Нерідко в соцмережах під афішами про культурні заходи з’являються коментарі “мови ненависті”, мовляв чому під час війни влаштовуються концерти, виставки та інші святкування. Розваги не на часі, поки хтось гине в окопах. Ми вирішили поспілкуватись з рідними військових, волонтерами та активістами, які працюють у творчій сфері, розказати їх історії та пояснити, яку роль відіграють “розваги” в їх житті. Можливо вони змінять чиюсь думку, або принаймні заставлять когось замислитися перед тим, як написати злий коментар.
Катерина Гула, керівниця танцювального колективу, волонтерка, дружина військового
Катерина Гула
Катерина познайомилась з майбутнім чоловіком, коли привозила допомогу військовим, які боронили Одещину. Він – доброволець, стрілець-зенітник, перебував тоді на ротації. З першого дня вони стали друзями, невдовзі дружба переросла в почуття, а коли чоловік дізнався, що його відправляють під Херсон – зрозумів, що немає часу тягнути і наважився їй освідчитись.
- Він сказав, що тепер його життя в моїх руках, - згадує Катерина, - відтоді ми завжди поруч, навіть коли на відстані: я не сплю стільки ж, скільки не спить він, я чекаю від нього смс, я молюсь за нього. Усі мої друзі й знайомі знають, що хоча я тілом знаходжусь тут, моя душа там, разом з чоловіком.
Одне з того, що повертає Катерину до реального життя – це її танцювальний колектив “Little stars”. Вона продовжує тренувати дітей під час війни, виступати з колективом на благодійних концертах.
Танцювальний колектив "Little stars"
- Наші танці – вони не поза війною. Мої діти знають, що відбувається у нас в країні. Вони знають, яку місію вони несуть. Я їм про це говорю. Я з ними дуже відкрита. Ми ставимо серйозні постановки, наприклад, як танок “У мене немає дому”. В головній ролі танцювала Катюша – дівчинка, яка разом з батьками приїхала до нас з окупованого села, у них вдома жили російські окупанти. Цей виступ розчулив усіх глядачів, дітям аплодували стоячи.
Не лише танцями єдиними – довкола колективу сформувалась вже ціла волонтерська команда.
- Всі батьки моїх учнів, дівчата, які ходять до мене на фітнес – завжди мені кажуть: “Катя, ти тільки скажи, ми підтримаємо будь-яку твою ініціативу”. Так ми разом вже і збори закривали і на фронт готували: пекли, ліпили вареники, налисники робили по 1000 штук. Приходили навіть вагітні мамочки на останніх місяцях.
Наприкінці 2022-го року танцювальний колектив отримав нагороду від колишнього міністра внутрішніх справ України Дениса Монастирського за активну волонтерську діяльність. Проте Катерина переконана, аби були сили займатись благодійністю надалі – потрібно відпочивати та наповнюватись.
- Я дітям періодично влаштовую піжамні вечірки, ми готуємо гамбургери, граємо в мафію, просто бігаємо-стрибаємо та дурачимося. Я їм дозволяю “зносити тут дах”, дозволяю вивільнити свою енергію, бо бачу, що коли вони закриті вдома, спочатку через ковід, потім через повномасштабну війну, вони стають жорстокими, починаються образи, булінг. Те ж саме стосується і дорослих людей. Їм теж іноді потрібно трохи розвантажитись. І наші концерти – вони не тільки на допомогу ЗСУ, а й на те, щоб люди відволіклись, щоб вдихнули ковток життя, щоб в них були сили щось робити далі. Бо коли людина наповнена – вона може зробити набагато більше добрих справ, вона не агресивна. Я це помічаю за собою.
Анна Гарбут, власниця творчого простору “Lighthouse” в Одесі, волонтерка, кохана військового
Анна Гарбут
24-го лютого, в другу річницю повномасштабного вторгнення, в Анни була сьома річниця стосунків з коханим, яку вони знов провели у розлуці. Її обранець – військовий доброволець, служить у складі 24-ї бригади на Донецькому напрямку, вона – підприємниця, має власну творчу студію в Аркадії, продовжує її розвивати під час війни. Відколи коханий пішов у ЗСУ, пара зустрічається чотири рази на рік: двічі під час його відпустки в Одесі, двічі – Анна їздить до нього на схід України. Каже, що найважче, коли на деякий час втрачається навіть мобільний зв’язок, але дівчина вже знає, чим себе зайняти в ці дні, аби погані думки та передчуття не лізли в голову.
