Не має значення, відвідували ви вже Одеський театр опери і балету, чи ще ні. Але однозначно те, що ви зараз дізнаєтесь, допоможе подивитися на нього зовсім з іншого боку. Усю цю інформацію ми збирали та занотовували після екскурсій і радимо за нагоди обов’язково відвідати їх кожному. Адже це лише третина з того захоплюючого, що ви можете там почути і побачити. Та вже зараз ми пропонуємо вам дізнатися, чому пожежники несуть чергування у театрі цілодобово, чому місце у першому ряду партеру – це не найкращий вибір для глядача. Ви зрозумієте, чому будівля оперного в чомусь нагадує айсберг, як дихає театр, і точно знатимете, на чому насправді тримається вся його краса і естетика.
Що про Одеський театр опери і балету кажуть історія та архіви
Театр не перший, а другий: і обидва страждали від пожежі
Одеський оперний театр, який ми бачимо сьогодні, не перший у місті, а другий. Перший побудували у 1808 році за ініціативою герцога Рішельє. Будівля зовні мала вигляд античного храму і знаходилась на тому ж місці, що і теперішній. Перший спектакль в тому театрі відбувся у лютому 1810 року.
Трупа, яка виступала, була італійська. Тобто актори не були закріплені за театром, а приїздили з Італії до Одеси. Театр був центром світського спілкування, де збиралась знать, де дізнавалися останні новини і те, що відбувається у місті.
Перший театр Одеси
В ніч на 1 січня 1873 року у будівлі театру сталася пожежа. За офіційною версією, вітер збив один з газових ріжків, якими освітлювався годинник на будівлі. Саме він і спровокував пожежу. Оскільки перекриття були дерев’яні, вогонь швидко охопив театр, і він згорів.
Міська влада вирішила збудувати новий, і в тому ж році створила театральну комісію. За рік архітектор Бернадацці вже запропонував план нового театру. Але його треба було узгоджувати з імператорською владою. Тому проєкт театру замовили у австрійських архітекторів Фердінана Фельмера та Генріха Гельмера. Останні спеціалізувались саме на театральному зодчестві. За їх проєктами в Європі побудовано багато театрів. Зокрема, у Празі, Карлових Варах, Варшаві, Софії, Відні, Будапешті. Є схожий проєкт театру і в Чернівцях.
Разом з тим австрійці не брали участі у будівництві. Вони лише запропонували проєкт, а допрацювали, доповнили, удосконалили його і, власне, збудували театр вже одеські архітектори, той самий Бернадацці, Ґонсьоровський і Дмитренко.
Однак у 1887 році австрійці таки приїхали на відкриття театру, вважаючи себе його зодчими. Як згадують в ахірних документах, Фердінан Фельмер побачив театр і вигукнув: "Одеський театр – найкращий у світі!".
Знову пожежа
У 1925 році в театрі прямо під час спектаклю сталася пожежа. Факел-реквізит в руках актора був з відкритим вогнем, і артист випадково випустив факел. Сцена миттєво загорілася, вогонь перекинувся на залу, на жаль, не обійшлося без жертв.
Відреставрували театр за два роки. З тих пір живий вогонь на сцені більше не використовують. А протипожежна система працює як годинник, працівники ДСНС у театрі несуть чергування цілодобово.
Піти на спектакль міг собі дозволити кожен
Перший показ у новозбудованому театрі, а це був прем’єрний концерт, присвятили передісторії Одеси і Хаджибея. Квиток на цей концерт презентували тодішньому голові Одеси Павлу Зеленому. Його копія зберігається в музеї театру.
Щодо цін на квитки, тоді на початок 20 ст. найдешевший коштував 15 коп, найдорожчий - у ложу бенуара – 18.80 рублів.
Тобто цінова політика була така, щоб людина будь-якого статусу могла відвідувати театр: від прислуги до губернатора. Якщо говорити про заробітки, то жіноча прислуга у ті часи на місяць отримувала приблизно три рублі.
Спочатку театр не мав у назві слово оперний. Він був міський, де проходили і опери, і балети, і концерти, і різні вистави. Статус опери і балету він отримав лише через 40 років - у 1927.
Здобутки і втрати театру під час Другої світової війни
Під час Другої світової війни театр працював. Тут ставили опери, були і прем'єри. Єдине – під час окупації забороняли ставити твори всіх авторів композиторів єврейського походження. Окрім місцевої, було дві акторські трупи: румунська та італійська. Адже багато акторів на той час евакуювались з міста. Вистави проходили на румунській, німецькій та російській мовах.
