В Одеського районі біля села Яськи фахівці Біляївського лісництва висадили три гектари лісу.
Джерело: 20 листопада про це повідомляє Південний лісовий офіс.
Подробиці: у Біляївському лісництві висадили три гектари лісу. Допомагали лісівникам місцеві мешканці. Усього філія "Одеське лісове господарство" має висадити 665 гектарів лісу під час осінньої лісокультурної кампанії. Наразі висадили 406 гектарів від запланованого, зазначили в офісі.
Під час висадки 3 гектарів лісу поруч з селом Яськи
Контекст: багато разів експерти звертали увагу на те, що заліснення степів приносить більше шкоди, ніж користі. Одеська область розташована у степу.
- В Україні лісам місце на Поліссі, у Лісостепу та Карпатах. Вирубаючи непомірно великі обсяги лісів у цих зонах, лісники не встигають їх відновлювати. Проте саджають нові ліси не на місці рубок, а у степу, поспішаючи прозвітувати «освоєними гектарами» і «збільшенням лісистості», - пише Олексій Василюк, еколог.
Рослини, характерні для степових ландшафтів, пристосувалися до дефіциту вологи. Вони тримають більшість своєї біомаси під землею у масивних коренях, бульбах і цибулинах. Через це нерідко степ називають «лісом догори ногами».
Щільна коренева система, що розростається біля поверхні ґрунту, і відмерлі рештки рослин утворюють дерен. Коли степ зрошують рясні дощі, вода затримується у дернині і рослини встигають за короткий час поглинути її максимально. У другій половині літа, коли степ починає всихати, відмирає лише та частина рослин, що знаходиться на поверхні ґрунту. Основна біомаса рослин буде очікувати нового сезону, схована травами глибоко під землю. Це дуже корисне пристосування для захисту від пожеж, які в степу не рідкість.
З цієї причини, а також тому, що дернина не пропускає дощову вологу глибоко під землю, органіка у степовому ґрунті майже не розкладається, а накопичується. Таким чином, степ, допоки лишається степом, безкінечно накопичує у ґрунті гумус. Жоден інший механізм у природі не може так надійно і масштабно накопичувати вуглекислий газ із атмосфери та консервувати його у ґрунті. Без цього неможливо побороти парниковий ефект і глобальні зміни клімату.
Втім, варто зруйнувати степову рослинність, як чорнозем починає зазнавати ерозії та руйнування (фактично, розкладається мікроорганізмами під впливом опадів або змивається). Славнозвісні українські чорноземи, які накопичували гумус від часу закінчення останнього зледеніння, прискорено деградують останні 50—100 років через тотальне перетворення на ріллю. Стрімко відбувається процес опустелювання. У нашій природно-кліматичній зоні опустелювання – це не наступ далеких південних барханів. Опустелювання – це мінералізація гумусу, деградація та ерозія ґрунту, зникнення малих річок, що призводить до втрати родючості та ще більшої посушливості клімату.
Відповідно, ліс, що формує під кронами затінок і мікроклімат, не може накопичувати чорнозем, оскільки в умовах зволоження органіка швидше розкладається і вивільнюється в атмосферу, ніж накопичується.
Ми вже неодноразово були свідками раніше неможливого природного явища на Одещині - смерчів.
Переважну частину території України займають Степова і Лісостепова зони. Це кліматичні зони, в яких однією з основних екосистем є степи (сухі трав’янисті угруповання). у минулому в Лісостепу вони займали близько третини природних ландшафтів, в Степу – майже всю площу. Враховуючи загальну площу цих зон на карті України, до нашого часу степових ділянок лишилося не більше, ніж 3 % від того, що існувало у природному стані… Проте, навіть ці залишки розірвані на десятки тисяч дрібних фрагментів (окремі схили, балки та пустища), більшість з яких мають замалу площу, щоб на них могли мешкати дикі тварини. Степ можна вважати екосистемою Європи, найбільш постраждалою від діяльності людини. Жодна інша екосистема нашого континенту не втратила свої площі аж на стільки. Сьогодні від степової екосистеми залишилися лише деякі складові – ландшафти, рослини, що здатні витримувати антропогенний тиск, та деякі групи тварин (наприклад комахи, плазуни).
Інші групи тварин, найбільш характерні саме для степу (копитні, бабаки та інші риючі гризуни, великі хижі птахи, що гніздують на землі, а також журавлі і дрохви), переважно зникли або майже зникли з території України, оскільки для їхнього існування потрібні величезні простори степових ландшафтів, які не відчувають впливу людини та безпритульних тварин. Велика кількість видів тварин і рослин, які можуть існувати лише у степу, опинилася на межі вимирання. Достатньо згадати види, які містять у своїх назвах вказівки на степ: «орел степовий», «журавель степовий», «курганник», «могильник»… всі вони є одними з найбільш рідкісних в Україні. Пристосовані до життя в степу, ці види не можуть існувати у жодному іншому місці. Загалом, залежними від збереження степів є третина всіх видів рослин і тварин, включених до Червоної книги України.
Більшість проблем антропогенного походження загрожують степам через необізнаність населення. Історично у нашому менталітеті степ сприймається як щось таке, що необхідно освоювати або «покращувати». При слові «степ» більшість людей малюють у своїй уяві картину порожнечі, яку треба чимось заповнити. При цьому, степ в дійсності є найбагатшою на різноманіття флори екосистемою: на квадратному метрі степу можна зустріти до 120 видів рослин. Такого різноманіття не знайти ні у лісі, ні на болоті або в іншому природному комплексі на території України. Враховуючи, що більшість степових територій початково були розміщені на рівнинах, вони утворили товстий прошарок чорнозему і тому першими з усіх були розорані під вирощування сільськогосподарських культур. Найбільш масове розорювання всіх придатних для роботи сільськогосподарської техніки територій відбулось у 1950-х роках.
Решта степів, непридатна для оранки (схили, балки, кам’янисті та крейдові відслонення), все одно була віднесена до сільськогосподарських земель і отримала статус «малопродуктивні, деградовані землі».
Більше того, посадка лісу починається з оранки – «підготовки ґрунту». Оранка і згодом затінок від молодих дерев гарантують стрімке руйнування степових ґрунтів та вивільнення сполук вуглецю з них у атмосферу. Отож посадка лісу в степу є безпосередніми діями, які посилюють парниковий ефект та сприяють глобальним змінам клімату.
