Після моніторингу відбудови 9-поверхового будинку в селищі Сергіївка Білгород-Дністровського району, ми відправилися в Сергіївський ліцей, який також постраждав від російських обстрілів 1 липня 2022 року.
Війна увірвалася в Сергіївку без попереджень
На подвір’ї ліцею погляд притягують білі паперові янголи, розвішані на гілках туї. Вітер лагідно гойдає їх, немов шепоче про тих, чиї життя забрали та скалічили російські ракети.
Нас зустрічає директорка закладу Галина Архипенко. В Сергіївському ліцеї навчаються більше 500 дітей. Це опорний заклад, куди приїздять діти з 11 навколишніх сіл. У перші місяці війни ліцей став для сельчан не лише закладом освіти. Він зберіг десятки життів, ховаючи у своєму підземному бомбосховищі сергіївців під час обстрілів.
— Ще до тих страшних днів, коли був зруйнований 9-поверховий будинок, нас постійно обстрілювали з російських кораблів, які тоді чатували в морі, — розповідає директорка закладу.
Поруч знаходиться острів Зміїний, за який тривали запеклі бої. На той момент тут ще не пролунали доленосні слова: «Російський військовий корабель, іди на ***». Росія щоночі тероризувала курортне селище, стріляючи з кораблів. У перші дні війни сергіївцям не вірили навіть рідні з Одеси, що росія здатна нищити цивільне населення.
— Кажу мамі, рідному брату, що розмовляю з ними з-під столу, бо росіяни б'ють по селищу, а вони мені не вірили!
Багато людей переховувалися у підвалах ліцею, який колектив встигнув привести в порядок до початку повномасштабної війни. Раніше він був наповнений водою, вони відпомпували її, зробили там косметичний ремонт. Тричі побілували. Однак не могли собі уявити, що доведеться скористатися цим укриттям.
У переддень жахливої ночі, яка забрала життя односельчан та зруйнувала частково заклад освіти, до кабінету директорки зайшов вчитель, який відповідав за охорону праці у закладі. Це був 68-річний вчитель фізкультури Володимир Чолак. З 1-го липня він мав йти у відпустку, тож приніс папери, розповів всі деталі, які важливо було б знати його тимчасовому заступнику на час канікул. Однак повернутися на роботу йому більше не довелося. Він загинув під уламками будинку разом з дружиною та дорослим сином.
Пряма мова Галини Архипенко, директорки Сергіївського ліцею
За словами директорки школи, від вибуху тієї страшної ночі постраждали майже всі будинки селища: вибуховими хвилями вибило скло майже в кожній оселі.
Працівник ДСНС сидить біля напівзруйнованого після влучання російських ракет будинку у Сергіївці, Одеська область, 1 липня 2022 року.
Постраждав тоді й ліцей: вибуховою хвилею пошкодило дах, тріснуло перекриття, вибило всі вікна та вирвало двері. Вже наступного дня пішов дощ, який залив третій поверх і місцями спричинив обвал даху та стель.
Попри все, колектив не зламався. Тимчасово третій поверх закрили, але навчання в ліцеї не припинялося ні на день — дітей не переводили на дистанційку. Просто змінили організацію навчального процесу. Кажуть, що найболючішим ударом стала втрата колеги, поранення учнів та їх сирітство, оскільки їх батьки загинули в ту трагічну ніч.
Росія залишала поранених дітей сиротами
Галина Архипенко ділиться моторошними історіями, які назавжди залишають слід у серці. Одна з них — про двох братів, Якова та Володимира. Вони зазнали таких тяжких поранень, що, здавалося, шансів вижити не було. Хлопчики також втратили матір та залишилися повними сиротами. Оскільки їх бабусі були дуже літніми жінками, тож опіку над ними змушена була оформити родичка, зовсім юна ще дівчина.
Хлопці пройшли лікування в Україні, оскільки спочатку їх не можна було перевозити, потім родичка-опікунка вивезла хлопців на подальше лікування до однієї з країн Європейського Союзу.
Інша, не менш трагічна історія — про ученицю ліцею Аню. Під час чергової тривоги батьки встигли виштовхнути її з дому — саме перед прильотом ракети. Вона прибігла до шкільного укриття в піжамці та тапочках.
— Після обстрілу — десятки дітей були в підвалі школи. Мені вже повідомили, що батьків Ані знайшли мертвими. Я мала її знайти у натовпі дітей. Сказати їй, що батьки загинули, — згадує директорка. — А вона сама до мене підходить, тремтить, сльози на очах. Питає: "Чи знаєте ви якісь молитви?" Просить помолитися разом — щоб батьки вижили. Я кажу, що знаю лише "Отче наш". Ми молимося. Один раз, другий, третій... Вона плаче. Потім каже: "Я знаю… вони загинули. Бог нас не чує."