На фото зверху: документ – програмка воєнного часу, з припискою внизу, що ті, хто купив квитки на спектакль, отримують привілей - посвідчення Примарії. Воно у поєднанні з квитком та документом особи дає право на прогулянку містом після спектаклю пізніше комендантської години.
Коли навесні 1944 року Одесу звільнили, окупанти, тікаючи, пограбували театр. Забрали люстру, завісу, цінні декорації. Але коли ешелон з награбованим залишав Одещину в напрямку Румунії, його підірвали, і усі безцінні автентичні театральні речі були втрачені назавжди.
Одеський Оперний театр має Оскар
У 2022 році керівництво театру запросили на вручення Театрального оскару. Це нагорода за прем’єру під час війни. Нею стала опера за твором Тараса Шевченка «Катерина».
Також у 2018 році театр включили до списку журналу "Форбс" та топ 10 визначних пам’яток східної Європи, які варто відвідати.
Одеський оперний театр найбільший і найстаріший театр України. Загальний штат театру 700 працівників, 180 з них – це інженерний склад, 380 артисти, інші - костюмери, швачки, бутафори, адміністрація, бухгалтерія та інші відділи.
В Одеському оперному театрі є величезна костюмерна, в якій зберігається більше 800 костюмів. Найраритетнішому з них - більше 100 років. Театр має власний цех з пошиву пуантів та костюмів. Він знаходиться не у будівлі театру, а на вулиці Садіковській. Там також виготовляють реквізит. Костюми відшивають під кожного артиста. Тобто, наприклад, якщо одну і ту ж роль виконують кілька артистів, то шиють костюми на цю роль для кожного з них.
Костюми у мезеї, які використовували під час спектаклів в Одеському оперному театрі
Реконструкція і послання з минулого
Зашитий у залізо
Театр має форму підкови, яку утворюють 13 кам’яних блоків. Вага театральної конструкції - 52 тисячі тонн. Все це роками тиснуло на м’який одеський ґрунт, і театр почав давати усадку, розповзатися. Цю проблему за роки існування театру намагалися вирішувати кілька разів. Перше рішення - у 20-х роках театр укріпили металевою стяжкою, а по периметру прошили скобами. Потім у 50-х роках використовували ін’єкційну технологію заливання у скважини рідкого скла. Але потім з’ясували, що цей матеріал з часом вимивається. Тому у 1998 використали технологію буронабивних паль.
В середині театру бурили свердловину, на глибину 18 м заводили залізну паля. Потім бурили свердловину зовні, і туди теж заводили палю. А потім ці палі зшивали. І так зробили по всій формі дуги театру. Тобто вийшло щось на зразок армованого поясу. Для цих робіт використали майже дві тисячі паль.
Оскільки реконструкція була дороговартісна, долучатися могли меценати. Вони дарували палі, а навзаєм отримували свідоцтво і пам’ятний скляний куб.
Наразі, стверждують, з усадкою все стабільно. Але ґрунт в Одесі такий же м’який, беруть до уваги сусідні катакомби. Тому ця проблема вирішена лише на декілька десятиліть.
Послання нащадкам
Під час реконструкції театру у 90-х роках будівельники знайшли закладний ящик. Це така собі капсула часу, яку залишили під час будівництва попередні зодчі. У ящику були уставні документи, пляшка вина 1887 року, ґрунт з врожаєм пшениці 1887 року і табличка з іменами меценатів, інженерів та підрядників.
Той самий закладний ящик, який знаходиться в музеї театру
Сучасні інженери також наслідували приклад своїх давніх колег і заклали ящик для майбутніх поколінь. В нього поклали вино марки «Французький бульвар», указ президента про реставрацію театру. Однак місце закладки - невідоме.
Про інтер'єр та оздоблення Одеського оперного театру
Чи все то золото
Найбільш вражаюча частина інтер’єру театру виконана в стилі пізнього французького рококо. Зала прикрашена ліпними орнаментами з шаром сусальної позолоти товщиною 17 мілімікрон. Кількість використаного матеріалу - позолоти - називають різну. В період останньої реставрації використали майже 7,5 кг сусального золота. Раніше називали цифру 13,5 кг.
