Одещина та Придністров’я: що відбувається у сусідньому регіоні, про який ми майже нічого не знаємо

Придністров'я – невизнане адміністративно-територіальне утворення на території Молдови – є "сірою зоною", що простягається на понад 450 кілометрів уздовж кордону з Україною. Цей регіон, який географічно розташований на вузькій смузі над річкою Дністер, залишається важливим маршрутом для контрабандистів. Роки незаконного переправляння товарів через цей кордон ставлять під загрозу національну безпеку України. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році зростає занепокоєння, що Придністров'я може стати плацдармом для атаки на українські Вінницьку та Одеську області, що в свою чергу може відрізати Україну від Чорного моря.

Це територія чітко проглядається з села Градениці в Біляївській громаді Одеського району. Розташоване на вузькій смузі над річкою Дністер, Придністров'я відоме як важливий маршрут для контрабандистів. Роками з "сірої зони" на територію України переправляють цигарки, алкоголь, наркотики та інші товари поза митними постами. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році, місцеві мешканці були особливо стурбовані потенційними загрозами з цього регіону.

Тоді паніка наростала, оскільки кожен постріл або вибух став приводом для занепокоєння, і люди активно обмінювалися інформацією про ситуацію на кордоні. Це невелике село, а також Лиманське, Кучургани, Роздільнянського району, що лежать на перетині важливих шляхів, стали своєрідним спостережним пунктом за подіями в сусідньому Придністров'ї, де будь-яка нестабільність або активність могла швидко вплинути на їхнє життя.

Тоді мешканці, які мали тривалий контакт з тими, хто жив по інший бік кордону, заспокоювали, що за їхньою інформацією там немає ні людей, ні техніки для удару в спину.

За даними The Military Balance 2022, там базувалося 1,5 тисячі особового складу російської регулярної армії, кілька транспортних Мі-8 і сім ударних вертольотів Мі-24. Також у відкритих джерелах йдеться про до 100 одиниць бронетехніки, що становить дві батальйонно-тактичні групи (орієнтовно – батальйони). Крім того, у складі "придністровських сил" також близько 8 тисяч військовослужбовців, до 40 танків Т-64 і Т-72, ​​близько 40 різних бойових броньованих машин і 40 самохідних установок.

Коли йдеться про можливість російської агресії з боку «Придністров’я», завжди йдеться про один фактор – великий склад боєприпасів під Ковбасною.. Тут розташований найбільший у Східній Європі, як дехто вважає, склад боєприпасів, пережиток холодної війни. За оцінками, у Ковбасній зберігається близько 20 тис. тонн старих совєтських боєприпасів. Однак неясно, чи арсенал у Кобвасній все ще придатний для використання після десятиліть зберігання. Склад не перевірявся міжнародними спостерігачами понад 15 років. Його вміст – кількість і стан боєприпасів – відомий лише російським військовим та їхнім придністровським союзникам. Також для того, щоб повноцінно задіяти російські сили в «ПМР», їм потрібні набагато більше ресурсів: запчастини та паливо для ведення техніки, пайки для особового складу тощо. Наразі, пишуть аналітики, такої змоги в Росії немає.

У лютому ISW не помітив жодних ознак того, що обмежене російське угруповання військ у Придністров'ї може спробувати провести наземну операцію, яка могла б загрожувати Україні. Інститут не вважає, що це угруповання здатне розпочати повноцінну наземну операцію проти України, – написали там.

У цьому розслідуванні ми спробували з'ясувати, які наративи формуються в цьому регіоні зараз та чи залишається він джерелом ризику для України, а також загалом дізнавалися, що відбувається на цьому кордоні. Для цього ми відвідали село Градениці, поспілкувалися з місцевими мешканцями та провели аналіз основних інформаційних каналів Придністров'я, щоб зрозуміти, які саме наративи поширюються в регіоні та якою є реальна ситуація на кордоні. Адже попри територіальну близькість, цей регіон залишається для багатьох маловідомим через свою закритість та потенційну небезпеку для відвідування українцями.