- Мене рятує моя робота, моя улюблена студія, - ділиться Анна, - кожен день розписаний – або проводжу заходи, або зустрічаюсь з партнерами, або йду на додаткове навчання. Не знаю, що б я робила зараз, якби на початку війни відмовилась від справи свого життя.
Творчий простір “Lighthouse” – це спільний проєкт Анни разом з сестрою, про який вони мріяли ще з дитинства. Тут дівчата влаштовують заходи різних форматів: фотосесії, кіноперегляди, майстер-класи, психологічні вечори, а також надають в оренду студію для різноманітних подій: святкування Днів народжень, річниць та інших важливих дат.
Творча студія "Lighthouse" в Одесі
Декілька місяців після повномасштабного вторгнення сестри сумнівались, чи на часі такий бізнес під час війни, навіть збирались закривати студію, а потім ще раз зайшли сюди, згадали скільки всього пов’язано з цим місцем, і зрозуміли: вони не можуть так просто здатись.
- Цей простір для нас дуже багато значить. У дитинстві ми з сестрою казали: “Коли виростемо – у нас буде три будинки: в одному я, в іншому вона, а посередині – спільний дім, куди ми будемо приходити гратись, поки чоловіки будуть на роботі”. Відкривши студію, ми усвідомили, що наша дитяча мрія здійснилась. Бо ця студія – і є той самий наш спільний дім, в який ми приходимо втілювати нашу творчість, нашу духовну частину. Хіба ми маємо право його віддати?
Дівчата почали проводити опитування в соцмережах і були вражені, коли отримали шалений відгук від людей, що їм хочеться прийти, трохи розвантажитись, відволіктись, поспілкуватись з кимось. У сестер відкрилось друге дихання. Відтоді їх студія безперервно працює вже більше ніж півтора роки. Відзначають, що за період повномасштабної війни вона стала більш серйозною та дорослішою. Навіть кожна творча зйомка супроводжується глибоким сенсом. Окрім основної комерційної діяльності - регулярно проводять безкоштовні жіночі кола для ВПО, спрямовані на розслаблення, спілкування, обмін енергією, а також психологічні заходи на різні теми: тривожність, апатія, страхи, де в якості спікерів виступають професійні психологи. У планах – проєкти щодо адаптації військових, які повернулись з фронту, підготовки суспільства до зустрічі ветеранів та підняття інших соціально-важливих тем.
- Моя діяльність – моє спасіння, - каже Анна, - вона мене наповнює, дарує позитивні емоції і дає сили жити далі. Це дуже важливо під час війни. Якщо ми всі сядемо і будемо плакати – великих змін не буде. Наші сльози та депресія аж ніяк не додадуть мотивації коханим на фронті. Їм потрібна наша підтримка. Тож варто брати себе в руки та дбати про своє психічне здоров’я. І пам’ятати: чим більше ми наповнюємось самі, тим більше в нас ресурсу аби допомагати іншим.
Катерина Погребенна, художниця, благодійниця
Катерина Погребенна
У Катерини в сім’ї немає військових. Але це не значить, що вона не відчуває війни. Не значить, що їй не потрібна моральна підтримка. Як і в інших дівчат, у неї є своє особливе заспокійливе – це мистецтво. Вона – художниця, всі свої емоції і переживання виливає на полотні.
- Я люблю малювати природу, - розповідає Катерина, - останнім часом майже в кожну свою роботу додаю якісь промені сонечка, відблиски. Цього світла дуже не вистачає у сучасному світі. І лише коли я малюю, ніби з’єднуюсь зі своєю картиною, і на душі стає тепліше.
Нещодавно Катерина відкрила власну художню виставку в будинку культури у Біляївці. Частину робіт там можна придбати за донат на ЗСУ. Художниця завжди підтримує різноманітні благодійні ініціативи. До неї звертаються місцеві волонтери з проханням розмалювати гільзи та інші трофеї, які потім продають на аукціонах на підтримку армії. Картини Катерини та її учнів відправляють на благодійні виставки по всій Україні та за кордон, а також надсилають в якості подарунків військовим.
Роботи учнів Катерини на благодійній виставці за кордоном
- У мене займаються дітки з 5-ти років. Усі вони зараз дуже люблять українську тематику. Що б не малювали – якогось котика чи собачку – намагаються вставити патріотичний символ, сердечко жовто-блакитне або прапор український на фоні. Завжди з трепетом малюють для військових, особливо для своїх рідних. Іноді самі до мене підбігають, кажуть, що скоро приїжджає їх тато чи дядя, і вони хочуть зробити їм подарунок. Я бачу, як вони вкладаються у такі роботи, і вважаю своєю місією їх в цьому підтримати.
