У цьому тексті ми зібрали кілька реальних історій з Одещини, які викликають бажання сказати “Їй богу, ну невже це було насправді?” Інколи це ситуації, про які кажуть, що у “страху великі очі”, інколи – просто милі та смішні. Біляївка.City їх почули у різних місцях, від різних людей, але ми хочемо зберегти їх для історії.
Наступ з боліт, де жаби квакають
Ця історія почалася з цілком розсудливого повідомлення в перші місяці війни: “Чи можете ви розібратися, що це за відьма Ольга Берлінська, яка залякує людей наступом на Біляївку, через неї частина жіноцтва міста у паніці”.
Нам переслали відео на Youtube канал, де жінка в образі ворожки пророкувала швидкий наступ на місто Біляївку через дністровські плавні, бо саме там квакають жаби. Це було б смішно, але це повідомлення дуже підживило страхи мешканців прикордонної громади, де через лиман видно територію Молдови, яка наразі знаходиться в межах так званої невизнаної Придністровської народної республіки.
Особливо вразливі згадали ситуацію 2014 року перед подіями 2-го травня, коли містом з того напрямку йшла колона так званого православного козацтва, які пізніше були задіяні у невдалій спробі створити Одеську народну республіку.
Лякало людей й те, що було багато коментарів, наче попередні прогнози волхвиці чи ворожки здійснювалися.
Критичним оком глянувши на стрічку, не треба бути провидицею, щоб передбачити те, про що там йшлося. Ваги передбаченням додавали блогери з Інстраграму чи Tik-Tok типу дівчини з села Дахі Євтух, яка прославилася мемом “Розпаковка”.
Вона підтверджувала, наприклад, що за кілька місяців до блекуатів ворожка про них попереджала, але це саме робила купа інших розсудливих людей, громадські активісти, а в деяких містах – навіть готувалася місцева влада.
У квітні 2022 року, коли з’явилося це відео, ніякого наступу, навіть якщо він планувався з Придністров’я, не було. Російський десант хотів висадитися зі сторони Чорного моря, але йому завадили українські оборонці, а потім міни та шторми.
- Їй богу, ну включить критичне мислення! Які відьми, які пророцтва? Ви ж православні! Вірте в Бога та підтримуйте ЗСУ, – довелося тоді взивати до аудиторії.
База-база, я - земля
На початку війни проти України воювали не лише регулярна армія, а й армія тих, хто поширював панічні настрої через інформаційно-психологічні операції. Попередній вкид виглядав саме так.
А от деякі ситуації було важко розгледіти, особливо, якщо повідомлення надходило з офіційних джерел.
Був період, коли всі шукали мітки на деревах, на стовпах, на мостах, на дорогах. Герой мемів того часу, який спустив штани та зробив свої справи на мітку, яка здалася йому підозрілою.
Ми власне, варто визнати, як медіа теж купилися на цю інформацію, яку Центр протидії дезінформації пізніше назвав найуспішнішим російським ІПСО початку війни.
Не повірити було важко, бо поширювали цю інформацію навіть посадові особи та офіційні сторінки місцевих рад.
Власне такі повідомлення надсилали мені з невідомих номерів – зберегла я лише одне, наче в районі моєї вулиці знімали червоні мітки з перил містка, та попереджали – це найближча ціль.
Рівень застресованості був таким, що люди збивали ліхтарі, що працюють на сонячних батареях на майданчиках для паркування, блимаючі елементи супутникових антен, розповів нам тероборонівець та волонтер Дмитро Кабаненко.
Укравтодор закликав демонтувати дорожні знаки в Україні, щоби збити з пантелику росіян. Свій заклик пресслужба проілюструвала креативною світлиною.
На “дороговказі” зазначені три напрямки руху:
На х*й.
Знов на х*й.
До Росії нах*й.
“Демонтуємо дорожні знаки на усіх дорогах країни. Пріоритет #1 — вказівні знаки, назви населених пунктів. У ворога жалюгідний зв‘язок, вони не орієнтуються на місцевості. Давайте допоможемо їм потрапити прямісінько у пекло. Укравтодор закликає усі шляхові організації, територіальні громади, органи місцевого самоврядування негайно розпочати демонтаж дорожніх знаків поблизу”, – йшлося в повідомленні.