Територію "ПМР" видно з села Градениці, Біляївської ОТГ

Що видно з придністровських прикордонних сіл

В Граденицях про контрабанду говорять неохоче. Спочатку окидають тебе поглядом з голови до п’ят. Усміхаються, крізь зуби прошепотять: «Яка там контрабанда. Ви що, хлопці?»

Хоча майже всі хатини на березі Кучурганського водосховища були так чи інакше причетні до «контрабасу». І не важливо, багатий будинок чи бідний. Але говорити про це небезпечно. І все ж, дехто розговорився. Люди просять не писати їхні імена, не дозволяють себе фотографувати.

Микола (ім'я змінено на прохання співрозмовника - прим.ред.):

– Після того як розстріляли Сашу Ляму (Олександра Рошка, відомого контрабандиста, який тримав увесь контрабандний бізнес - прим.ред.), все це перейшло під контроль державних структур. Ті ж самі прикордонники. Вони наварюють на «ухилянтах». Переправляють тих, хто хоче втекти. Ляма не був таким, щоб гратися з державними структурами. Він не підкорявся їм. І приколювався з них. Пускав чутки, що під водою проклав спиртопровід з того боку. Прикордонники метушилися, шукали, а він сміявся. Їм він і не подобався. А частина контрабандистів співпрацювати з владою була по душі. Спокійно «працюєш». Спокійно відстебуєш. Тобі кажуть, що тоді-то буде обшук. Ти здаєш якогось нещасного, п’яницю, що порушив закон, ментам і далі працюєш.

Питаємо:

– То є контрабанда зараз?

– А ви давно були на «Книжці»? Ось же у вас посеред міста! Який хочеш «контрабас»! Туди навіть ТЦК не ходить.

Місцеві кажуть, що потік контрабанди суттєво не зменшився. Більше того, до нього додалися спроби втікти за кордон чоловіків, які потенційно можуть бути мобілізовані. Вони пропонують переглянути ТГ-чати, де є десятки пропозиці'й з виїздом за кордон через територію Придністров'я. Їх створююють буквально на кілька тижнів, видаляють– і створюють нові. Питають: "Думаєте, що ніхто з контролюючих органів про це не знає?"

Біляївка.City намагалися розговорити когось з мешканців самого "ПМР", адже чимало мешканців Біляївської громади мають там знайомих, рідних, колишніх однокурсників, однокласників. На жаль, це єдиний спосіб дізнатися якусь місцеву інформацію, адже придністровська влада обмежила доступ журналістів з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Однак навіть анонімно ніхто не хотів ділитися думками. Розповіли, що це українці залякані, у них цензура, а самі боялися сказати зайве слово. Основна теза, що коли українці Одещини бояться нападу з боку невизнаного Придністров'я, такі самі страхи панують тут щодо України. Власне, нещодавно переполоху наробив твіт волонтера Тараса Чмута, який оприлюднив карту Придністров'я зі словами "Ні на що не натякаю, але..."

Через те, що інформаційний простір контролюється з боку російської пропаганди, більшість українських новин доходить до мешканців так званого "ПМР" в спотвореному вигляді, а самостійно вони їх не шукають. Коли розмовляли з одним з контактів, якими поділилися співрозмовники з Градениць, то почули таку думку від 47-річної Олени:

"Одесу ж не чіпають!" – каже вона.

Відповідаємо: "Як же не чіпають? Адже стільки людей загинуло від ракетних обстрілів! Тірас, Сергіївка, загиблі діти, родини, знищені курортні села, пошкоджені цілі вулиці в населених пунктах...

А вона: "Ой, там ще треба розібратися, хто стріляє! Ви там перетворилися на зомбі. Ми ж мирно з вами жили, це все Америка нас розсварила'".

Жінка навіть слухати не хотіла, що з Україною воює Росія. Чому так відбувається?

