Сім років тому шкільний медаліст, спортсмен Віталій Русаков став стипендіатом Біляївської громади. Тоді він навчався в Одеському медичному університеті, мріяв стати хірургом і вперше став героєм нашої публікації. Ми були переконані, що хлопця очікує велике майбутнє. І не помилились. Сьогодні, у свої 30 років, він працює завідуючим хірургічного відділення однієї з відомих приватних клінік Одеси, навчає колег, виступає на міжнародних наукових конференціях. Допомагає людям побороти онкологію, рятує життя під час невідкладних операцій. Пацієнти у своїх відгуках називають його незрівняним лікарем, рідною людиною, хтось – янголом-охоронцем, а деякі обіцяють молитися за його здоров’я до кінця свого життя.
Біляївка.City поспілкувалися з Віталієм знову. Запитали, як у молодому віці досягти такого успіху, наскільки важкий був шлях до мрії, чи виправдались очікування і старання. Поговорили також про українську медицину, роботу за кордоном, хобі та про багато іншого.
Про рідну Біляївку і мрію
Віталік народився і виріс у Біляївці, його родина - багатодітна, він старший з трьох синів. З дитинства активно займався боксом, виборов не один титул чемпіона різних рівнів. Закінчив Біляївську першу школу зі срібною медаллю і виключно завдяки своїм старанням та цілеспрямованості вступив до Одеського медичного університету на бюджетну форму навчання.
Стати лікарем – це була його мрія з дитинства. Ще учнем старшої школи, з дозволу адміністрації він приходив до Біляївської лікарні, щоб побачити, як йде підготовка до операцій, які її етапи. Каже, хотів переконатися, чи правильний шлях обирає. Власне, з Біляївської лікарні розпочався його шлях у медицині. Однак навчання новому не припиняється все його життя.
Віталій Русаков (ліворуч) під час випускного у школі. Праворуч - зі спортивними нагородами під час святкової ходи
– В мене залишились чудові, теплі спогади з дитинства, зі школи. До Біляївки я ставлюсь по-особливому, бо це маленька батьківщина, де живуть батьки і рідні. Коли приїжджаю, хочеться прогулятися рідними місцями, улюбленими вуличками. Побачити знайомих. Я ціную всіх і кожного, хто був поруч зі мною у ті часи, вірив в мене, вчив, підтримував, – згадує Віталій.
Звідки з’явилась така любов до медицини, він і сам досі не знає. У родині до нього не було лікарів. Це було якесь внутрішнє відчуття і бажання, що він – лікар, це - його.
Під час вручення нагород стипендіатам Біляївка 2017 рік, Віталій 5й праворуч
Все встигав завдяки дисципліні і спорту
Ініціативність хлопець почав проявляти вже на першому курсі. Він виступав за університет на змаганнях з боксу і здобував перемоги. Його обрали старостою групи. На другому курсі – старостою курсу. На третьому – після перемоги на Всеукраїнській олімпіаді з фармакології, він став студентським деканом.
Окрім цього він активно займався науковою діяльністю. На п'ятому курсі став Лауреатом премії Національної академії медичних наук, представляв свій університет на різних конкурсах, отримав відзнаку кращий студент 2013-2014 років. Ставав стипендіатом Одеського міського голови і Верховної Ради України.
Віталій Русаков під час проведення хірургічної операції
Навчання забирало багато часу, але Віталік говорить, що його студентське життя було різноманітним. Ніколи не виникало бажання все кинути. Він встигав ходити і на дискотеки, і відпочивати, і вчитись.
– Була дисципліна. Цей навик я виробив ще в 11-му класі. Коли треба було готуватися до ЗНО, вчитися у школі, допомагати батькам вдома, а хотілось ще займатися спортом і зустрічатися з друзями. Весь мій день був розписаний по годинам, а інколи і хвилинам. Дуже допоміг виробити цю дисципліну – спорт. Завдяки йому я навчився раціонально розподіляти час, сили, бути цілеспрямованим, вимогливим до себе і ніколи не здаватися. Спорт – це взагалі велика наука життя. Зараз боксом я вже не займаюсь, але спортивну форму підтримую регулярними фізичними вправами.
Бекґраунд мав значення для досягнення мрії
Віталік закінчив медичний університет з відзнакою. Маючи найвищий рейтинг серед студентів, отримав унікальну можливість обрати омріяну спеціальність.
