, сприяти створенню сильної, активної, небайдужої та спроможної громади сильної, незалежної та процвітаючої України з сильною позицією в спільноті європейських народів. Ми вважаємо, що наше медіа не лише фіксує дійсність, а й надихає, розповідає про корисні рішення, згуртовує, сприяє активізму та соціальній активності своїх читачів.
Ця концепція, вочевидь, не лягає в голови деяким людям. Попри кострубатий переклад Facebook з польської - зміст зрозумілий.
Дослівний: "А, Галіна, у вас ще є сили та терпіння писати та замовляти з-за кордону? Чи немає совісті додому? Так, цього мало .. Адже коли ти повернешся, ти знаєш, що тебе чекає, правда? Пам'ятай, галю, тебе з цього світу заберуть... За всі твої плітки, за всі твої фейкові пости, за всі твої фейкові "публікації", за всі використані картинки дітей через твій смердючий піар. Чекаю на тебе ,,, Вдома ... kurwa ...”
Варто зазначити, що в активну фазу конфлікт вийшов після публікації про перейменування вулиці Московської у Біляївці. Там же у коментрях було написано, що у війні винний не підлий, підступний, негуманний, антилюдський напад росії на Україну, а “справедливе покарання нашої країни за Майдан”.
Тут же, якщо зайшла мова, хочу відповісти на всі питання, які могли зацікавити наших читачів. Ми завжди були максимально відкриті перед своєю аудиторією.
А ви в Польщі?
Я дійсно наразі в Польщі. І буду тут ще деякий час – через особисті обставини, які від мене не залежать. Цю інформацію я не приховувала та не приховую з першого дня, коли ухвалила рішення про переїзд.
Я не військовозобов’язана, не підпадаю під жодну із заборон на виїзд. Не можна залишати країну виключно тим, хто є в переліку Закону про мобілізацію. Я не підпадають під його дію. Разом з тим, у мене є свій фронт роботи як медійниці. І я його виконую. Відзначу, що давно працюю на сайті Біляївка.City у фоновому режимі та дистанційно.
Це не впливає на роботу медіа – наразі ми маємо 129 000 унікальних відвідувачів на сайті, 220 000 переглядів, 500 000-600 000 охоплення постів на Фейсбук.
Це найкращий результат сайтів мережі The City, ми також є третіми за кількістю переглядів, наша аудиторія щоразу зростає. Маємо постійно високі оцінки у різноманітних медійних моніторингах, були номіновані на престижну премію в галузі журналістики – “Високі стандарти професії”. Ми багато разів були учасниками різноманітних проєктів з розвінчування фейків, медіаграмотності - це теж ознака доброчесності видання.
Вам не соромно поїхати?
Мені не соромно. Бо я дуже багато робила та роблю для перемоги на своєму фронті - медійному. Це моя робота, і я її виконую на максимальних обертах. Наразі не лише для української аудиторії.
Щодо морального аспекту. Не можна бути сьогодні українкою та не думати: чи все ти робиш для перемоги, чи можеш ще більше. Здається, це нормальний стан кожного українця та українки, які не воюють десь на передовій.
Однак мене направду дивує те, що найбільші критики лунає від людей, які роками відмовлялися вірити в те, на що здатна росія, висміювали напередодні нападу наші намагання підготувати громаду до цього, писали коментарі, що ми даремно лякаємо своїх читачів можливими надзвичайними ситуаціями, називали “жовтим медіа” та обіцяли соромити скрінами наших текстів навесні.
Ми пройшлися нашими публікаціями, які з’явилися задовго до війни, – наприклад цією, від 4 грудня 2021 року.
Чому так виходить, що ті, хто голосніше стигматизував наше намагання упередити наслідки війни для громади – тепер найголосніше засуджують?
З 10 грудня - лише двоє людей вибачилися за хейт, який писали тоді. Жодний - перед нами.
А тепер про мораль детально
Чому люди, які рядили своїх дітей у військову форму, готуючи їх не зрозуміло до чого, мають якесь моральне право засуджувати тих, хто рятує своїх дітей, яких ростили для життя у процвітаючій європейській Україні?
Яке моральне право засуджувати мають ті, хто виступав проти багаторазових спроб вивести Україну з-під контролю Мордору та будувати для своєї країни європейське життя?
Хто дозволив виступати суддею людині, яка настільки не цінує життя своїх співгромадян, що навіть на 50 якомусь дню війни виправдовує дії росії правом сильного наказувати більш слабкого, який посмів сказати: не хочу жити, як ти?! Писати: це вам покарання за Майдан?!
Хто роками толерував все, що уособлює в собі "російський мір"?
Це ви його кликали на нашу землю - але про це далі.