Прагнення приєднатися до України перетворилося на звинувачення у "концтаборі Україна"

Ми провели дослідження кількох ключових інформаційних каналів так званої "ПМР" — зокрема каналу "Приднестровье" у Viber, ТСВ Приднестровье в Telegram, а також сайту "Новости Приднестровья". Це дало нам змогу проаналізувати основні тези, які просуває російська пропаганда в регіоні, та зрозуміти, як ці меседжі впливають на формування ставлення місцевих жителів до України й загальне інформаційне поле, у якому вони живуть.

Примітно, що після розпаду СРСР тодішній лідер Придністров'я, росіянин Ігор Смирнов, який обіймав посаду президента до 2011 року, 28 серпня 1991 року відвідав Київ для обговорення можливого переходу республіки під юрисдикцію України. Це питання піднімалося ще кілька разів згодом. Існує припущення, що для України це могло стати своєрідним "троянським конем", через який було б легше здійснювати експансію на всю територію та відновлювати радянський проєкт.

Тепер же, наративи, що формуються в Придністров'ї, тісно пов'язані з політичною ситуацією в регіоні та контролем з боку Росії. ЗМІ в Придністров'ї зосереджені на негативному образі України, представляючи її як ворожу державу, "концтабір", де порушуються права людини.

Варто зазначити, що 27 червня 2016 року в Придністров'ї набув чинності новий закон, який карає за дії чи публічні заяви, у тому числі через використання ЗМІ, інформаційно-телекомунікаційних чи інтернет-мереж з критикою так званої миротворчої місії російської армії в Придністров'ї, або представлення тлумачень військової місії російської армії, які уряд Придністров'я вважає «помилковими». Покарання — до трьох років позбавлення волі для простих людей або до семи років позбавлення волі, якщо злочин вчинено особою або групою осіб за попередньою змовою. Тож, важко сказати, чи ці наративи відповідають реальним переконанням більшості мешканців регіону, чи вони просто воліють не створювати собі проблем.

"Концтабір" Україна

Про Україну тут пишуть мало, фактично немає новин про обстріли, руйнування, якщо вони не зачіпають інтереси мешканців регіону, як, наприклад, з руйнуванням енергетичної системи, або спроб українців через Дністер потрапити на територію так званої "ПМР".

Основні меседжі щодо України, можна поділити на такі групи:

• Небезпека вторгнення: начебто в Україні поширюється ідея про можливість вторгнення Збройних Сил України (ЗСУ) на територію Придністров'я. Хоча це вважається малоймовірним, оскільки таке вторгнення без схвалення Кишинева було б відкритою військовою експансією, що малоймовірно у передвиборний період для молдавського президента.

• Енергетична залежність і корупційні канали: Придністров'я, як і раніше, постачає електроенергію в Україну і виступає як своєрідна "чорна діра" для відмивання грошей українськими олігархами. Тому їм не вигідно, щоб територія отримала якийсь легальний статус.

• Вибухи і їх наслідки: поширюється думка, що потенційний вибух на складі боєприпасів у Колбасній міг би мати катастрофічні наслідки, порівнянні з кількома вибухами в Хіросімі. Тут підкреслюють, що події в Придністров'ї не є пріоритетними для європейських країн, які не усвідомлюють всю катастрофічність ймовірної ситуації.

• Тема Придністров'я як відволікання: нав'язується думка, що в Україні тема Придністров'я часто виникає в моменти військових невдач або проблем на фронті. Наприклад, це питання стало актуальним у лютому 2022 року, знову влітку того ж року після подій у Мариуполі та Лисичанську, під час "Бахмутської мясорубки" та після неудачного контрнаступу в Запоріжжі.

• Військові невдачі: висловлюється припущення, що інформація про Придністров'я використовується в Україні як спосіб відволікти увагу від проблем на фронті, якщо Курська наступальна операція ЗСУ виявилася менш успішною, ніж очікувалося.

