Морський піхотинець Сергій Савчук з Майорів пішов захищати Україну у перші дні війни. У червні цього року під час штурму ворожих позицій на запорізькому напрямку він отримав важку мінно-вибухову травму, пережив декілька операцій, а зараз проходить реабілітацію, щоб відновити здоров’я. В одній із своїх промов президент України Володимир Зеленський подякував бригаді військового за виконання бойового завдання, відзначивши серед воїнів-морпіхів особисто Сергія Савчука як командира, чия хоробрість та відвага були особливі.
Знав, що завтра піду до військкомату
Сергій родом з села Майори. До повномасштабного вторгнення мав невеликий бізнес, займався перевезеннями по Україні. Війна застала чоловіка, коли він повертався додому з чергового рейсу. А назустріч йому потоком рухалися автомобілі, які виїжджали з Одеси. Паніка відчувалася всюди.
- Я приїхав додому 24 лютого і вже був на сто відсотків упевнений, що завтра піду у військкомат, - розповідає він.
Сергій багатодітний батько, у нього четверо неповнолітніх дітей, тобто це були абсолютно законні підстави не йти на війну. Однак він прийняв інше рішення і, каже, ніяких сумнівів з приводу цього в нього не було.
- Я служив у зенітно-ракетних військах, тобто як людина з військовим досвідом розумів, що моє місце зараз там. А ховатися за дітьми – це не про мене, хто їх має захищати, якщо не батько? Сім’ю свою поставив перед фактом, що був у військкоматі, і мене зрозуміли. Зібрав документи та ввечері 25 лютого я вже був на службі.
Сергій Савчук під час служби на Донеччині
Мене не влаштовувало сидіти в тилу
Перші місяці Сергій разом з іншими хлопцями несли службу в роті охорони, тут в них були свої завдання. Однак багатьох це не влаштовувало, і вони просили у командування, щоб їх перекинули у бойову частину.
- Ми розуміли, що знаходимося в тилу і, по суті, не настільки корисні, як могли б бути. Наша допомога треба хлопцям на передовій, а тут ми, наче безпорадні. Дізналися, що набирають людей у 35-ту бригаду морської піхоти. Приїхали, а батальйон вже укомплектували, і нас перекинули у резерв. Якраз у цей час 36-та бригада морпіхів теж набирала бійців і ми одразу перевелися туди.
Сергій служив у складі 36-ої бригади морської піхоти
Перед тим як потрапити на фронт, Сергія разом з іншими бійцями відправили на підготовку. Спочатку тренувалися на полігонах в Україні, а потім проходили навчання у Британії та Польщі за натівським стандартами.
- Наш курс включав ту підготовку, яку має пройти морська піхота, перш ніж опинитися на полі бою. Вчили, як правильно пересуватися та працювати невеликими групами, штурмувати позиції, зачищати населені пункти.
За словами Сергія, знання, які вони там отримали, безумовно, потрібні і корисні. Але чесно зізнається, що справжній досвід здобувається у бою, з кожним виходом на позиції та в окопах. Різницю між тим, що вчили, і тим, що насправді відбувається на війні, він відчув після того, як опинився на нулі. Це було у жовтні минулого року. Його з бригадою перекинули під Донецький аеропорт, на Авдіївку, Водяне, Опитне.
- Це практично безперервні вилазки на позиції, виконання штурмових задач. Звичайно, дають час і на відпочинок, ніхто постійно не воює. Однак завжди треба бути готовим до того, щоб вийти і спрацювати.
За службу на донецькому напрямку президент нагородив військового медаллю
Бригада Сергія знаходилась на донецькому напрямку до середини лютого. А це не лише складні бойові, а й непрості погодні умови, притаманні сходу. Але якщо боєць, каже він, укомплектований відповідно погодним умовам, то і холод, і сувора зима відчуваються не так гостро.
- Зі свого досвіду можу сказати, що проблем з устаткуванням у нас не було. Нашу бригаду постійно укомплектовували. Теплою формою, взуттям. Те саме стосується озброєння та приладів. Держава всім забезпечувала, дуже допомагав також фонд Сергія Притули, нам передавали тепловізори, рації, дрони. І все це проходило офіційно по документах, через військову частину.
