Азам Махмудов родом з Біляївки. Він один з тих добровольців, які першими 25 лютого прийшли до військкомату, щоб стати на захист країни. Строкову службу раніше не проходив. Зараз служить у десантно-штурмових військах на Запорізькому напрямі. Їх полк нещодавно брав участь у звільненні Роботино. За його словами, найскладніше на війні бачити ступінь руйнації цивільних міст і загибель людей навколо тебе. В такі моменти допомагають триматися думки, що його чекають вдома, спогади про рідних та дружину, яка за кілька місяців має подарувати первістка.
Азам народився і виріс у Біляївці, закінчив першу школу, навчався в Одеському політехнічному університеті. 12 років пропрацював у сфері надання інтернет-послуг, пройшовши шлях від посади монтажника зв’язку до головного інженера.
Війна застала його вдома. Квартира, де вони жили з дружиною, знаходиться неподалік аеропорту, і він добре чув і бачив перші ранкові прильоти 24 лютого у вікно з 13-поверху.
- Зізнатися, до останнього не вірив, що буде повномасштабна війна. Напередодні відвідав один захід, де люди були дуже занепокоєні цим, а ми з товаришем їх запевняли, що до цього не дійде, - згадує Азам.
- Але паніки 24 лютого не було. Ми з дружиною навіть зібралися і поїхали на роботу. Мені в цей час телефонували знайомі і казали, що вже біля кордону, що вже і мені чергу зайняли, мовляв, давай, швидше. Але я не планував нікуди їхати, хоч і думок про військо тоді теж ще не було.
Так ми разом і пішли служити, хоч в армії раніше не були. Я не називаю це патріотизмом, це був крок, який потрібно було зробити, автоматично.
Я тут за себе і за свою родину
Спочатку Азам потрапив до роти охорони. Прослужив там три місяці, а у липні перевівся до іншого місця.
- Перші місяці була тривога щодо Одещини, висадка десанту, диверсії, Придністров’я тощо. Тобто тоді була потреба у нашій роті. А потім, коли в квітні стала зрозумілою лінія фронту, ця потреба втратила актуальність. І я почав шукати, куди перевестись, - пояснює військовий.
Перевівся він до сьомого полку зв’язку. Обрав саме цей полк, бо зв’язок – це був його хист, робота, яку він добре знав, а в армії треба бути корисним.
Навесні 2023 знову за власним бажанням перевівся. Зараз служить у 78 полку десантно-штурмових військ. Це війська, які, зазвичай, в операціях йдуть попереду і наносять найбільші ураження ворогу. Нещодавно вони повернулися з бойового завдання. Звільнення Роботино – це була і заслуга їхнього полку.
За словами Азама, спеціальну учебку він не проходив, як, власне, і ВЛК. Достанього було тих знань і навиків, які отримав під час несення служби в роті охорони. А все інше приходило з досвідом.
- За цей час було багато важких моментів. Але я не втомився. В мене немає позиції: чому саме я? - говорить чоловік. - Що, мовляв, чому я тут за себе і того хлопця. Ні. Я тут за себе і за свою родину. За станом здоров’я є можливість залишити службу. Але звільнюсь і мені буде важко у цивільному житті, бо там хлопці воюють, а я тут нічого не роблю.
Типові воронки від прильоту КАБа - авіабомби, якими ворог обстрілює військових
До побуту, говорить військовий, він не вибагливий. Але багато залежить і від самих бійців, що вони можуть зробити для покращення своїх умов, якщо вони для них важливі.
- У бліндажі треба спати, значить – у бліндажі. Холодно? Значить йдеш і шукаєш дрова. В мене така логіка, якщо побутові умови не подобаються, я маю сам їх виправляти. Так само і з харчуванням. Якщо їсти все, що є, то ти навіть набиратимеш вагу. Хтось може і скаржиться. Але там, де мені доводилось служити, харчування було добре. Я просто не розумію, що люди хочуть. Чую інколи: ой, знову каша. Ну, а ти що очікував - стейк зранку чи що?
Морально важко бачити загибель цивільних людей
Найскладніше на війні, ділиться Азам, це бачити ступінь руйнації цивільних міст і загибель людей навколо тебе.
- Більш важко морально, коли втрачаємо цивільних людей. Якось ми були на Запоріжжі, і там жіночки у підвалі зробили пральню, ми туди одяг носили, а вони нам його прали. І так сталося, що туди прилетіла авіаційна бомба. Пів будівлі знесло, але їх не зачепило. Ми після цього прийшли у неділю до них. Вони були трішки шоковані. І одна жіночка розповідала, що донька просила її поїхати звідти. А вона не може, бо ж військовим допомагає, не залишить нас. А в понеділок туди прилетіло ще дві авіаційні бомби, і всі ці 11 жінок загинули. Такі ситуації дуже важко переживати. Допомагають триматися думки про родину, близьких, що тебе вдома чекає вагітна дружина.
Емоційно накривати може після різних подій - спостерігаєш за штурмом, де хлопці гинуть, і це вибиває морально. Але я не зачиняюсь. Спілкуюсь з дружиною, мамою. Обговорюю з ними, звісно, не цей жах, а говоримо про побутові справи, як їх день пройшов, що в них на роботі нового. І це відволікає. Важливо, щоб в тебе було з ким поспілкуватися. Бо багато військових закриваються, або рідні не розуміють цю їхню потребу, і тоді виникають психологічні проблеми.