– Я вчився на бюджеті, а це означало, що держава мала вирішити за мене, яким лікарем мені бути, які спеціалісти потрібні більше, – пояснює Віталій. – У тих, хто вчиться на контракті, такого обмеження немає. Але мені дозволили самостійно обрати спеціальність. Це був привілей за відмінне навчання і активність, за перемоги у конкурсах і студентських олімпіадах, за захищені наукові роботи. Тобто весь мій бекґраунд допоміг стати першим у рейтингу і отримати спеціальність, якої я прагнув – хірургію.
Інтернатура почалась у 2017 році, проходив її Віталій на базі рідної Біляївської лікарні, потім Одеської обласної та 10-ої міської клінічної лікарень. Пройшов стажування з кардіохірургії в Інституті серця МОЗ у Києві.
– Для мене не було різкого переходу від теорії до практики. Бо з другого курсу я ходив в операційні до хірургів, згодом почав асистувати їм, брати чергування, працювати. Тому на інтернатуру прийшов вже з певним досвідом, – розповів лікар.
Лікар-хірург Віталій Русаков з пацієнткою
Переміг у конкурсі, щоб працювати у приватній клініці
Через рік інтернатури Віталій дізнався про конкурс на працевлаштування до медичного дому "Одрекс" – відомої приватної клініки, яка шукала молодих і талановитих лікарів. Він теж подав свою кандидатуру. У відборі брали участь 40 лікарів, пройшли всього троє, серед них – і лікар Русаков. Переможців відправили на стажування до Німеччини, у клініку Заксенхаузен міста Франкфурт. За результатами стажування Віталію запропонували працевлаштування в "Одрексі".
– На той момент я був ще інтерном, тому став асистентом хірурга. Як тільки закінчив інтернатуру у 2020 році – мене перевели на посаду лікаря-хірурга.
За два роки Віталій пройшов ще багато різних науково-практичних курсів, стажувань, тренінгів, спеціалізацію з ендоскопії. Згодом його призначили на керівну посаду.
Підготовка до операції
Як пояснив лікар, почалася повномасштабна війна, завідувач хірургії виїхав за кордон. Керівництво вирішило, що саме Віталій стане йому заміною. Спочатку був в.о., а з 2023 року очолив хірургічне відділення.
– Люди здебільшого звикли, що завідуючі таких відділень – це професори, лікарі у поважному віці з величезним досвідом. Але наша клініка – це клініка молодих лікарів, – говорить Віталій. – Я багато часу на роботі проводив поруч із завідуючим, вчився в нього. Всі нюанси знав і розумів. Плюс допомогли управлінські якості, які здобув ще в універі, будучи старостою, студентським деканом. Минув вже рік на посаді, рейтинги клініки не падають, а ростуть. Значить, працюємо у правильному напрямку.
Під час проведення операції за участю Віталія Русакова
Відгуки пацієнтів - найкраща мотивація
Найяскравіший професійний спогад лікаря – це перша операція, яку він проводив самостійно. Все було успішно. Але, говорить, в роботі не обходиться без важких випробувань, коли доводиться хвилюватися через ускладнення пацієнтів.
– Людей нерідко госпіталізують у важкому стані, і ти хвилюєшся за пацієнтів, результат. Іноді з цими думками приходиш додому, не можеш забути, – згадує лікар. – На щастя, жоден мій пацієнт не пішов з життя під час операції, але ускладнення, важке протікання були. Всіх витягували, не так швидко, як хотілось, але люди одужували. Загалом я пишаюся своїм відділенням. Моя команда виконує надскладні операції, які проводять у поодиноких випадках в Україні.
Найприємніше, за словами лікаря, отримувати вдячні відгуки від своїх пацієнтів. Таких вже було десятки. І саме це найбільше мотивує і надалі на всі 100% віддаватися своїй роботі.
Віталій Русаков разом зі своєю вдячною пацієнткою
"Лікар Русаков — незрівнянний лікар і такий гарний хлопець! Доглядаючи мене і виводячи щодня на прогулянки, він зіграв роль справжнього ангела-охоронця" .