• Вбили віру: зараз активно тиражується тема, що Україна втратила Бога, Божу підтримку, "вбила віру" через закон про заброну релігійних осередків, які пов'язані з Росією. Хоча там немає прямих заборон на УПЦ МП, однак всі розуміють, що йдеться, перш за все, про цей релігійний осередок. Ця інформація подається в контексті того, що Молдова теж здатна на такі кроки.

Тут є повна інформаційна пустеля щодо будь-яких позитивних подій на українській стороні кордону Дністра. Українці зображаються як країна, яка розгубила весь потенціал, який залишився їй у спадок від Радянського Союзу. Єдина тема, в якій лунає хоча б якийсь конструктив - це ситуація навколо Дністра, яка є найважливішою водною артерією регіону. Можливо, це саме той плацдарм, на якому варто будувати свою інформаційну політику в регіоні.

Формування ворога: США хоче розморозити війну на Дністрі, а Молдова - воювати за відновлення контроля над регіоном

Аналіз медіа показує, що в Придністров'ї активно формується образ США як головного ворога, який нібито намагається розпалити конфлікт на Дністрі, підтримуючи модернізацію молдовської армії. Ці меседжі підкріплюються регулярними сюжетами про "миротворчу роль" російського контингенту в регіоні.

Формується "російсько-радянська ідентичність"

Звісно, не обходиться без героїзації подій Другої світової війни. Наш аналіз повідомлень липня-серпня 2024 року показує, що цей період наче був перетворений на повторення святкування 9 травня. Стрічки новин переповнені звітами про заходи, присвячені вшануванню визволення від румунсько-фашистських загарбників, що дуже нагадує ті ритуали, які зараз проводяться на окупованих територіях України. На 5-6 новин про події ІІ-ої світової війни приходиться лише 1 - про поточну соціально-економічну ситуацію в населених пунктах, наприклад, що на хліб буде підвищена ціна, або про роботу комунальних служб.

У цьому контексті влада Молдови демонструється в зовсім іншому світлі – як фашисти, які нібито знехтували героїчним подвигом своїх предків. Цей наратив активно розвивається в медіа, підкреслюючи різкий контраст між історичною пам'яттю та сучасною політичною ситуацією.

Молдову часто представляють як джерело проблем для Придністров'я, тоді як Росію подають як країну, яка вирішує ці проблеми та захищає мешканців невизнаної "республіки". Однак ця пропаганда виглядає досить спрощеною і нагадує радянські наративи. Тим не менше, схоже, що вона має вплив на громадську думку.

Взагалі, мешканців регіону постійно тримають в контексті російських новин, подій. Чимало текстів, які присвячені просто інформуванню про пожежі, кримінал в різних регіонах Росії.

Чи залишається Придністров'я загрозою?

Враховуючи події, що відбулися з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, регіон Придністров'я залишається потенційно небезпечним. У 2022 році відбувалися провокації, включаючи вибухи, що, ймовірно, мали на меті створити підстави для військової участі регіону на боці Росії. Проте, ці події не призвели до масштабних бойових дій, і ситуація в регіоні залишається відносно стабільною.

Однак кордон між Україною та Придністров'ям залишається "дірявим", а контрабанда, включаючи переправлення чоловіків, які уникають мобілізації, не зменшується. Це створює додаткові ризики для безпеки України.

В умовах тривалої нестабільності в регіоні, Придністров'я може стати інструментом для нових провокацій, оскільки мешканців регіону накачують пропагандою та продовжують формувати в них російсько-радянську ідентичність.

Для довідки: історичний контекст

Територію Придністров'я умовно поділяють на дві частини: північну (Подільську) та південну (Степову). До кінця XVIII століття Подільське Придністров’я, де переважно проживали українці, перебувало під владою Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, козацької Гетьманщини та Російської імперії. Степове Придністров’я, у свою чергу, входило до складу Золотої Орди, Кримського ханства та Османської імперії.

