Два роки тому біляївець, футзаліст Ростислав Семенченко у складі студентської збірної України брав участь у Чемпіонаті світу з футзалу. Тоді юнаки посіли друге місце. Наразі йому 21 рік, шостого жовтня 2024 року він був одним з тих, хто приніс Україні першу в її історії бронзу у Чемпіонаті світу. Спортсмен виступав у складі збірної України з футзалу і був наймолодшим її учасником. Окрім цього Ростик потрапив у трійку найкращих гравців світової першості, отримав "Бронзовий м’яч". Став найкращим гравцем вирішального матчу Україна — Франція. Він говорить, що деякий час сам не міг повірити, що все це відбувається з ним. Футзаліст розповів, наскільки важко було потрапити на такий рівень, кому завдячує за успіх, про відчуття на п’єдисталі, мотивацію та плани на майбутнє.
За два роки виріс як гравець
Ростислав народився і виріс у Біляївці, навчався у першій школі, закінчив її з золотою медаллю. З дитинства цікавився футболом, це було сімейне захоплення.
З семи років займався у Біляївській ДЮСШ. Пізніше тренувався у ДЮСШ Чорноморська. У 17 років його запросили до професійного футбольного клубу, команди ФК “ІнБев” міста Житомир. Він увійшов до збірної України U-17, згодом - до U-19. Вступив до Київського педагогічного університету імені Драгоманова. У 2022 році поїхав грати на свій перший Чемпіонат світу з футзалу у складі студентської збірної України.
За останні два роки, говорить він, в його житті відбулося багато змін, як в спортивному, так і в особистому плані. Він виріс як гравець. Допомогли постійні тренування, робота над своїми помилками, технікою, тактикою. Як результат - перейшов на вищу професійну сходинку.
Член збірної України з футзалу, учасник Чемпіонату світу Ростислав Семенченко
Як став частиною збірної України з футзалу у Чемпіонаті світу
Щоб грати на Чемпіонаті світу, треба було пройти відбір. Але він розпочався задовго до самої першості.
— Я б сказав, що відбір на Чемпіонат світу — це постійний процес селекції, — пояснює футзаліст. — Тренерський штаб спостерігає за перебігом чемпіонату, матчів, аналізує гру кожного потенційного кандидата. Тренери фіксують, хто в якій формі, як прогресує. Вже після цього, на етапі зборів, більш детально дивляться на фізичні показники. Як гравець взаємодіє з командою, перевіряють дані датчиків, фіксують різні індивідуальні показники. Потім вже визначають, хто гратиме на Чемпіонаті світу.
Ростислав Семенченко, футзаліст
За словами Ростика, йому зігруватись з командою майже не довелось, адже склад переважно залишився незмінним з останніх матчів. Вони навчились взаємодіяти, відчувати один одного під час гри.
Однак це не стосувалось нових комбінацій, схем та заготовок. В цьому довелось попрацювати на тренуваннях, награвати взаємодії, доводити все до автоматизму.
— Я з дитинства знав, що успіх у спорті досягається лише щоденною працею, самовіддачею і цілеспрямованістю. Виклик до складу збірної посилив почуття відповідальності, я зрозумів: на полі чи поза ним, всі ми боремось за нашу країну. І це наш шанс показати, хто ми є.
Часу для особистого життя та відпочинку достатньо
Незважаючи на серйозну підготовку, зазначає Ростик, у футзалістів достатньо часу і на особисте життя та відпочинок. У них немає суворих обмежень чи якихось таємних обрядів.
У день матчу все чітко розписано: о котрій підйом, коли сніданок, теоретичне заняття, розбір суперника, тактичні моменти. Якщо залишається час, то можуть і відпочити, налаштуватися ментально.
На майданчику вже стандартна процедура – розминка, підготовка до матчу і фінішна пряма – гра.
У вільні від ігор дні футзалісти не перенапружуються. Можуть прогулятися містом, розвіятись, отримати позитивні емоції. Це, наголошує спортсмен, дуже важливо для психологічного розвантаження.
Хотіли показати незламність українського народу
Ставлення до української команди на чемпіонаті, розповів Ростик, було як і до будь-якої іншої команди-учасника. Як того вимагають змагання - всі рівні. Війна в Україні не впливала на якісь поступки чи особливе ставлення до команди. Це було достойне суперництво.
