"Ми братні народи, нас просто посварили". Цей меседж, який, здавалося, вже давно залишився в минулому, знову активно розганяється в соцмережах. Головний лейтмотив — насправді українці та росіяни завжди жили у дружбі та любові, а посварили їх пропаганда, Європа, Америка. Подібні меседжі сьогодні можна побачити в різних форматах — від анонімних сторінок у соцмережах до публічних висловлювань відомих людей. Але що насправді стоїть за розмовами про "братні народи"? Чому цей наратив знову повертається в наш інформаційний простір, що він підміняє та чому є небезпечним під час війни?
Анонімні сторінки як інструмент інформаційного впливу
"Мы украинцы любим вас русские. Не верьте пропаганде. Это не наша война. С любовью из Одессы", — саме з такого повідомлення ми почали розбиратися з черговою хвилею розмов про "братні народи" в соцмережах.
Цей допис опублікований на анонімній сторінці у TikTok. Серед іншого, там багато повідомлень про дружбу між українцями, росіянами та білорусами, закликів помиритися, а також тез про те, що Україні нібито варто погодитися на російські умови заради миру. На момент, коли ми її аналізували, сторінка мала майже 100 тисяч підписників і понад 4,5 мільйона вподобань.
Усі публікації оформлені приблизно однаково: чорний фон, білий текст, музика і короткий емоційний меседж.
В одній публікації автор називає себе одеситом, в іншій — пише, що вона "з Донбасу", ще в одній розповідає, що разом із чоловіком виїхала до Європи після початку повномасштабної війни. А потім раптом говорить уже від імені росіян і запитує, наскільки сильно українці "заздрять росіянам", адже в Росії є "вибори, демократія та свобода".
Встановити, хто насправді стоїть за сторінкою, практично неможливо. Але сама така непослідовність — уже привід поставитися до контенту критично.
Зрештою, це лише один анонімний акаунт серед сотень подібних у соцмережах. Це не медіа, його автори невідомі, а публікації на перший погляд можуть здаватися просто набором чиїхось думок. То навіщо взагалі звертати на таке увагу?
Тому що наратив про "братні народи" — не новий. Це давній сюжет російської та радянської пропаганди, який у різні періоди набував різних форм: від уявлення про українців як "молодшого брата" до твердження, що українці та росіяни фактично "один народ".
Це один із механізмів інформаційного впливу: повторення одного й того самого меседжу. Коли він з’являється десятки-сотні разів, у різних формах і на різних майданчиках, поступово може виникати відчуття: "так думають усі", "усі хочуть одного й того самого", "ми один народ", "ми брати, нас просто посварили".
Як зазначає "Детектор медіа", цей наратив, зокрема, використовується для представлення російсько-української війни як внутрішнього конфлікту між "братами".
І саме тут криється головна маніпуляція. Коли війну описують як "сварку між братами", за дужками залишається головне: Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, перетнула міжнародно визнані кордони, окупувала частину українських територій і продовжує завдавати ударів по українських містах та вбивати людей.
У такій картині війна постає вже не як агресія однієї держави проти іншої, а як конфлікт між "своїми", які нібито просто "посварилися". А разом із цим розмивається і різниця між нападником та тим, хто захищається.
Як публічні люди можуть відтворювати наратив про "братні народи": кейси Каменських та Синяка
Але цей наратив не обов’язково звучить буквально словами "ми братні народи". Іноді він проявляється в окремих меседжах, де історію, мову або культуру подають поза контекстом війни. Один із показових прикладів — нещодавнє інтерв’ю відомої української співачки Насті Каменських російській журналістці Катерині Гордєєвій.
Артистка розповіла, що після початку повномасштабного вторгнення близько пів року спілкувалася українською, але згодом у неї виникли проблеми з голосом і з’явилася кіста. За її словами, психолог порадив їй повернутися до російської, пояснивши це тим, що її "тіло не сприймає" українську мову.
На перший погляд, це розмова про особистий вибір. Але якщо згадати котекст, - те як Росія роками використовувала мовну політику як інструмент русифікації, а однією з причин повномасштабного вторгнення називала "захист російськомовного населення", — ця тема вже не виглядає суто приватною.
Особливо коли такі думки звучать від публічної людини з великою аудиторією. Особиста історія в такому випадку може впливати на те, як люди сприймають саме мовне питання — як звичайний вибір кожного, відірваний від війни та русифікації.
Схожа історія, але цього разу зв’язок із темою "братніх народів" видно ще виразніше. Йдеться про блогера Ігоря Синяка, який родом із Краматорська.
Нещодавно в Німеччині він виступив разом зі своїм другом, російським блогером-музикантом. Вони разом заспівали українською відому пісню Софії Ротару "Одна калина".
Здавалося б, просто музика, творчість. До чого тут політика? Але варто подивитися на те, яку картинку зчитує глядач, який просто гортає стрічку і натикається на це відео.
Українець і росіянин разом співають українською, усміхаються, виступають на одній сцені. Жодного нагадування про війну в цій картинці немає. Ніби все знову просто: є українці, є росіяни, є музика, яка може їх об’єднати.
Саме такі образи можуть перегукуватися з наративом про "братні народи", навіть без прямих слів про братерство. Спільна сцена, дружба, знайома пісня можуть створювати враження, що між українцями та росіянами залишається багато спільного, а війну можна залишити десь за дужками.
Каїн та Авель теж були братами
Окремо кожен такий меседж може здаватися незначним. Але коли одна й та сама думка постійно повторюється, це вже може впливати на наше сприйняття. Це можуть бути анонімні акаунти, які просувають схожі тези, відео на емоційно чутливі теми чи публічні висловлювання.
І тоді замість питання "хто прийшов із війною?" на перший план виходить: "чому ми не можемо просто помиритися?" Замість розмови про агресію — нам транслюють "подивіться, нас же так багато об’єднує".
У біблійній історії Каїн та Авель теж були братами. Та від цього один не перестав бути тим, хто підняв руку на іншого.
Тож, коли бачите черговий меседж про братів, спільну історію та культуру, зупиніться та запитайте себе: до чого мене підштовхують — і про що мені пропонують забути?
Хочете більше цікавого та корисного — підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра — дивіться тут.