Відзначив день народження і потрапив під обстріл
Після Донеччини Сергія з хлопцями передислокували на запорізький напрямок. Там якраз напередодні він відзначив день народження, а через декілька днів в результаті ворожого обстрілу отримав важке поранення.
- Це сталося під час штурму села Левадне, я був командиром відділення 1 батальйону. Ми вигнали росіян з позицій, а потім вони почали гатити по нас. Обстріл тривав близько години. На той момент я вже неодноразово викликав техніку для евакуації поранених. І вже на четвертій евакуації, коли до нас виїхала остання машина, дісталося і мені. Як пояснили потім, якби її викликали трохи пізніше, то я б вже не дочекався. Ще б якихось 15 хвилин, і все…
В результаті обстрілу Сергій отримав мінно-вибухове поранення. Металевий уламок розміром півтора на три сантиметра влучив йому під лопатку, постраждав хребет, легені, ребра.
Надавши першу медичну допомогу, військового госпіталізували до Запорізької обласної лікарні. Там його прооперували та дістали уламок. Потім ще були дві складні операції у Дніпрі та Львові.
Сьогодні, аналізуючи той бій, Сергій згадує, що спочатку він не мав виходити на те завдання. Однак він сам наполіг на цьому і не шкодує про своє рішення.
- Справа в тому, що там було багато нових хлопців, які лише повернулися з навчань, як кажуть, ще не обстріляні. Пам’ятаю себе таким. Не знаю, чи вижив би хтось в тих умовах. А я вже мав досвід, тож не маю сумнівів, що вчинив правильно у тій ситуації.
Пізніше у вечірньому зверненні до українців президент Володимир Зеленський відзначив Сергія та його 36-ту бригаду морської піхоти за успіхи на запорізькому напрямку.
- Я дізнався про відео від своїх побратимів, - згадує Сергій. – Що відчув? Якщо чесно, було несподівано, але приємно.
Сьогодні Сергій проходить реабілітацію у спеціальному центрі у Львові. Пересувається поки що на візку, але відзначає – прогрес є.
- З нами щодня займаються реабілітологи, ми робимо різні вправи для спини, піднімаємо гирі, гантелі. За місяць я навчився самостійно одягатися, сідати на візок, без допомоги виїжджаю на вулицю. Стосовно шансів ходити, лікарі нічого не обіцяють, але кажуть, що треба почекати. У мене там все чисто. Час пройде, і я піду.
Сергій після операції (фото ліворуч) і зараз на реабілітації
Як держава підтримує поранених військових
Держава гарантує безкоштовне лікування та реабілітацію захисникам, які отримали поранення під час бойових дій. За словами Сергія, він теж отримує необхідну медичну допомогу безкоштовно.
- За весь цей час я не витратив жодної копійки. Ні на що. Все за рахунок держави. Послуги з реабілітації теж безкоштовні. Ми забезпечені усім необхідним, умови, харчування – все на вищому рівні.
З візком Сергію допомогли волонтери. У подальшому він планує його вдосконалити, щоб можна було пересуватися на більш далекі відстані – їздити в магазин, на рибалку. Для цього є спеціальна електрична приставка до візка, обладнана мотором, як у мопеда. Із цим пристосуванням Сергію обіцяла допомогти Біляївська міська рада.
- Мені зателефонував знайомий з Біляївки, запитав, що мені треба. Я розповів йому, що шукаю от такий пристрій для пересування вдома. Товариш звернувся з цим питанням до міського голови, і він обіцяв допомогти.
Зараз Сергій дає собі час на відновлення, каже, що не опускає руки та вірить, що знову буде ходити. І має оптимістичні плани на майбутнє. Єдине, що його дуже засмучує, це новини з тилу.
- Коли ти пішов добровольцем, втратив здоров’я, побратимів – тобі в голову не вкладається те, що у цей час коїться у військкоматах. Як одних хапають на вулицях, а інших відмазують за великі гроші. Коли ти там з перших днів війни, тебе теж накриває, і руки опускаються, і мотивації не вистачає. А потім оговтуєшся і кажеш собі: скільки тут залишилося, перемога вже скоро. Лише не треба забувати, якою ціною вона здобувається. Не перетворювати війну на заробіток, а закінчувати її перемогою разом.
