У Насті Ковтонюк з Теплодара було чимало викликів: як перевезти виробництво до чужої країни, як подолати міграційну кризу, знайти нових клієнтів. Вона розповіла про все для тих, хто вимушений зараз також шукати безпечне місце для власної справи.
Їхала перечекати небезпеку на тиждень, довелося залишитися надовше
У перші тижні повномасштабної війни Настя виїхала з Теплодара до Польщі. Там були знайомі, які кликали перечекати небезпеку у них. Говорить, що їхала з одним рюкзаком та думкою – скоро цей жах закінчиться, і вона повернеться додому.
Але йшов місяць, другий, війна затягувалась. Вже на той момент Настя потоваришувала з місцевими, розповіла їм, що в Україні займалася виготовленням свічок з натуральних матеріалів. І почула у відповідь: "Тут таке цінується!" Це мотивувало хоча б спробувати, єдине, що зупиняло, - вся її "майстерня" з сировиною, посудом та декором (а це десятки коробок) були за сотні кілометрів від неї. Врешті увесь матеріал вдалося перевезти до Польщі. Наскільки це було непросто, і чи насправді є попит там на такі речі – далі досвід Насті.
Анастасія Ковтонюк
Як все починалося
До того, як знайти себе у створенні свічок, Настя чотири роки працювала лешмейкером (прим.ред., майстер з нарощування вій). Дівчата, які мають з цим справу, знають, що це дуже кропітка та виснажлива робота. У Насті через це навіть почалися проблеми зі здоров’ям. Наприкінці грудня вона прийняла останню клієнтку і вирішила шукати себе в чомусь іншому.
- Мені хотілося знайти таке заняття, яке б приносило мені і задоволення, і прибуток. І щоб це було щось ексклюзивне. Я завжди любила оточувати себе атмосферою, яку створюють свічки. І якось в один момент мені сильно закортіло дізнатися, як їх роблять. Почала багато читати, дивилася майстер-класи. І найперше, з чим я визначилася, - мої свічки будуть виключно з соєвого воску, ніякого парафіну, лише органічна сировина. Так народився мій бренд - "Kovana candle".
Усі тонкощі, говорить Настя, їй вдалося опанувати дуже швидко. Перші замовлення припали на різдвяні свята. Люди замовляли свічки у подарунок. Потім був День закоханих. Вона навіть не очікувала, що це матиме такий шалений попит.
- Я одразу закупила купу матеріалів та декору. Мені подобалося експериментувати, вигадувати якісь ідеї, додавати аромати. Придбала велику колекцію запахів брендових парфумів, і такі свічки користувалися великим попитом. Адже можна було подарувати людині свічку з її улюбленим ароматом, задекорувати сухоцвітами, викласти літерами зізнання у коханні. Мене цей процес дуже захопив, я була щасливою, що знайшла собі заняття до душі.
Свічки, які робить Настя
Війна та вимушена міграція змусили Настю взяти паузу. Тоді вона навіть не думала відроджувати свою справу у Польщі, всі матеріали залишилися вдома. Життя в чужій країні сприймала виключно як щось тимчасове, бо вірила - війна ось-ось закінчиться.
Починати з нуля було дорого, єдиний спосіб - перевезти матеріали та обладнання здому
- Коли я зрозуміла, що не скоро повернуся додому, вирішила, що треба спробувати зайнятися тут тим, що я люблю і вмію. Почала шукати матеріали. Але виявилося, в Польщі це зробити не так просто. Не такий широкий асортимент вибору, багатьох позицій взагалі немає. Врешті я знайшла невеликі набори для свічок, але ціна в рази вища, ніж у нас. Я зрозуміла, що почати все з нуля буде надто дорого. Краще спробувати перевезти усі матеріали з України.
Доставку поштою Настя одразу відкинула. Це довго та витратно. Найоптимальнішим варіантом виявилося доставити все поближче до кордону, а звідти вже перевезти у Польщу транспортом. Допомагали їй у цьому рідні, знайомі з західної України та польські друзі.
- Мама з бабусею все акуратно упакували в коробки та відправили їх поштою до Івано-Франківська. Звідти товариш перевіз мені їх до Львова. Я вже чекала там. Ми усе завантажили у мікроавтобус і поїхали.
Оскільки машина була вщент заповнена коробками, це викликало запитання у польських митників. Для перевірки відправили все на рентген-контроль. Це затягнулося на декілька годин, говорить Настя. Але до цього треба бути готовим, такі правила безпеки.
Як просувати свою справу в Польщі
В Україні основним майданчиком для рекламування був Instagram. У Насті була сторінка, люди додавалися, робили замовлення.
- Тут із цим складніше. По-перше, поляки надають перевагу Facebook. По-друге, у них немає такої практики купувати товари через соцмережі. Ніхто на тебе не підпишеться просто так, бо красива картинка. Для нас це нормально, а в них так не працює. Добре, що в мене тут з’явилися свої знайомі, подруги. Для початку вони мені порадили вести свій профіль польською. І викладати роботи з більш детальним описом. Розповідати, що це свічка з натуральних компонентів, що її можна подарувати близькій людині чи використовувати як декор для затишку та приємного аромату в домі. І обов'язково наголосити, що перед ними не фабричний продукт, а ручна робота.
Не відмовлятися від реклами місцевих і не соромитися просити про це
Разом з тим, розповідає Настя, усе б просувалося набагато повільніше, якби не допомога подруги-польки. Вона показала декілька виробів своїм колежанкам, розповіла, що їх робить дівчина з України. Їм сподобалось. Так з’явилися перші клієнти. Потім вони розказали про Настю вже своїм знайомим, і спрацював принцип "сарафанного радіо". Це дало результат, тому що люди бачили вироби наживо, оцінили якість, аромат і вже на основі власних вражень робили висновики: замовляти чи ні.
- Зараз найбільшою популярністю користуються свічки у вигляді новорічних іграшок, - каже Настя, - їх ще називають аромасаше. Ними можна прикрасити ялинку або просто запалювати для аромату, щоб наповнити будинок ніжними нотами мандарину, хвої, кориці. Зізнатися, у Польщі я такого не бачила, але людям сподобалося, замовляли для себе і на подарунок.
Не боятися ставити адекватну ціну
- Спочатку я не розуміла, скільки коштують у Польщі такі вироби, чи є взагалі на них попит. Оцінила на свій розсуд, але друзі сказали, що це дуже замало: "Ми бачимо, як ти стараєшся, щоб все було ідеально, шукаєш місце для кожної квітки, щоб вона лежала саме там, а не будь-де. Це кропітка робота, тут таке цінується".
- Мені приємно чути такі відгуки. Але це, мабуть, риса, яка притаманна багатьом українцям. Ми сильні, розумні, талановиті, але постійно недооцінюємо себе. Наразі я щаслива, що ризикнула і почала розвивати свою справу тут. Дякую людям, які мене підтримали, це дуже безцінно.
Фото - Анастасії Ковтонюк