Після російсько-турецької війни 1787–1791 років регіон став частиною Російської імперії. У 1918 році на Придністров’я претендувала Українська Народна Республіка. У 1924 році на лівому березі Дністра була створена Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (МАРСР) у складі Української соціалістичної республіки. Румунія контролювала Бессарабію (правий берег Дністра). Першою столицею було місто Балта, а з 1929 року – Тирасполь.

Під кінець радянської доби в Молдові виникли дві протилежні сили: консервативна придністровська спільнота підтримувала збереження СРСР та зв’язки з Росією і Україною, а націоналістичні сили прагнули незалежності та можливого об'єднання з Румунією.

Конфлікт розпочався через мовне питання. У 1989 році молдовський парламент ухвалив закон про державний статус молдовської мови та її повернення до латинської графіки. У відповідь на це російськомовне населення Придністров'я за підтримки Москви та Києва проголосило незалежність "ПМР" 2 вересня 1990 року. Однак тодішний лідер Радянського Союзу Михайло Горбачов не підтримав їх. У 1991 році 25 серпня Придністров’я повторно проголосило свою незалежність, що призвело до збройного конфлікту з Молдовою, яка оголосила свою незалежність пізніше на два дні — 27 серпня 1991 року.

Придністров'я було першою спробою Москви вести гібридну війну за добре знайомим українцям сценарієм, щоб в подальшому спробувати реанімувати Радянський Союз. У 1992 році, після короткочасної війни між придністровськими сепаратистами, яких підтримувала Росія, і молдовською армією, було підписано мирну угоду. За цією угодою Придністров'я залишалося частиною Молдови де-юре, але фактично стало самокерованою невизнаною республікою під контролем сепаратистів.

У 2006 року відбувся “референдум” про приєднання до Російської Федерації, де “більшість” висловилася за таке рішення. Причини цього можна пояснити як міжнародними факторами, так і інтересами самої Росії. З одного боку, міжнародна спільнота, включаючи ООН і більшість держав, продовжувала визнавати Придністров'я частиною Молдови, і будь-яка спроба офіційного приєднання до Росії могла б спричинити серйозні міжнародні санкції та подальше загострення конфлікту. З іншого боку, для Росії вигідніше було зберігати статус-кво, використовуючи Придністров'я як інструмент впливу на Молдову та інші пострадянські країни, ніж офіційно включати його до свого складу. Така ситуація стала прецедентом для подальших конфліктів на пострадянському просторі, де Москва застосовувала подібні стратегії для досягнення своїх геополітичних цілей. Ця ситуація створила певний шаблон для подальших дій Москви в інших регіонах, таких як Південна Осетія, Абхазія, Крим і Донбас.

У радянський період в Придністров’ї дислокувалася 14-та загальновійськова армія, яка грала важливу роль в збройному конфлікті між Молдовою та Придністров'ям. Після радянського розпаду армія була розформована, але залишки російського військового контингенту і надалі залишалися в регіоні в нібито миротворчій місії та реорганізовані в 1995 році в Оперативну групу російських військ, що офіційно охороняє військові склади, але фактично зберігає російську військову присутність у регіоні.

На початку повномасштабного наступу Росії на Україну в лютому-квітні 2022 року в Придністров'ї відбувалися певні провокації, включаючи невідомі вибухи та інші інциденти, які, як припускається, могли бути спрямовані на створення напруженості та виправдання можливої участі регіону у війні на боці Росії. Кремлівський генерал Рустам Міннекаєв натякнув, що його війська прагнуть через південну частину України пробити коридор до “ПМР”, де начебто “утискається російськомовне населення”.

Пункт пропуску «Кучурган»

Місцеві сепаратистські сили та російський військовий контингент у Придністров'ї були приведені в підвищену бойову готовність. Було кілька випадків затримання диверстантів, зокрема, в районі пункту пропуску «Кучурган». Тоді провокації у Придністров'ї, хоча й викликали занепокоєння, не призвели до активних бойових дій у регіоні.