Майже двадцять років тому в нашому місті з’явився новий житель, який одразу привернув увагу всієї громади. "Священник – без бороди та в джинсах! Молодий. Сучасний… занадто сучасний", - говорили за спиною.
Біляївка приглядалася. Але крига швидко скресла. З руїн піднятий храм, який роками був автомайстернею та гаражем для вантажних машин. Активна громадська позиція та участь в усіх міський соціальних проектах. Організація недільної школи та паломницьких поїздок для вірян.
Пригощання для українських військових від прихожан храму
Благодійність. Допомога дітям, які залишилися без батьківського піклування, тимчасово переміщеним особам з зони проведення АТО, підтримка українських військовослужбовців, облаштування не тільки церковної території, а й пустирів навколо церкви…
Особистий приклад: християнське відношення до людей. Активне батьківство, коли тато займається дітьми на рівні з мамою – присутній на шкільних зборах, виставах та концертах, на велосипедних та піших прогулянках.
Тут не треба писати прізвище та ім’я, щоб містяни зрозуміли, про кого йдеться. Правда ж?
Але Біляївка.City розповість вам те, чого ви могли не знати про настоятеля Свято-Успенського храму протоієрея Володимира (Підгаєцького).
Із руїн - до одного з найгарніших куточків Біляївки
- Коли вперше переступив поріг Свято-Успенського храму було враження, що я повернувся додому. – говорить отець Володимир. - Він був напівзруйнований, але я подумав, як добре, що Господь дає мені можливість зробити щось добре та богоугодне – відродити храм на честь Успіння Божої Матері. Весь мій духовний шлях проходить в Успенських храмах. Розуміючи, що це буде важко, я радів, що зможу зробити щось добре на користь Біляївки та її жителів.
Чому храм довели до такого жахливого стану, в якому він дістався священнику?
Після революції, коли влада закликала зрікатися Бога, його настоятеля Павла Мерчанського розстріляли. З церкви викинули ікони, речі, а потім натовп закликали скинути з куполів хрест…
Оскаженілі люди завмерли. Ніхто не наважився це зробити. Але знайшовся такий…З поваленого хреста почалася доба руїни для біляївського храму.
В різний час в храмі працювали майстерня для трудового навчання школярів, майстерня з ремонту вантажних машин та гаражі.
Потім храм хотіли знести, а на його місці збудувати парк для автобусів.
В той час сталася весняна буря. Блискавка втрапила в стоги комишу. Той зайнявся. Вулицею та навколо храму літали вогняні клуби. Але жоден не пошкодив храм.
Але ця ситуація змусила відмовитися від будівництва там автопарку.
Багато змін за цей час зроблено в храмі та на прихрамовій території.
Зараз ніхто не скаже, що колись тут були руїни, а під стріхою ночували літаючі миші.
До речі, з останніх перевтілень, там з’явився фонтан. Перший – маленький дельфін, зробили на прохання отця Володимира будівельники, які працювали в одного з прихожан храму. А цей звів своїми руками разом з помічниками-вірянами отець Володимир.
Зараз на території храму будують купель для тих, хто прийшов до віри в дорослому віці.
Упорядник музею українського побуту під відкритим небом
На території храму є унікальний етнографічний куточок. Тут інколи проходять уроки мистецтв учнів школи естетичного виховання. Сюди заходять туристи, які приїжджають у Біляївку.
- Я – любитель старих речей, - говорить отець Володимир, - особливо, якщо спробувати дати їм друге життя. Відремонтувати, привести в порядок. Сам родом з села Обжиле, Балтського району. Один з перших музейних експонатів – емалірований рукомийник. Ним користувалася бабуся. Її не було вже кілька років на той час, а краплини води так і залишилися на дні…
Коли отець Володимир побачив, що дітям треба пояснювати призначення такої ніби банальної речі, він замислився про створення музейного куточка.
Багато речей привіз з бабусиної хати. Найцінніша – диван. Скільки йому років – достеменно не відомо. Але коли ремонтували його, то болгарка аж почорнішала від дотику до деревини. Вона затверділа, як кістка.
Потім був віз, господарське приладдя. Серед експонатів музею навіть є три ночви – корит, в яких місили тісто або прали.
Урок художнього класу школи естетичного виховання проходить на території храму
Противник використання Photoshop
Ще одне захоплення священника – фотографія.
- Єдине не люблю, коли використовують для обробки фоторедактори. – ділиться священник. – Світ, який створив Господь, - прекрасний. Він не потребує корегування та виправлення. Головне його не псувати.
Щодо цього фото серед фотолюбителів Біляївки навіть була дискусія - чи дійсно воно зроблено на любительську камеру
В школі, де навчався отець Володимир, був фотогурток. Хоча гуртківців мало знайомили з теорією, але навчили азам фотосправи та ловити життя в об’єктив.
