Сьогодні ми розмовляємо з тими, хто допомагає з’являтися на світ немовлятам. Наші героїні працюють акушерками більше 40 років. Запевняють, що найголовніше в їх професії - мати холодний розум і довіряти інтуїції. Разом зі своїми пацієнтками вони часто тужаться, плачуть - від радості і щоразу дякують Богу, що все пройшло успішно. А також в їх відділенні трапляються справжні чудеса. Знайомтесь: Валентина Каліннікова, Надія Волкова, Тетяна Русакова.
Коли ми завітали до полового відділення Біляївської лікарні, саме ці акушерки були на зміні. І це, мабуть, не простий збіг обставин. У кожної з них величезний досвід роботи. За усі роки вони прийняли на руки від породілей по декілька тисяч немовлят… – кожна.
- Наш лікар, нині вже покійний, Василь Шкірман любив порівнювати акушерство з пороховою бочкою: ти ніколи точно не знаєш, коли вона вибухне, - згадує Валентина Каліннікова.
Валентина Каліннікова
Усі три наші співрозмовниці вважають, що опинилися в цій професії не випадково. Надії Олексіївні подобався запах мазі Вишневського. Вона вирішила, що це знак, і подала документи до медучилища. Там незнайома дівчинка порадила вступити саме на акушерське відділення, бо ця спеціальність – універсальна. Валентина Миколаївна спочатку мріяла стати вчителем і дуже боялася крові. Але якось на уроці фізкультури її попросили перев’язати рану хлопцю, який травмувався. Вона зробила це так віртуозно, що всі однокласники заявили: бути їй медиком. Тетяна Василівна, як в студентстві, так і зараз, переконана, що працювати в іншій професії просто не змогла б.
За словами акушерок, в їх обов’язки входить прийняти вагітну і супроводжувати її до самої виписки вже з дитиною. Тобто протягом цього часу робити все, щоб підготувати жінку до пологів і допомогти їй народити. Важливо, як кажуть, увійти в психологічний контакт з породіллею, особливо, коли процес пологів вже почався.
Тетяна Русакова
- Я часто говорю жінкам: народжуєте – ви. Ми тут, щоб допомогти, - пояснює Надія Волкова. - Але без вашої участі зробити це не зможемо. Якщо жінка у найвідповідальнішу мить говорить, що втомилася і більше не може, що робити акушерці? Доводиться повертати майбутню маму до реальності, разом з нею тужитись, а потім плакати, що нарешті все закінчилось і малюк народився.
- Колись поступила 17-річна вагітна, - згадує Валентина Каліннікова. - В неї почалися перейми, і вона дуже голосно їх переносила. Після розмови виявилось, вона хвилювалась, що тут наймолодша і нічого в цьому не тямить. Я відповіла: чому наймолодша? Були випадки, коли дівчата і в 15-16 народжували. Не знаю, яким чином, але це подіяло, вона заспокоїлась, а згодом ми пішли у пологовий зал і народили малюка.
В будь-якій ситуації для акушерки, говорять наші героїні, головне - не розгубитися, а діяти. Багато років тому цей урок засвоїла Надія Волкова. Вона працювала в іншому місті в колгоспному пологовому. Це був лиш початок її досвіду. Акушерку викликали до жінки, яка народила вдома. Приїхала до неї вона на возі, запряженим конем.
- Бачу, з дитиною все добре, а жінка лежить і помирає, - згадує. - Швидко обробила руки самогоном і почала оглядати. Виявилось, що плацента не вийшла. Вичистила і повезла жінку на тому ж возі до обласної лікарні. Вона вижила.
Надія Волкова
Акушерство, за словами дівчат, наука неточна. Наприклад, за показниками у жінки є усі шанси народити легко і без розривів, але через якісь тонкощі пологи можуть пройти складно. І навпаки, інколи ті, за кого хвилюються, бо таз завузький, або плід великий, зроблять це без проблем. В другому випадку акушерки радіють, а якщо перший, то зараховують це як власну невдачу - значить, щось упустили, десь недопрацювали. Тому часто допомагають фахівчиням інтуїція і спостережливість, коли найменшим дрібницям надають значення.