Раз на рік - свято для люстри
Як ми вже згадували, оригінальну люстру театру кінця 19 століття втратили під час війни. Тому у 1953 році виготовили нову – точну копію, яка і досі є окрасою зали. Вага люстри 2,3 тонни. Раз на рік у лютому її спускають до самого низу - на рівень крісел, щоб обслужити і помити. І цей процес перетворюється на справжє дійство. Адже для цього з частини проходу зали знімають сукно і демонтують половиці. З-під підлоги з допомогою ручної лебідки – єдиної, яка наразі зберіглася у театрі, піднімають спеціальну телескопічну вишку (стрілу). Вона має довжину 24 метра і робить оберт на 360 градусів. З її допомогою можна отримати доступ до будь-якої точки люстри. Сконструйована ця вишка була у 1970 році. До цього люстру чистили з допомогою будівельних лісів.
Чистять на люстрі бронзу, кристали, замінюють лампочки. До речі, раніше це були лампи накалювання, а у 2023 їх замінили на Led. Триває процес чистки близько тижня. Лебідкою потім вишку повертають назад під підлогу вздовж проходу. Повертають назад також половиці і сукно.
Завіса - без серпа і молота
Парадна завіса сцени розшита парчею з кристалами чеського скла. Ця завіса вже четверта за ліком. Перша постраждала під час пожежі, другу вивезли під час окупації, на третій, виготовленій у 50-х роках, в центрі зображувалась радянська емблема серпа і молота. Тому у 1997 році виготовили четверту - таку ж завісу, але вже без емблеми.
Піднімається завіса цільним полотном, а не скручується, адже вгорі достатньо висоти – приблизно з 9-поверховий будинок.
Вага завіси - 850 кг. Окрім неї є також протипожежний щит з азбестовим покриттям вагою 9,5 тонн. Він відділяє глядацьку залу від сцени. Все це створили для того, щоб не повторився трагічний минулий досвід. Якщо виникне спалах, а більша вірогідність, що це може статися саме на сцені, то можна буде швидко локалізувати вогонь, опустивши залізну завісу.
Чому головний вхід – не парадний
Головний вхід у театр набагато скромніший за бокові фасади. Бо бокові фасади були призначені саме для аристократів. Усі інші заходили через головний вхід. Знать під’їжджала на каретах прямо до фасаду, виходила і піднімалася білими мармуровими сходами, оздобленими ліпкою, позолотою та іншим дрібним декором. Сходинки зовсім низькі не просто так. Аристократкам не можна було демонструвати щиколотки, тому, щоб вони не робили високий крок і не показували їх, збудували саме такі сходинки.
Наразі ці фасади інколи використовуються для виходу глядачів після спектаклю, але не для входу.
Театральний етикет у 19 поч 20 ст був суворо регламентований: що одягати на денний чи на вечірній показ, який має бути виріз і довжина сукні у жінок тощо.
Зараз таких вимог немає. Лише влітку 2021 року адміністрація театру вимушена була ввести обмеження щодо дрескоду, бо туристи почали приходити у театр у пляжних шортах і шльопанцях.
Які глядацькі місця у театрі найкращі
Якщо говорити про звук, то все влаштовано так, що він буде однаково добре доноситись до глядача з будь-якого ярусу чи боку. Тому обирати місця треба, виходячи лише з візуалу, щоб добре бачити дійство на сцені. Як артисти, кардибалет рухаються, малюнок танцю тощо.
Якщо обирати між першим рядом партеру чи найдешевшою гальоркою, то цільне сприйняття сцени буде саме на гальорці. А в партері зазвичай глядач бачитиме підлогу і ноги акторів. Оптимально – це ярус бельєтажу - місця по центру або від сцени 4-5 ложе.
Також треба знати, що партер ділиться на парну і непарну частину. Якщо ви відвідуєте театр не самі, і хочете сидіти поруч, то треба брати два непарних або два парних місця, інакше доведеться сидіти через прохід.
Цікаво, що в Одеському оперному театрі немає царської ложі, за час свого існування імператори не відвідували оперний театр. Але є президентська ложа. Це бельєтаж, другий балкон від сцени ліворуч. Усі українські президенти були в цій ложі. До ложі окремий вхід, там є санвузол, гардероб, кімната з міні баром. Але квитки у цю ложу на спектаклі ніколи не продають.