– У спорті все просто – вийшов на майданчик, зіграв матч, потиснув руки по завершенню, і все. Це гра, де мають бути переможці, поступатися ніхто не збирається, – пояснює Ростик. – Думаю, в той момент були більш важливіші саме наші думки, наша мотивація, на які впливали події в Україні. Хотілось показати незламність українського народу.
Поразка у матчі з Бразилією, зізнається футзаліст, дуже засмутила. Було прикро. Але потім команда усвідомила, що вже досягла успіху – увійшла до чотирьох найкращих команд світу.
– Це мотивувало та додавало драйву грати з ще більшим запалом, щоб привезти в Україну бронзу. Коли є за що боротися, немає місця жодному розчаруванню, воно трансформується в нову, потужнішу силу, – розповів футзаліст.
За підсумками світової першості, Ростислава визнали третім гравцем турніру, він отримав індивідуальну нагороду – "Бронзовий м’яч". Інші два м’ячі – золотий та срібний – здобули бразильці.
Тоді, стоячи поруч з ними, говорить Ростик, він не до кінця усвідомлював, що відбувалося, все було, як уві сні.
– Хочеться знайти якісь влучні слова, щоб передати свої відчуття, але не виходить. Той вихор емоцій в моменті – це щось поза межами людського розуміння, – згадує спортсмен. – Отримати таку нагороду і стояти поруч з найкращими гравцями світу, які відіграли вже не один мундіаль (прим.ред чемпіонат світу з футзалу). Ну це… самі уявіть. Не віриш своїм очам. Розумієш, що це круто, що це визнання твого рівня. Але все, як в тумані трохи.
Без підтримки успіху досягти важко
Своїм успіхом Ростик завдячує багатьом людям, зокрема тренерам, які були з ним на цьому шляху. Не хоче виділяти когось окремо, бо вважає, що кожен з них вклав частинку себе в його розвиток, кожен чомусь навчив і щось підказав.
– Дякую всім тренерам, і дитячим, і тим, хто працював зі мною в більш дорослому віці. Кожен етап був важливим, кожна порада – цінною, – зазначає футзаліст.
Збірна команда України з футзалу
Спортсмену, переконаний він, дуже важко досягнути успіху без підтримки. Коли поруч є люди, які вірять у тебе навіть у моменти сумнівів чи поразок, це додає сил і впевненості. Має таку підтримку і він.
– Моя найперша підтримка – це родина. Їхня віра в мене та безумовна любов надають сенсу всьому, що я роблю. Вони завжди поруч, якщо не фізично, то душею і думками. Підтримують не лише у перемогах, а й у найважчі моменти. Підтримка – це моя команда, хлопці, які знають мій потенціал і допомагають розкриватися. Звичайно, це і вболівальники. Їхня відданість – це особлива мотивація, – ділиться Ростик.
Підтримка, говорить він, це загалом для нього не лише про слова чи присутність, а якась невидима сила, яка об'єднує, додає віри в неможливе і допомагає долати будь-які перешкоди на шляху до мети.
Не зупиняйтесь на шляху до мети
Тим спортсменам, які лише починають свою професійну кар’єру, або стали на шлях до мрії, Ростик радить ніколи не зупинятись.
– Успіх у спорті – це результат постійної праці, наполегливості, бажання самовдосконалюватись. Важливо ніколи не зупинятися. Долайте страхи, експериментуйте, пробуйте – це частина процесу навчання. Чіткої формули успіху, мабуть, немає. Але ключем до нього я б назвав любов до гри. Тоді формується не лише стиль гри, а й твоя особистість.
Щодо власних мрій та планів, то вони у Ростислава постійно змінюються. Говорить, що з кожним новим досягненням відкриваються нові горизонти. Втім далеких планів він не будує. Зараз для нього найголовніше – грати та отримувати від цього задоволення.
Футзаліст впевнений, життя готує йому ще багато викликів, але зараз він хоче просто бути тут і тепер, віддаючись улюбленій грі, а згодом - здобувати для своєї країни ще більше перемог.
Фото з архіву Ростислава Семенченка