Задовго до війни ми били в усі дзвони
Ми чесно відповідали на ваші запитання, що у нас не готові бомбосховища, що немає сирени для оповіщення. І разом з тим, шукали всі можливості вирішити ці питання. Навіть отримуючи негатив у свій бік сповна. Без винесення цього всього у публічну площину.
У перші години війни ми написали про стан забезпечення захисників та, дякуючи підтримці близько 138 людей на всю 20 000 громаду – серед яких, до речі, немає жодного критикана, – почали забезпечувати їх необхідним. Про це детально у волонтерському звіті.
На жаль, я визнаю, дуже багато речей зробили після 24 лютого. Хоча мали б до.
Чому? Про це дуже красномовно сказав радник голови адміністрації Президента України Олексій Арестович – "про..бали".
До перемоги я особисто взяла паузу на критику будь-яких проукраїнських представників влади. Тому коротко скажу, оборона країни, її захист, її безпека – це питання вертикалі державної влади.
Поодинокі голоси, як мій, потонули серед сотень інших, які казали: Одесу не зачеплять, не сійте бурю, все буде добре та маринуйте шашлики на травневі свята.
Водначас, як сказав сам Арестович, з цим всім треба буде розбиратися після перемоги.
Радник голови Офісу президента Олексій Арестович вперше пояснив стрімке захоплення окупантами Херсонщини на початку російсько-української війни. Російський ведучий Марк Фейгін запитав в Арестовича про чотири мости через Чонгар і той коротко заявив: «Про*бали».
Ми були на старті. Цю хвилю підхопили небайдужі люди. Але ми продовжуємо підтримувати ЗСУ як медіа, перш за все, справною сплатою податків, а також особистими пожертвами. Знову ж таки, ніякого геройства в цьому немає – це нормальна позиція нормальних українців, які не на передовій фронту.
Чи є відчуття, що зробили все залежне?
Ні. Чорне. Безпросвітне. Болюче - НІ.
Бо росія прийшла туди, де думала, що на неї чекають. У вогні сьогодні згорають регіони з найбільшими проросійськими електоральними симпатіями.
Усі регіони, де роками культували російську мову, культуру, голосували за проросійські партії, чіплялися за російські символи - стікають кров'ю.
У ворога була примарна надія захопити їх за 2-3 дні, настільки гучними були проросійські голоси цих регіонів у вухах росіян.
Інсталяція, яка присвячена Україні. 9 травня, 2022 рік, Амстердам
Тільки наші любителі “руського міру” вважають, що мова, назви вулиць, пам’ятники – не на часі.
До речі, цей конфлікт почався через статтю про перейменування вулиці Московської. Для Олександра Савка це було настільки не на часі, що він почав тоді вже ображати та переходити на персональні лайтові погрози. Коментарі - за посилання.
У ворога це все на часі, це все нагальна проблема.
Вони не шкодують ракет, вартістю у мільйони, щоб гатити ними по об'єктам нашої культурної спадщини. Бо простіше всього доводити неіснування народа, якщо немає матеріальних артефактів його існування.
Станом на 7 травня російська армія зруйнувала або пошкодила вже майже 200 об’єктів культурної спадщини в Україні. Про це під час вечірнього відеозвернення повідомив президент України Володимир Зеленський.
Вони змінюють таблички з назвами міст на ті, які написані російською. Навіть крапка над І - для них має значення.
Навіть крапка над І для росії має значення, а для наших манкуртів - вся своя культура не має
Взявши в окупацію міста, вони витягують з пильних смітників пам’ятники Леніну. І не чекають, як писали у нас, поки заасфальтують всі дороги.
В окупованій росіянами Новій Каховці на Херсонщині на центральній площі військові рф встановлюють пам’ятник Володимиру Леніну.
Бо культура впливає на все - на розвиток країни, або її деградацію, на ментальність людей, на їх поведінкові патерни.
Якщо ми як медіа не донесли це до читачів, не знайшли аргументів, не пояснили - то це, дійсно, страшно погано.
Це дійсно наразі болить з професійної точки зору.
Водночас, можливо, й людям час замислитися про наслідки своїх дій, думок, своєї нелюбові до своєї країни?
Може досить перекладати відповідальність на інших за свої думки, вчинки, наміри?
Може, час думати власною головою хоча б на кілька кроків наперед?
Бо Бог дав людині розум саме для того, щоб вона могла аналізувати та думати, захищати себе, рухатися у бік еволюційного розвитку, а не деградувати.
Команда Біляївка.City - це велика спільнота людей
Олександра Савка цікавить, як можна бути в іншому місці та мати настільки детальну інформацію про життя в громаді та України.