Але в нашому полку слідкують за психологічним станом військових. Навіть під час виконання бойових завдань до нас приїжджав психолог. А після бойового завдання бійці проходять психологічні тести.
Я, наприклад, не можу оцінювати себе об’єктивно, тому теж якось запитав у психолога, чи є якісь в мені зміни. Він запевнив, що все добре.
- Якось знайомі просили допомогти знайти двох зниклих хлопців. Питаю, а де служили, - не знають. І навіть де призивались не знали. Ну, і як тут допоможеш.
Треба, щоб рідні питали, яка бригада, яка військова частина, підрозділ. Щоб у разі чого знати, де шукати інформацію. Бо воюють зараз на лінії зіткнення сотні тисяч солдатів. В нас немає "джі пі ес" маячків. Тому така базова інформація важлива.
Варто готуватись, бо колись і вас запросять до армії
Тим військовозобов'язаним, які знаходиться на відносно мирних територіях, Азам радить не витрачати час дарма, а тренуватися, проходити навчання, готуватися, особливо хлопцям. Бо настане той день, коли і їх запросять до армії. Навіть якщо вони відкупилися.
- На всі ці скандали з військкоматами, я намагаюся реагувати спокійно, не витрачати свої емоції. Зрозуміло, що корупція є. Але треба розуміти і другий бік цієї медалі. Вони ці хабарі не носять самі собі. Якби люди не приносили, вони б не брали. Попит породжує пропозицію. Бажання людей відкосити від армії породжує таку послугу, яку активно починають надавати. Ми самі створюємо корупцію.
І найбільше про неї кричить той, хто сам заніс гроші. Обурюються, що там корупціонери сидять. Ну а чого ж ти їм гроші поніс? Не неси, йди служити, ще й заробиш тут. Всі ж говорять що 100 тисяч дають щомісяця, така гарна зарплата!
Хочеться, щоб люди зрозуміли, що півтора роки війни не проходять безслідно. Добровольців перших днів стає дедалі менше, і рівень мотивації падає, а людей треба міняти.
І я би попросив, щоб чоловіки готувалися. Не несли хабарі. А за ці гроші придбали собі екіпіровку, шолом, навіть дрон чи тепловізор. І не жалілись, що його в магазині схопили представники військкоматів, а він не готовий. Ну, так ніхто не був готовий. І я також.
Є навіть випадки, коли ті, кого змусили відправитись в армію, згодом ставали гарними військовими. От навесні 2023 чоловіка мобілізували, а зараз вже подають до державної нагороди. Бо він показав себе дуже круто.
І процитую слова Залужного: війну починають військові, а закінчують вчителі, бухгалтери, інженери. Тобто звичайні цивільні люди.
Допомога ЗСУ важлива, разом з тим варто підтримувати порядок і у містах та селах
Азам зазначає, що допомога військовим однозначно дуже важлива. Дрони – це безпека підрозділу. Так само як і тепловізори, прилади нічного бачення, авто. Волонтери, ті, хто постійно донатить, роблять велику справу.
- Я за останніх півроку на ремонт машини витратив близько 200 тисяч. Це постійні ремонти. На саму машину допомогли зібрати, а ремонт вже своїми силами, частину скинули хлопці, частину – зі своєї зарплати. Не треба кривити душею, оплата хороша, тому і є можливість витратити власні гроші на ці потреби.
Разом з тим, зазначає військовий, не варто забувати і про відновлення якихось важливих інфраструктурних об’єктів, доріг, розв’язок на мирній території, на які витрачають бюджетні кошти, і на що є різні реакції.
- Якщо мова про дороги, то це в першу чергу логістика. Після звільнення правого берега Херсону відремонтували одну з важливих доріг, щоб дистанцію можна було долати не за півтори години, а за 20 хвилин. Місцеві тоді теж обурювались, навіщо її робити, туди прилітає. Але військові знають, навіщо.
Можливо, робити дорогу на туристичних напрямках Карпат – то не нагальне питання, як і будівництво садів, площ та фонтанів. Але якщо дорога потрібна саме мешканцям, якщо нею ходять діти, жінки з візочками, літні люди, люди з інвалідністю, то це важливо. От я не хотів би, щоб моя дружина йшла з візочком з дитиною тротуаром чи дорогою, де болото, калюжі і ями. Хочеться, щоб їм було комфортно. Тому підтримувати на місцях цей комфорт і порядок теж доречно, якщо це не потребує великих капіталовкладень.
Після перемоги плани у Азама банальні – перепочити. В мирний час він теж не мав звички довго відпочивати. Каже, що дуже скучив за своєю роботою. Але і тут є свої нюанси.
- За півтора роки ти звикаєш до військового побуту і стаєш військовою людиною, це сувора дисципліна. Тобто ще треба якийсь час, щоб повернутися до цивільного життя, - пояснює чоловік. - Звикнути, що ти можеш спати, скільки хочеш, йти, куди хочеться, і робити, що забажаєш. Але головне – шо це буде життя у мирі, безпеці, без руйнувань та смертей навколо.