Без Фотошопу та інших фоторедакторів отець Володимир фільмує миттєвості між минулим та майбутнім. Організував дві фотовиставки – до Дня Хрещення Русі та до Дня міста.
Під час виставки до Дня міста
Найбільше полюбляє знімати храми, природу та людські емоції.
Роботи фотохудожника прикрасили путівник про Біляївку, а також ними могли помилуватися десятки жителів на фотовиставках.
Чергову отець Володимир планує провести цією осені.
Колекціонер фотоапаратів
Перший фотоапарат, ФЕД-3, о. Володимиру купили батьки в комісійному магазині, коли він був хлопчаком.
- Ідеї колекціонувати фотоапарати в мене ніколи не було, - згадує співрозмовник. – Почалося все з того, що друг Андрій Дурбало подарував мені фотоапарат Зоркий С "Фестивальный". Модель дуже схожа зовні на легендарну німецьку Leica. Почав вивчати, виявилося, що фотоапарат випустили в обмеженій кількості. Спеціально до молодіжного фестивалю, який в 1957 році проходив в Москві.
З цієї моделі почалася колекція. В ній зараз вже більше 30 фотоапаратів. За виключенням кількох – всі робочі.
Гордість колекції - фоторушниця “Снайпер”. Вона, як жартує отець Володимир, одного з ним року випуску – 1977. І жодного разу, допоки не потрапила в руки священника, не використовувалася.
Все – в ідеальному стані. З гарантійними талонами та печатками. В комплекті йшов спеціальний чемодан, куди складаються всі деталі рушниці та навіть прикручуються, щоб під час ходьби фотографа не відлякати тварин та птахів.
Назва фотоапарату ФЕД розшифровується досить банально – Фелікс Едмундович Дзержинський. В колекції є декілька фотоапаратів цієї марки.
Фотоапаратом “Спутник” знімали ті самі 3-Д картинки, які потім вставляли в спеціальний проектор та переглядали майже всі радянські діти. Центральний об’єктив робив кадр, а правий та лівий знімали об’єкт з різних боків. І це був всього лише 71-ий рік.
Selfie – так само не вигадка сьогодення. І не лише Вовк з “Ну, постривай” ним бавився. В колекції фотоапаратів є декілька, що мають автопуск. Тобто, у людей був час запустити таймер та стати перед об’єктивом.
В колекції декілька фотоапаратів “Смена”. Навіть легендарний “Смена-8М”, який увійшов до книги рекордів Гінесса, як наймасовіший фотоапарат, який коли-небудь випускали на планеті.
У фотоапараті “Panasonic” в якості карти пам’яті вставляли дискету, а в “Olympus” - м’яку коробку.
“Смена-Lomo” за один раз могла зробити вісім кадрів.
Фотоапарат “Агат” за розміром трішки більше за коробок сірників. Кожен експонат колекції - окрема сторінка зі світу фотографії.
Гармоніст
- В дитинстві мріяв навчитися грати на будь-якому інструменті. А так і залишився самоучкою. – говорить священник.
Керівники гуртків приїжджали в село та швидко залишали роботу. Їх вистачало, щоб сказати учням купити нотний зошит та навчити писати скрипковий ключ.
Гармонь дісталася о.Володимиру від ддька. Він спробував грати так, як підказувала інтуїція. Після десятка спроб – вийшло. Потім навчився грати на баяні, трішки гірше – на акордеоні. Сьогодні у отця Володимира п’ять музичних інструментів.
- Це не фотоапарати, під них місця багато потрібно, - говорить священник.
Деякі дарували. Один, тульський – 50 років новеньким пролежав на горищі в родині прихожан. Вони його подарували священнику. Ще один – відремонтував отец Володимир, хоча той збиралися викидати.
- Інструмент – примхливий. Не любить забуття. Чим частіше граєш на ньому – тим більш гарний, багатий, оксамитовий звук. – розповідає о.Володимир. – Інколи досить трішки підремонтувати, віддати настройщику – і інструмент працює, як новий.
Біляївка.City поцікавилися, як вдається планувати час так, щоб знаходити його не лише на служіння, приходські справи, а й на захоплення та інтереси? На активну громадську діяльність та виховання дітей?
Син Олександр
- Секрету немає, - відповів нам священник. - Зараз готуємося до храмового свята (прим. ред. - ми розмовляли напередодні), звісно, весь час йде на цю роботу. Але ввечері знайдеш кілька хвилин – почитав щось про фотоапарати. Майструєш поличку, щоб виставити експозицію фотоапаратів.
Гуляєш з дітьми – зробив вдалий кадр. Це все – просто життя. Мить між минулим та майбутнім, яку не можна відкладати на потім.