Колега загиблого вчителя, теж вчитель фізкультури Юрій, одразу після трагедії пішов на фронт воювати разом з рідним братом. Брат, на жаль, загинув, а Юрій повернувся до викладання, демобілізувавшись після загибелі брата.
— Ми посадили на його честь алею дерев, так і назвали її, Юрчикова алея, просили його, лише повернися живим, ти ще за деревами доглядати маєш, ростити їх. Він повернувся, а от брат його — на жаль, ні, — говорить директорка.
Росія — руйнувала й убивала, а українці й ЄС — рятували та відбудовували
У перші дні після трагедії, коли про неї дізналися в сусідніх громадах, то всі кинулися на допомогу. Однією з перших допомагала освітянська родина Одещини. Відгукнулися просто небайдужі люди. З часом Сергіївський ліцей потрапив в перелік об'єктів на відбудову в проєкт ПРООН в Україні за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах проєкту “EU4UASchools: Build Back Better”.
Ідея цієї відбудови: має бути відбудовано краще, ніж було раніше. «ЄС відданий справі забезпечення доступу дітей до освіти, особливо в країнах, які постраждали від війни. Саме тому ми підтримуємо відновлення шкіл, пошкоджених внаслідок російських атак, та створення безпечних і комфортних просторів, де українці можуть навчатися та розвиватися», — підкреслила Головa Офісу гуманітарної допомоги ЄС в Україні Маріанна Франко, коли відкривали відбудований заклад освіти у Сергіївці.
Педагоги та директорка закладу впевнені, що тут виконали всі вимоги відбудови за принципом "Відбудовано краще, ніж було до того". Вони кажуть: "Ми на власні очі побачили, як виглядає Європа". І визнають: увага всіх прикута до відбудови великих міст, про такі маленькі селища часто забувають. Тому радіють, що їм вдалося потрапити до проєкту відбудови.
Нас запрошують пройтися закладом і контраст між відремонтованою частиною за європейські кошти та іншою частиною впадає в очі. Повноцінний ремонт був зроблений на третьому поверсі, решту будівлі просто відновили, щоб можна було продовжити навчання. Всюди чисто, затишно, але на третій поверх, як кажуть, педагоги: "Прийшла Європа". Коли запитуєш педагогів, в чому різниця, педагоги без вагань кажуть: "Відновлено з повагою до індивідуальності дитини". Найбільш контрастно це видно, якщо порівняти забраження туалетів після руйнування та після відбудови.
Туалети у Сергіївському ліцею до та після відбудови за кошти європейських партнерів
Різні частини Сергіївського ліцею - відремонтовані раніше та після відбудови проєктом “EU4UASchools: Build Back Better”.
Варто зазначити, що відремонтовану проєктом частину школи було введено в експлуатацію ще у листопаді 2024 року. Однак, прогулюючись коридорами та кабінетами, зазираючи до туалетних кімнат, звертаючи увагу на стан вікон, техніки, сучасних меблів і яскравих стін, виникає враження, ніби тут давно не було дітей. Лише написи на дошках з формулами та прощальними словами — «Випуск 2025, 11-А клас» — нагадують: навчальний процес тут усе ж відбувався. Просто ремонт зробили досить якісно.
Серед виявлених недоліків — третій поверх поки що не можна вважати інклюзивним простором. Діти з інвалідністю не зможуть потрапити сюди та користуватися цими кабінетами, адже в ліцеї наразі відсутні спеціальні підйомники. Для таких учнів облаштовано окремий кабінет на першому поверсі, однак його стан далекий від щойно відремонтованих приміщень — оновлення там не проводилися.
Це не єдиний проєкт, який реалізували в ліцеї. Зокрема, Карітас України (лат. Caritas, «Милосердна Любов») — благодійна організація Української греко-католицької церкви, яка надає допомогу потребуючим, незалежно від їх віровизнання, національності або соціального статусу, створили для дітей кабінет ментального здоров'я. Це яскравий простір для ігор, занять з психологом, перевантаження та відновлення. Діти з великим задоволенням ним користуються.
Хочеться сподіватися, що Україна виборе право на те, щоб мати змогу й далі робити якісні освітні простори для дітей, які зітруть з наших закладів освіти шрами війни та руйнувань.
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “OD.нова: як Одещина долає сліди трагедій”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Агенція розвитку пониззя Дністра” у партнерстві з ГО “Cлово громад”, і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.