Чудеса інженерії театру або все продумано до дрібниць
Зі сцени чути навіть шепіт
У театрі немає мікрофонів. Звук живий, і почути навіть шепіт зі сцени можна однаково добре у будь-якій частині зали. Все це завдяки акустиці. Її забезпечують багато складових: форма глядацької зали, вона називається ідеальна дуга, рівнозначний кубічний метраж сцени і зали. Певні елементи, наприклад, ребра на стелі перед сценою, які виконують роль зонаторів і сприяють правильному розліту акустичної хвилі.
Крісла у партері покриті спеціальним лаком, які використовуються для музичних інструментів. Це щоб дерево не поглинало звук. Оббивка крісел виготовлена у Бельгії, для цього використовувалось натуральне волокно з правильною щільністю та ворсом, так як ворс може гасити звук, а потрібен такий, щоб відбивав його, створюючи ехо.
Як дихає Оперний театр
Навіть взимку до театру можна приходити у туфлях, відкритих вечірніх сукнях та костюмах, і не боятися замерзнути. Адже у театрі цілий рік дотримуються суворого температурного режиму. Взимку температура в залі не повинна бути нижча плюс 21 градусу, влітку – не вище 20. Таким чином дбають про дерево, лак, тканину та інші матеріали, якими оздоблена зала театру.
Кондиціонери у театрі з’явились лише у 2000 роках. Ділянка охолодження знаходиться на мінус першому поверсі, яких, до речі, у театрі аж п’ять. Два блоки переганяють 60 тисяч кубів повітря на годину кожен. Вони працюють і на тепло, і на холод.
Система опалення - водяна, у театру є власна котельня. Батареї знаходяться під партером, звідти через отвори, які знаходяться під кожним глядацьким кріслом, піднімається тепле повітря вверх. Коли зима дуже холодна, то до початку спектаклю вмикають кондиціонери на подачу теплого повітря через вентканали.
Підземелля Одеського оперного театру, ділянка охолодження
Якщо мова про охолодження, то спочатку холодне повітря нагнітається у спеціальне приміщення - канал, а звідти під власним тиском піднімається у систему кільцевої вентиляції. Так система, але без кондиціонерів, працювала і 130 років тому.
Спроєктував вентиляцію Бернадацці. Тільки у 19 столітті використовували для охолодження лід. Теперішній нагнітальний канал раніше був льодовиком. Там було багато ям, в них вивантажували лід у перемішку з соломою. Зверху під куполом знаходились два вентилятори, діаметр лопатей яких був до 1,5 метри. Їх приводила у рух парова машина. Тобто вони розганялись і засмоктували вверх холодне повітря, а потім воно спускалось вниз і знову природно циркулювало системою вентиляції. До речі, таким чином охолоджували багато тогочасних будівель в Європі.
Підземелля - нагнітальний канал Одеського оперного театру
Наразі частково ділянки вентиляції (канали) використовуються як укриття, яке може розмістити до 500 людей. Саме тому під час війни більше, ніж 500 квитків на спектаклі не продають. Хоча зала розрахована на 1507 місць. Задля безпеки глядачів театр під час вистав на третину порожній.
Що приховує сцена Оперного театру
Площа сцени 500 м2. Висота - 27 метрів. Сцена не монолітна, а створена з кількох частин, кожну з яких можна підняти або опустити на два метра, або нахилити під якимось кутом.
Декорації на сцену піднімають з допомогою гідравлічних установок, які встановили у 1920 році. Спочатку управління гідравлікою було механічне, а у 50-роках закупили електроніку, і тепер вона управляється автоматичним пультом.
Гідравліка під сценою Одеського оперного театру
М’які декорації зберігаються у згортках у ящиках, ті - у спеціальному сейфі, який знаходиться під сценою на глибині 16 метрів. Їх дістають з допомогою лебідки. Коли вистава закінчується, декорації згортають і повертають знову до глибинного сейфу. Процес підготовки і монтажу декорацій може тривати від трьох до п'яти годин.
Більш об’ємний реквізит зберігається на Арьєвій сцені. Вона знаходиться за спеціальними величезними дверима біля основної сцени.
Завжди освітлений
Одеський театр опери і балету був першою будівлею в Одесі, де з’явилось освітлення електрикою. Він ніколи не освітлювався свічками. Електростанцію для нього побудували ще у 1887 році, знаходилась вона на Старопортофранківській. Навіть у 2022 за часів блекауту у театрі було світло. Його забезпечував порт, хоч і з жорсткими лімітами. Тому у театрі знаходиться один з міських пунктів незламності.
