Вчора, 1 липня, жительці Біляївки Валентині Гребенкіній виповнилося 103 роки. За рік до її народження почалася Перша світова війна, вона пережила голод, ще одну війну, бачила розпад двух держав — Російської імперії та Радянського союзу, але не втратила оптимізму та вдячності долі за можливість дожити до свого поважного віку.
У свої 103 роки Валентина Семенівна почувається не дуже добре. У 80 втратила зір, трапляються проблеми з пам'яттю, втім з підтримкою вона може сама пересуватися. Донька Любов розповіла нам про життя матері та про "секрет" її довголіття.
— Секрет в тому, що його не існує. Життя у мами було важким та повним переживань, втрат та стресів. Траплялися голодні роки. Довголіття — це просто спадковість, — говорить Любов Постолатій, — брат загинув на війні, а всі п'ятеро сестер матері доживали до поважного віку — більше 90 років.
Народилася жінка в Іркутську, але жила родина в місті Салаір, Кемеровської області. Родина була по-селянські заможною. Батько Семен серед односельчан вважався людиною начитаною, цікавився інженерією, весь час щось майстрував та вигадував. Тримали господарство, яке дозволяло годувати велику родину.
У 1929 році, коли почалося розкулачування, родина першою потрапила до списків "ворогів народу". Втім знайшлася добра душа, яка їх попередила. Батьки Валентини встигли зібратися та потайки вночі поїхати з міста. На підводі дісталися до Казахстану. У Росію повернулися напередодні Другої світової.
У 1940 році Валентина Гребенкіна вийшла заміж. Народила двох дітей. Але тиф спочатку забрав у неї чоловіка, потім доньку. Жінка залишилася одна з маленьким однорічним сином на руках. Працювала на військовому заводі.
Тож вимушено віддала сина матері, а сама продовжила працювати на заводі. Згодом влаштувала особисте життя, вийшла заміж, забрала сина та народила чотирьох доньок. І хоча іменинниця вважає, що секретів довголіття не має, сибірське здоров'я дісталося не просто так. Багато часу проводила на свіжому тайговому повітрі, яке насичене скипидаром, їла справжній мед ложками, гриби, ягоди та кедрові горішки з чистого лісу.
Юність та молодість Валентини Гребенкіної пройшли у сибірській тайзі
Вже багато років іменинниця не любить фотографуватися. Хоче, щоб вічність запам'ятала її гарною, без зморшок. Такою, як вона була на фотокарточках своєї юності (на головному фото Валентині Гребенкіній 20 років — примітка Біляївка.City). Ще тоді жінка любила гарний одяг, весь час майструвала сукні та наряди для доньок.
Любов Постолатій згадує, що мама була чудовою майстринею, завдяки цьому вони завжди були найгарнішими на всіх святах. Тотальний дефіцит змушував напружувати фантазію. Наприклад, для новорічних костюмів вона розбивала ялинкові прикраси, варила густий кисіль, намазувала ним смужки та присипала їх зверху осколками ялинкових прикрас. Все блищало та грало на сонці. Тож її донечки були зірками всіх шкільних ранків та свят.
Вміла жінка ткати. Без музичної освіти грала на балалайці. Сусіди купували перші телевізори, а вона з чоловіком замовили аж з Новосибірська фортепіано.
Валентина Гребінкіна (посередині)
У Біляївці жінка опинилася через дітей. Спочатку в Одесі оселився син Віктор. Він розповів про красоти міста, про велику кількість навчальних закладів. Саме тому родина переїхала сюди, щоб дати змогу дітям отримати освіту. У Сибіру таких можливостей не було.
Оскільки на квартиру в Одесі грошей не вистачило, то вони вирішили переїхати в Біляївку. Будинок тут приглядів син Віктор. Він любив рибальство, тож приїздив сюди та полюбив цю місцевість.
— Дивно, але українську мову вперше ми почули в Сибіру, — розповідає донька Любов, — чоловік однієї з маминих сестер родом з України. Він любив співати мелодійні та гарні українські пісні. Одна з них "Ніч яка місячна" до цього часу улюблена в нашій родині.
Привітання від громади міста з нагоди 103-річчя матері приймає донька Любов Постолатій
Після війни Валентина Гребінкіна почала втрачати зір. Далася взнаки важка робота на військовому заводі. Тож жінка почала працювати в Українському товаристві сліпих в Одесі. До 68 років кожен робочий день їздили туди рейсовим автобусом. У 80 років жінка повністю осліпла. Попри це, до ста років вона зберігала ясну пам'ять, навіть почала писати вірші, пам'ятала, як звати всіх онуків, правнуків, цікавилася їх життям.
2 липня жінку приїхали привітати з Днем народження представники громади — міський голова Михайло Бухтіяров, голова ветеранської організації Анатолій Любчак. Квіти, грошовий подарунок жінка прийняла з вдячністю, без жодних скарг на здоров'я. Навпаки, вона бажала всім іншим міцного здоров'я та довгих років життя. Попри труднощі, вважає вона, життя варте того, щоб прожити його із задоволенням від кожного дня. Можливо, це і є її секрет довголіття.