Не лише діти ходять на заняття до Катерини, у її студії знаходять віддушину жінки, зокрема дружини військових, які хочуть зняти стрес, перезавантажитись та відволіктись.
- Дівчата люблять такі наші зустрічі, бо це і спілкування і творчість одночасно. Коли у нас вільна тема, кожна обирає і малює, що їй до душі. Іноді влаштовую майстер-класи і показую, як працювати в якійсь конкретній техніці. Наприклад, малювали картини-афірмації: спочатку слухали медитацію, аналізували свої думки в голові, а потім робили ілюстрації та закріплювали їх мотивуючими фразами.
Катерина переконана, що творчість – універсальний “антистрес” як для дітей так і для дорослих, який під час війни відіграє дуже важливу роль. Вона об’єднує людей, дозволяє виплеснути емоції, надихнутись та зарядитись позитивом, і зібрати чималі кошти на підтримку армії.
Вардо Нарманія, фітнес-тренерка з Києва, волонтерка, сестра зниклого безвісти військового
Вардо Нарманія
Рік тому в сім’ї Вардо трапилась біда – брат військовий зник безвісти, виконуючи завдання на Бахмутському напрямку. Разом з невісткою Марічкою вони об’їздили всі морги та шпиталі на сході України, але ніде його так і не знайшли. Відтоді Марічка сама пішла в ЗСУ, а Вардо – поринула у творчість та волонтерство.
- Мене надихнув один з моїх улюблених українських рок-гуртів Amaria, - розповідає Вардо, - минулого літа вони влаштували благодійний тур на підтримку полку “Азов”. Це був перший раз після зникнення брата, коли я дозволила собі піти на концерт і відчути щось крім болю. Такий формат волонтерства здався мені найбільш ефективним і цінним одночасно. Адже музиканти не просто попросили грошей в аудиторії на своїх сторінках у соцмережах, вони натомість об’єднали людей, подарували емоції, прожили цей вечір разом з нами. Це краще, що вони могли зробити.
Донині артисти є прикладом для Вардо, як стимулювати людей донатити та швидко закривати військові потреби. Нещодавно дівчина відкрила власний великий збір на евакомобіль для бригади, де служить наречена її зниклого безвісти брата. Сума велика – 350000 грн, тож Вардо розуміла – постом у соцмережах їй не обійтись. Одразу почала думати, як зацікавити людей, що вміє, чим може бути корисна іншим. Вона – фітнес-тренерка, чому б не провести благодійне заняття з пілатесу за донат? За національністю – грузинка, чому б не організувати майстер-клас з приготування хінкалі за сімейним рецептом? А що як запросити знайомих митців і влаштувати квартирник на підтримку збору?
- Завдяки останній ідеї ми зібрали близько 20000 грн на евакомобіль для Марічки, - ділиться Вардо, - це перший мій такий досвід. Я не музикантка, не співачка, але дуже люблю творчість, тому оточила себе талановитими людьми. Вони відгукнулись і допомогли мені в організації.
Благодійний квартирник на підтримку збору на евакомобіль для 2-го інтернаціонального легіону
Влаштовували захід прямо в квартирі у дівчини. Рідні допомогли прикрасити залу, розвішали гірлянди, щоб атмосфера була як на справжньому концерті. Друзі-артисти привезли всю необхідну апаратуру. А також – підготували спеціальні подарунки для гостей, які розіграли на благодійному аукціоні.
- Люди йшли від нас з такими теплими відгуками, обіймали, дякували. Бо це був не просто концерт, це був обмін енергією. Я вдячна кожному, хто завітав, підтримав мою ідею та зробив свій внесок у придбання евакуаційного авто для наших поранених захисників. Звісно, знайшлись і ті, хто написав негативний коментар, сказав, що ми будем заважати або просто не зрозумів, навіщо влаштовувати “танці з бубнами”. Моя їм відповідь – вмієте закривати збори інакше, робіть це, я вас тільки підтримаю. Але я обрала такий шлях, і гадаю, що неправильних методів підтримки армії під час війни не існує.
А що думаєте ви? Чи відвідуєте концерти, виставки та інші заходи під час війни? Поділіться у коментарях.