Джашимова Сакіна
"Я ще ніколи в своєму житті не зустрічала таких уважних, доброзичливих лікарів, як Русаков Віталій. Кожен крок у лікуванні був з його супроводом. Це людина, яка 24 години присвячує своїй справі, буквально проходить із пацієнтом весь його шлях до одужання. Все своє життя я буду пам’ятати і молитися за здоров’я мого лікаря Русакова Віталія Вікторовича, він мій ангел-хранитель".
Ольга Петрівна
Не треба їхати за кордон, щоб бути успішним лікарем
Віталій наголошує, що зараз націлений розвивати українську медицину і працювати саме тут. Хоч, зізнається, колись були думки про роботу за кордоном.
– Я проходив інтернатуру за кордоном, подорожував кількома країнами. Мій туризм був також медичний. І цього досвіду мені було достатньо, щоб зрозуміти, що я не хочу працювати ніде, окрім України.
За словами лікаря, він побачив, як працюють медики за кордоном, який у них підхід, і зробив висновок, що українська медицина в цьому значно виграє.
Не дуже сподобалось, зокрема, як вибудовуються відносини між лікарем і пацієнтом. У нас, говорить Віталій, лікарі здатні вислухати і поспівчувати, як кажуть, поставитись з душею до пацієнтів. В інших країнах працюють суворо за протоколом, інша культура спілкування і ставлення. Там важко потрапити до лікаря, коли це вкрай необхідно, доводиться чекати подекуди місяцями. А про те, щоб під час прийому поспілкуватися, поставити питання, вилити душу, це все взагалі рідкість.
Кар’єрний, професійний ріст відбувається в деяких країнах дуже повільно, а для емігрантів він майже нереальний. Є обмеження і в роботі – фахівці розподіляються за дуже вузькими спеціальностями, розвиватися в таких умовах складно.
– Мабуть, багато людей чули враження тих, хто виїхав під час війни за кордон, про медицину там. Вони приїжджають назад в Україну, щоб тут пройти обстеження, потрапити на консультацію до лікаря, підлікуватися. Вони визнають, що наша медицина має багато переваг, бо відчули різницю. Так, наша медицина проходить велике випробування, але тримається і потужно розвивається, навіть в цих надскладних умовах. Лікарі виконують багато нових операцій, впроваджують нові медичні технології.
Віталій Русаков під час проведення хірургічної операції
Віталій каже, що і фінансова сторона у лікарів в Україні може бути достойна, якщо фахівець розвиватиметься. Принаймні, своїм рівнем зарплатні він наразі цілком задоволений.
Не оминув лікар і питання щодо мобілізації. Говорить, коли прийде його черга – він готовий піти виконувати свій обов’язок.
– В мене немає страху за себе, боюсь зараз лише за свою родину, бо, як і багато інших чоловіків, відчуваю велику відповідальність перед ними.
Перш за все треба працювати над собою
Лікар зазначає, що якби його повернули у 2011 рік і дали можливість знову обирати фах, то він нічого б не змінив. Бо переконаний, що саме хірургія – це його поклик, сутність, робота, від якої він отримує задоволення.
– У кожній професії є свої особливості. Я можу приїхати оперувати вдень, вночі, вранці. Тобто коли в цьому потреба. Завжди маю бути готовий. У відпустці можу прийти і оглянути своїх пацієнтів. Таке життя у хірургів. О 17.00 додому ми не йдемо. Такий ритм життя.
Разом з тим, такий робочий ритм, говорить лікар, не заважає особистому життю. Він одружений, має маленьку донечку. Родина все розуміє і підтримує його, коли він приходить з важкими думками додому.
Знаходить час і на хобі. Почав два роки тому грати на фортепіано.
– Мені з дитинства казали, що в мене немає слуху і голосу. Тому на музику мене не віддали, лише на спорт. То це, мабуть, дитяча мрія, довести собі, що я таки це вмію і можу.
Усім тим, хто лише починає свій шлях до мрії, Віталій радить не боятися і сміливо втілювати задумане. Не звертати увагу на людей, які кажуть, що це неможливо або це неправильно.
- Щоб досягти мети, треба мати сильну мотивацію, вчитися, бути фізично активною людиною. І не зупинятися на чомусь одному, відкривати нові таланти і можливості. Вивчати мови, всесторонньо розвиватися, відвідувати тренінги, брати участь у конкурсах. Мрії не збуваються, якщо просто тільки мріяти. Для їх здійснення треба багато працювати. Перш за все, над собою.