Пізніші події з колаборантами та зрадниками довели, що їм в нагоді, щоб наводити удари, стали не нанотехнології, а фотокамера, viber, Telegram та любов до хвилинної слави довгих язиків мешканців Одещини, які поспішали викласти фото та відео прильотів.
Я в Берліні, а на хату батьків напали
Здається, у перші тижні війни ніхто нормально не спав. Люди сподівалися на себе, обмінювалися інформацією та були максимально насторожені.
Однієї ночі, 27 лютого, було неспокійно. Люди почули постріли, моторошний крик – та поспішили написати про це в чат. Поліція виїхала на наші наполегливі дзвінки, але нічого не знайшла підозрілого.
Десь о другій ночі в чат увірвалася жінка з дуже знервованим повідомленням: “Я в Берліні, а на хату моїх батьків напали, в них стріляють, допоможіть”.
- Ну їй богу, хто в це все повірив? Виглядало, як спроба посіяти паніку, але кілька людей підтвердили, що чули крики саме з того мікрорайону, про який йшлося в повідомленні.
Туди одразу відправилися хлопці, які добровільно патрулювали місто, – і виявилося, що це було правдою. Злодії були тільки свої, місцеві нероби, які вкрали в родини людей похилого віку курку, велосипед та вимагали у пари гроші.
Постраждалих відбили, громадою перевезли в інший будинок - і все в режимі онлайн. Тоді вся громада стала очима та вухами міста.
Всю ніч шукали кіз-диверсантів
Історією про те, як на підступах до Одеси людям привидилося вороже ДРГ, розповів Сергій Гуцалюк, керівник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, історик, учасник бойових дій.
“Початок березня 2022, наш взвод бере участь у декількох заходах з виявлення та знешкодження ворожих ДРГ. В один з днів за тривогою вирушаємо на завдання. Цивільний чоловік, йдучи польовою дорогою, в одній з балок між степовими селами побачив групу з 10-15 осіб у камуфляжах з білими пов'язками на руках і ногах. Вони перебігали степову дорогу в метрах 400 від нього. Приїхавши на точку збору починаємо з підрозділами НГУ, НП та 28 бригади прочісували балки та лісосмуги. Хлопці запускають дрон, щоб виявити ворогів завчасно. Пройшли декілька балок та посадок, нічого, навіть слідів. Я відразу зрозумів, що тут щось не те, якась викривлена інформація, або просто людина щось інше побачила, а як кажуть - "у страха очі великі".
Почав падати сніг, спустилися сутінки, але пошук тривав до ранку. О пів на шосту ранку по свіжому снігу ми продовжили пошук. І ми знайшли сліди - табунець дикої кози, десь на 10-15 голів, яких той чоловік, скоріш за все, прийняв за диверсантів. Річ у тім, що він. їхавши машиною, сполохав табунець, і кози, які мають масть під колір камуфляжу і сухого бур'яну, з хащ перебігли по бур'яну у лісок. Коли вони стрибають. то мерехтять своїми білими “дупками”, які переляканий війною і диверсантами чоловік прийняв за білі пов'язки. Пошуки відмінили, зекономивши сили, час, кошти і нерви нашим побратимам. Ми з товаришем Андрієм Максименком отримали за це усні подяки. Та сміялися, хто був до цих пошуків причетний”.
Гуманітарний афродизіак
Наша журналістка була на заході, де показувала презентацію Олена Орлова, голова БФ “Безмежні можливості”. Вона розповідала кумедні випадки, що їм приходило в гуманітарці,Ю зокрема, для військових. Серед великої кількості корисних та потрібних для людей речей, були рожевий спрей для волосся, надувні нарукавники, яскраво-жовті дощовики, портупея для любителів БДСМ.
Але найбільш неочікуваним було отримати з Італії тонну артишоку. Щоб нічого не пропадало, дівчата робили з нього пюре та відправляли на фронт, а виявилося, що це сильний афродизіак. Хлопці почали їм писати, що, їй богу, ну досить вже, більше не треба!
Таких історій було сотні. І оце українське сакральне “їй богу” дуже виручало. Інколи – зберегти здоровий глузд, інколи – посміятися та видихнути. Уже дев’ятий рік Україна воює із однією з найсильніших армій світу і тримає удар. Бо є сильні люди, які вміють і воювати, і сміятися. А це продовжує життя.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