Можна.
Це заслуга команди, яка працює у різних куточках України та Одеського району на сайті Біляївка.City.
У кожного члена команди є своя зона відповідальності.
Моя полягає у загальному координуванні роботи, забезпеченні команди ресурсами для роботи, частково у роботі з соціальними мережами, редагуванні публікацій, а також інколи – написанні статей.
Ми працюємо всі дні війни фактично 24/7. За це я вдячна кожному члену команди. Вони теж герої на своєму фронті – медійному.
Чим керуємося в роботі?
Редакційною політикою. Це наш головний дороговказ та внутрішній голос. Ми намагаємося бути максимально об’єктивними у своїх публікаціях на сайті.
Втім як люди та громадяни ми також маємо власну позицію.
Її можемо висловлювати на своїх персональних сторінках, у коментарях, у меседжерах. Це не суперечить нашій редакційній політиці.
Ніхто не має права погрожувати іншим
Тепер щодо погроз. Я ніколи та нічого не боялася, якщо йдеться про моє власне життя. З перших днів війни я отримувала анонімні погрози із зазначенням місце мого проживання.
Росія та її місцеві посіпаки поставили під сумнів існування не тільки проукраїнських дорослих, а й їх дітей. Ті звірства, які відкрилися у Бучі, в Ірпені, у Гостомелі - дуже яскраво це засвідчили.
Росія та її посіпаки не лише вбивають дітей - вони гвалтують їх, роблять сиротами, забирають житло та викрадають в росію.
У мене були причини перевезти своїх дітей у безпечне місце. Кордони всіх цивілізованих країн світу наразі відкриті для українок, які рятують від війни своїх дітей. Будь-хто може скористатися цим. Ми пишемо про це у циклі статтей на Біляївка.City.
Дітям на війні не місце. Особливо тим, які перебувають в особливій ситуації небезпеки.
Тому публічно хочу заявити – мешканець міста Біляївка Олександр Савко погрожує мені розправою після повернення додому. Заява про ці наміри з усіма скрінами буде направлена до правоохоронних органів. Дякую ГО “Платформа прав людини”, яка забезпечила юридичною підтримкою.
Права людей – це одна з цінностей, яку відстоює наше медіа. І порушувати їх навіть під час війни не мають права навіть ті, хто є прихильником країни людей без прав.
За кордоном добре?
Увесь 2021 рік я провела у дорозі – Львів, Харків, Тернопіль, багато разів Київ.
Хто не розумів цього, той відкривав – навіть у своїй голові – ворота для ворога.
Україна – найкраща країна у світі, бо вона своя. Разом з тим, коли ти за кордоном, то дійсно фіксуєшся на тому, що у нас вкрав "російський мір" - починаючи з радянського періоду історії та закінчуючи їх посіпаками за часів Незалежної держави: злодіями, корупціонерами та ненависниками української держави.
Вкрали все, як крадуть сьогодні зерно в українських фермерів, картини в українських музеях, майно в українських будинках. І так, я буду про це розповідати, бо інакше ми ніколи не змінемося. І вкрадемо нормальне життя в наших дітей.
Зокрема, поділилася фото та відео з аналогічного до біляївського музею води. Роками він стояв пам'ятником радянського союзу. Лише останні кілька років - став осучаснюватися. Але подивіться, який контраст з тим, що дивляться та бачать наші діти та діти з Польщі.
Просто тому, що їх батьки не рядили дітей в архаїчну солдатську форму, зубами тримаючись за прогнивший "російській мір", а мріяли про сучасне та перспективне майбутнє в Європейському Союзі.
Власне - це вибір кожної родини, в якому світі виховувати своїх дітей. Біда, коли цей вибір не твій, а нав'язаний тобі, бо електоральна більшість за "русский мір".
Це нормально переживати різні почуття, коли ти в епіцентрі війни
Росія, як дементори з книги про “Гаррі Поттера”, як класичне бібілійне "униніє" – висмоктує радість, надію, віру та любов. Якщо їй це вдасться – вона перемогла.
Я цього не планую допускати. І нікому не раджу. Бо інакше не буде ресурсу перемагати, працювати на своїх фронтах та відбудовувати країну.
Завдяки ворогу – роботи у нас дуже багато. Ми всі сьогодні - де б не знаходилися - як шафа на головному фото. Тримаємося посеред хаосу, руйнувань, болю та втрат. Але іншого виходу та вибору в нас немає. Разом з тим, ця шафка так висить зараз, бо хтось з мешканців будинку дуже довго та голосно кликав п'яного сусіда з ракетою.
А тепер хоче перекласти на всіх свою відповідальність, що дім зруйнували.