Відзначають акушерки, що в роботі мають гарних помічників - медсестер, молодший персонал. Без них вони - не воїни. Жартома, але переконливо заявляють: усі разом ми – бригада.
Одним з побічних ефектів професії вважають звичку вночі не спати. Вона діє, навіть коли жінки не на зміні, а вдома. Також печалить оплата праці. Їх робота, переконані вони, оцінюється державою не на належному рівні.
- Так, в нашій професії більше позитивних моментів, але і без негативу не обходиться. Інколи приходиш додому і бачиш, що в тебе на руках вище ліктів кров не відмилась, бо довелось в цей день рятувати жінку. Або коли після зміни в голові все ще чуєш болісний стогін жінок. Це відбивається на твоїй психіці, здоров’ї. Але з цим ніхто не рахується, - говорить Тетяна Русакова.
Зараз, за словами наших співрозмовниць, акушеркам працювати значно легше, адже пологи проходять під супроводом лікаря. Вони лиш допомагають і виконують його вказівки. Але пам’ятають вони ті роки, коли пологи необхідно було приймати самим. Лікарів викликали лише у разі патологій або ускладнення. Сказати, що це була дуже висока відповідальність, нічого не сказати.
- Ти розумієш, що в твоїх рухах два життя. І хоч ніколи не можеш на 100% передбачити хід пологів, схибити не можеш, - діляться вони.
Ще одне хвилювання, яке доводилось переживати нашим героїням: тільки б дитина була здоровою. Адже поруч в ті часи не було ні педіатра, ні неонотолога, ні реанімації.
- Приймаю дитину одного разу на руки, а вона мовчить. Я розумію, що треба швидко робити штучне дихання, бо клітини мозку без кисню довго бути не можуть. Раз, другий, третій. І нарешті почула тихий –тихий писк, - згадує Валентина Каліннікова. - Я дуже хвилювалася за цього хлопчика. Родина була з Теплодару, і я час від часу запитувала знайомих: як він. Спочатку заспокоїлась, бо дізналася, що мама гуляє з ним у візочку, потім раділа, що дитина пішла до дитсадочка, школи. А коли мені сказали, що хлопець вступив до морської академії, я була щаслива: значить, здоровий, без відхилень, все в нього в порядку.
За словами акушерок, трапляються в їх роботі ситуації, які можна зараховувати до чудес.
Так, в пам’яті Тетяни Русакової залишилась згадка про жінку, яку привезли з невтішним діагнозом. Згідно з обстеженнями, ще ненароджена дитина мала чисельні патології і потворність. Лікарі наполягали на штучних пологах. Але жінка, знаючи все це, не хотіла, уникала лікарні, хоч термін був вже великий. Яким було здивування, коли з її утробу лікарі вийняли чудову дівчинку.
За словами Валентини Каліннікової, траплялися чудеса і в її практиці. Знайома жінка мала першу, але пізню вагітність. Переносила її досить важко. І вона порадила їй зробити в Одесі детальне УЗО. Коли жінка привезла і показала знімок та висновок, у акушерки пішов мороз по шкірі. У плода був відсутній шлунок, серце мало лише три камери, були ще й інші патології. Зрозуміло, що дитина була не жилець.
- Я вже жалкувала, що порадила те УЗО. Не знала, чим допомогти. Але вона цим висновкам якось не придала значення. Дитину народила… І що ви думаєте? Хлопчику зараз 15 років. Він красень і абсолютно здоровий.
Разом з тим, наші героїні впевнені, що чудеса в їх відділенні відбуваються майже щодня. Адже сама поява немовляти в наш світ - то вже є маленьке чудо. І вони дуже раді, що певним чином беруть в цьому участь.
Фото Біляївка.City
